Олександра Кіктенко – амбасадорка української музики в Європі
Їй лише 21 рік, але вона переймається не тільки власною кар’єрою, а й іміджем України та популяризацією української класичної музики за кордоном. Олександра Кіктенко, піаністка з Харкова, народилася в немузичній родині, однак уже з п’яти років виявила бажання грати на фортепіано. У 2020 році вона закінчила Харківський державний музичний ліцей і того ж року вступила до Національної музичної академії України. Після початку повномасштабного вторгнення Олександра переїхала до Німеччини, де продовжила навчання у Вищій школі музики, театру та медіа в Ганновері. Окрім навчання, Олександра активно бере участь у благодійних концертах на підтримку України та виступає на міжнародних фестивалях у Польщі, Італії, Естонії.
Наприкінці листопада музикиня виступила на благодійному Різдвяному концерті, організованому Ротарі-клубом «Ларнака». Вона вразила глядачів та UKRCY.news не лише блискучим виконанням творів українських композиторів, а й розповідями про історію цих творів, якими супроводжувала свій виступ. Молода піаністка називає себе амбасадоркою української класики, і ми вирішили дізнатися більше про її місію.
Олександро, що спонукало тебе взятися пропагувати українську музику в Європі?
Це не було рішенням одного дня. Усе сталося природно, і я цьому дуже рада. На початку повномасштабного вторгнення я відмовилася грати музику російських композиторів. Досі навіть не уявляю, як це можливо: виходити на сцену, де в афіші вказано «Oleksandra Kiktenko – Ukraine», і виконувати Рахманінова чи Чайковського. Для європейського слухача це, можливо, прийнятно, але не для мене.
Організатори концертів самі часто запитують про українську музику, і це відкриває можливість розповідати про нас більше.
Було сумно, коли прийшло усвідомлення, що українська музика така прекрасна, але маловідома в Європі?
Сумно — ні. Скоріше, я розумію, чому так сталося. Враховуючи, скільки разів нашу культуру намагалися знищити, зараз у нас є шанс розповісти свою історію та донести її до слухачів.
Чи бувають запитання про порівняння української класики з російською? Або ти граєш українського композитора, а тебе запитують, чи ти любиш Чайковського?
Радію, що ні. Мене дуже підтримує моя професорка Ева Купець, яка також шукає інші шляхи, окрім виконання цієї музики. Якщо не давати публіці приводу для таких питань, вони й не виникають.
Яка українська музика найбільше “заходить” європейцям?
Найкраще сприймається музика, яка стилістично схожа на європейських композиторів або має сильний внутрішній посил чи історію. Загалом — майже вся. Наша музика, з одного боку, має унікальні риси й традиції, а з іншого — завжди перебувала під впливом як російської, так і західноєвропейської культури.
Що є найскладнішим у твоїй місії амбасадорки української класики?
Найскладніше — виносити на сцену різні твори, а не повторювати одні й ті самі. Поряд із українською музикою я вивчаю багато європейської, і часто просто не вистачає часу на все. Також нелегко знаходити платформи й залучати публіку, хоча з цим поки не довелося стикатися безпосередньо.
А що є найцікавішим і найприємнішим?
Чути відгуки від публіки й розуміти, що я на правильному шляху. Навіть якщо не завжди все йде за планом, помітні результати в суспільстві дуже мотивують.
Улюблений твір, який ти любиш виконувати, і чому?
Це дуже складне питання. Мабуть, назву 10 прелюдій Сергія Борткевича, опус 33. Я часто виконую їх на сцені в різних комбінаціях. До речі, кілька прелюдій із цього циклу були першими українськими творами, які я вивчила вже у свідомому віці. Вони дуже приємні у виконанні, переважно не надто глибокі за змістом, але завжди «мають про що розказати». Водночас є багато творів, зокрема для камерного складу, які досі вписані в мій wish-list, бо ще не трапилося ні музикантів, ні нагоди їх виконати.
Олександро, а коли вперше відбулося знайомство з українською класичною музикою? Який твір справив враження?
У моїй свідомості українська музика пройшла величезну трансформацію. Ще дитиною я грала маленькі п’єси українських композиторів, як-от «За метеликом» чи «Дощик» Віктора Косенка. У більш свідомому віці я почала грати українську музику наприкінці школи — і, до речі, не за власним бажанням. Пізніше, вступивши до музичної академії в Києві, українська музика стала обов’язковою частиною мого репертуару, хоча й тоді я ще не усвідомлювала її цінності. Крім того, і в школі, і в академії існував теоретичний предмет «Українська музика», тож твори та імена композиторів завжди були на слуху, хоча, зізнаюся, ми це частково недооцінювали. Після початку повномасштабного вторгнення, коли я опинилася в Німеччині, розпочався потік благодійних концертів, і я зрозуміла, що без української музики тепер не обійтися. Відтоді я розширюю репертуар творами, які, на мою думку, здатні зацікавити європейську публіку нашою культурою.
Щодо конкретного твору, важко виділити лише один, але творчість Бориса Лятошинського досі справляє на мене велике враження.
А яка репутація в українських музикантів за кордоном?
Неспаплюжена! Люди ходять на концерти, підтримують і поважають те, що ми робимо. Щоправда, у відносинах між самими українськими музикантами є над чим працювати.
Твої творчі плани на наступний рік?
Вдосконалюватися, розширювати репертуар, брати участь у мистецьких колабораціях. Поки що нічого конкретного, але є і енергія, і мотивація працювати багато!
Олександро, яка твоя професійна мрія?
На цей момент я мрію записати альбом української музики, зокрема творів харківських композиторів (Юшкевича, Щетинського та інших). Часто люди запитують, де можна послухати ті чи інші твори, але їх просто немає на стримінгових платформах. Хочу це виправити.
Якщо далі будуватимеш кар’єру в Європі, чи залишиш за собою звання української піаністки?
Не можу загадувати настільки далеко. Найближчі 2–4 роки точно проведу в Німеччині, поки не завершиться навчання. Але я народилася і виросла в Україні, мої батьки — українці, а в Європу я потрапила через зовнішні обставини. Тому відповідь, найімовірніше, позитивна.
Якщо порівнювати Україну з музичним твором, то який би це був твір?
Для мене це був би “Український квінтет” Бориса Лятошинського. Слова тут зайві. Дуже рекомендую послухати кожному.
Талант і місія Олександри надихають. Бажаємо успіхів молодій піаністці у творчих проєктах, реалізації мрій та нових досягнень. Нехай українська музика й надалі звучить на найпрестижніших сценах світу!
Олена Ендрюс-Скаліодес