Відкриваємо заборонені сторінки минулого

Відновлення національної пам’яті — це не лише розкриття невідомих, забутих або раніше замовчуваних аспектів минулого. Це також глибокий перегляд цих подій. Таке переосмислення нині відбувається у відношенні до події, що сталася 29 січня 1918 року.

Пам’ять про Крути повернулася до України разом із відновленням її незалежності в 1991 році. Проте протягом наступних двох десятиліть цю битву часто сприймали як трагедію чи навіть поразку. Захисники станції втратили життя, а більшовики продовжили наступ на Київ.  Про Крути згадували як про трагедію, при цьому штучно збільшуючи українські втрати та зменшуючи їхній вік. В результаті згадування цієї події перетворилося на сцену суму та розпачу через новий невдалий епізод історії.

Такий підхід віддалений не лише від об’єктивної історичної оцінки того, що трапилося під станцією Крути 29 січня 1918 року, але і від істинного вшанування пам’яті учасників цих подій. Трудно здобуту ціною життя вояків перемогу несправедливо називати поразкою.

Гибель сотні українських вояків у бою — трагедія. Проте троєразове збільшення ворожих втрат суперечить тезі про поразку, особливо при урахуванні відношення сил майже 1 до 10 на користь ворога. Більшовики змогли продовжити наступ на Київ лише через чотири дні. Для новоствореної кілька днів тому Української Народної Республіки це були вирішальні дні, які дозволили отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків вигнали далі на схід. Знову вони повернулися через рік, але не на завжди.

Війна з Росією за незалежність, чи то царської, більшовицької, чи путінської, триває й досі, на жаль, на українській землі. На боці України не лише декілька країн, що визнали її у 1918 році, але практично весь цивілізований світ, який осуджує російську агресію.

Ми перемагаємо, оскільки не забуваємо про бій 29 січня 1918 року.  Ми переможемо, коли будемо вшановувати Крути як символ нашої перемоги.