Будьмо!
“Сланче!” – кажуть ірландці,
“Прост!” – вігукують німці,
“Сколь!” – проголошують данці, норвежці і шведи,
“Салют!” – вітають італійці,
“Ямас!” – промовляють кіпріоти.
У кожній мові існує своя традиція застільного вітання або тосту, а в українців це, звичайно, наше рідне “Будьмо!”
Чокатися келихами і бажати здоров’я – звичка ще стародавніх греків. Вважається, що ця традиція мала практичний характер запобігання отруїти будь-кого, оскільки під час цокання келихами кілька крапель рідини з одного келиха переливалося в інший.
Римляни розповсюдили Європою звичку пропонувати вино зі шматочком підсмаженого хліба на келиху. Це робилося для того, щоб не пити перший келих натщесерце і поліпшити відчуття смаку вина. Згодом таку традицію забули, але з’явилася інша – піднімаючи келих, говорити застільні побажання, які теж називали «тостами».
Синоніми до слова «тост» – є українські слова «заздоровниця, заздоровне слово».
«П’ю до тебе»! Знаєте таку давню карпатську традицію? Пити однією чаркою по колу, промовляючи при цьому класичне віншування. Той, хто п’є, промовляє до того, кому передає: «П’ю до тебе». Тому, якщо хтось передасть вам горнятко знайте – треба казати «пий здоровий».
Від наших дідів-прадідів пішло – «Сам п’ю і вас запрошую», «Друга – за друга!». Якщо приходять до господаря додому, то господар починає, а потім п’ють за сонцем, хто як сидить.
Напевно, найвідоміший український тост – «Будьмо!», який прийшов до нас з Європи через Чехію (на здрав) та Польщу (на зровья). У нашому випадку це «Будьмо здорові» трансформувалося в «Будьмо!».
Будьмо – це про те, що ми є, були і будемо!
Будьмо – вільне слово, козацький дух, щедрість, віра, гідність, щира дружба, любов до свободи!
Будьмо – це Україна, наша історія, народна свідомость, традиції, які ми згадуємо та вшановуємо!
Тож хай завжди лунає козацьке гасло: Будьмо, гей, будьмо, гей, будьмо, гей, гей, гей!