Дідух – символ українського Різдва
Дідух — “дід”, “коляда” на Волині, “кріль” (король) на Холмщині, “зажин” на Чернігівщині.
Це не просто прикраса, це автентичний елемент української культури, прадавній зв’язок поколінь, що мусить тривати нерозривно, символ багатства та добробуту, оберіг спокою та життя роду.
.
.Більшість свят в Україні — це дати, які пов’язані з природним циклом. Зерно відіграє в українському культі чи не найважливішу роль, і чи не всі обряди пов’язані із ним — навесні його садять, влітку доглядають, восени збирають, а взимку — прославляють, щоб урожай нового року не був меншим за попередній. Тому шанування зерна, снопів з пшеницею є таким древнім ритуалом.
.
.
Виготовляли Дідух всією сім’єю, з останнього снопа на полі. Для нього брали колоски жита, вівса, пшениці. Зі стеблин формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками. Потім пучечки складали докупи й обкручували, формуючи пишний сніп. Щоб дідух міг стояти, знизу робили розгалуження на три, п’ять чи сім ніг.
Прикрашали кольоровими стрічками, засушеними польовими квітами, льоном, безсмертником, волошками, ягодами калини.
.
.Ритуальна практика, пов’язана з різдвяним снопом, найкраще збереглася в зоні Карпат і Полісся. Готуючись до вечірньої трапези, господар урочисто вносив «дідуха» до хати, виголошуючи традиційні словесні формули. Іноді при цьому відбувався обрядовий діалог із родиною:
– Помагай Біг!
– Дай Боже здоровля!
– Що несеш?
– Несу золото…
Сніп ставили на лавку в кутку стола й приповідали: «Дідо йде до хати, а всяке зло з хати».
.
.На Гуцульщині, коли вносили до хати прикрашений вівсяний сніп, запрошували на вечерю різні злі сили (бурю, град, вовків тощо), адже вірили, що це допоможе від них врятуватись у майбутньому. «Дідух» стояв на почесному місці в хаті (на покуті, столі) поруч з узваром та кутею від Святвечора до Нового року (іноді до Водохреща).
Він впускав у дім святковий настрій, був символом врожаю, злагоди в родині, достатку в домі, багатства у новому році. Українці вірили, що до дідуха збиралися душі предків, щоб повечеряти разом із родиною, тому інде поруч із ним досі кладуть ложки.
Дідух вважався запорукою нового врожаю, який завдяки збереженню снопа та ритуалам переносився від минулого року до наступного.
.
.
Свою обрядову роль дідух виконував упродовж усіх Різдвяних свят, а потім його виносили, вимолочували, зерно висівали або згодовували худобі чи птахам. На Покутті частину Дідуха спалювали, сповіщаючи цим самим, що народився Новий рік. З колосків іншої частини, додаючи гілочки ялиці та васильку, робили кропило для свяченої води. Ще залишали трохи стебел на перевесла, котрими перев’язували фруктові дерева, щоб наступного року добре плодоносили.
.
.
Сьогодні Український дідух потроху вертається в наше життя та домівки, як замінник ялинки, адже він — це таке собі «хлібне дерево», яке теж прикрашали на знак пошани до природи. Його природні матеріали мають позитивний заряд енергії, дають відчуття таємничості й прадавнього свята.
Нині дідух часто купують один і використовують з року в рік. Також у наш час сніп часто замінює невеликий букет із колосків, сухих трав та квітів.
Проте приємно, що щороку дедалі більше українців відновлює традицію ставити на Різдво у своїх оселях Дідуха.