Приказки й прислів’я
“Рідна земля і в жмені мила” – українська народна приказка. Так завжди говорили українці, котрі через певні життєві обставини перебували поза межами Батьківщини. Але незрозумілим чином туга за рідною землею, тяга до Батьківщини неодмінно були і є присутніми в душі кожного українця, як би добре не жилося у чужих краях.
Тож пропоную приказки й прислів’я – мудрість слова у віках, які й нині є для нас актуальними. Адже, кому, як не нам, українцям, котрі за різних причин проживають не в рідній країні, розуміти усю глибину подібних висловів.
Грудка рідної землі дорожча за золото.
Та земля мила, де мати родила.
Рідна земля – мати, а чужа – мачуха.
Без рідної землі, як соловей без гнізда.
Не бувши на чужині, не оціниш рідної землі.
Із рідної сторони і ворона мила.
Недарма ж воїнам, котрі йшли в похід, мандрівникам, заробітчанам давали жменьку рідної землі в дорогу, як оберіг.
Земля для українців завжди була священною. Її споконвіку називали земля-мати, земля-годувальниця.
А ще в українців є вислів “із землі прийшли – в землю і підемо”. Все живе народжується із землі, і в ній же й закінчує свій життєвий цикл. Тому, якщо воїн чи мандрівник помирав не на Батьківщині, в домовину йому клали ту саму грудочку рідної землі. Та й нині на цвинтарі залишається давня традиція, прощаючись із людиною, котра назавжди залишила цей світ, тричі кидати жменьку землі на труну, стелючи їй м’якеньку дорогу до іншого світу.
Теги: Про мову промова