Дерево, яке пам’ятає більше за людину
Уявити Кіпр без оливи неможливо. Вона виростає поруч із кам’яними дзвіницями, тримає тінь сіл і доріг, входить у щоденний ритм так природно, що з часом перестаєш помічати, як поруч із тобою стоїть дерево, старше за будь-який дім навколо. На острові кажуть: «де росте олива, там є життя». Вона супроводжувала Кіпр і в роки достатку, і в часи війн, пожеж та посухи, а старі дерева й досі вважають оберегами сіл.
У районі Потіма, неподалік села Ксиліатос, росте олива, яку місцеві називають «бабуся». Її стовбур нагадує химерну печеру — мереживо порожнин і вигинів, де легко сховатися дитині. За оцінками ботаніків, цьому дереву понад восьм століть. Воно пережило зміну імперій, війни й пожежі, але щоразу навесні вперто вкривається сріблистим листям, ніби знову переповідає власну історію.
Кажуть, оливкове дерево не знає смерті. Якщо блискавка розколе стовбур чи посуха висушить гілля, з кореня все одно підіймається новий пагін. На Кіпрі це вважають доброю прикметою: стояти міцно, триматися за землю й не боятися почати з початку.
Археологічні знахідки з Хірокітії та Калавасосу свідчать, що оливи вирощували тут уже у VII–VI тис. до н.е. У добу античності кіпрське масло вважали одним із найкращих у Леванті. За Візантії та Лузіньянів оливкові гаї стали опорою сільського господарства, а саме дерево традиційно висаджували біля домівки як знак миру й добробуту.
Кіпр має й власні сортові традиції. Найпоширеніша «Коронеїкі», але на острові ростуть і локальні різновиди з виразною пряністю та трав’янистим ароматом. Оливковий лист здавна використовували як природний антисептик — відваром лікували гарячку та зміцнювали сили.
Старі оливи мають особливу будову. Живильні тканини розташовані ближче до кори, тому внутрішня деревина з віком природно розпадається, утворюючи порожнини й камери, що нагадують скульптури. Дерево має безліч сплячих бруньок — вони прокидаються в різний час, і стовбур «нарощується» нерівномірно. Спека, вітер, обрізання й хвороби залишають свій слід. Так постають знамениті хвилясті, викручені форми, які здаються витвором мистецтва.
У селах Ланіа, Аногіра та Лофу збереглися старі кам’яні олійні преси XVI–XVIII століть. Саме в таких млинах колись тиснули масло для монастирів та кораблів, що прямували до Венеції. І сьогодні на узвишшях Троодосу чи в Лофу й Ланії гаї доглядають вручну — хтось заради врожаю, хтось тому, що дерево не можна залишити без уваги. На Кіпрі кажуть: олива відчуває байдужість.
У резолюції ЮНЕСКО, яка започаткувала Всесвітній день оливкового дерева, нагадано: ця культура має щонайменше шість тисяч років історії у Середземномор’ї. Олива надихала поетів і мандрівників, стала мистецьким мотивом і символом миру. Сьогодні її вирощують у 56 країнах світу.
Олива присутня майже в усьому — у молитвах, легендах, старих полотнах, у звичці селян перевіряти стиглість плодів так само, як робили їхні прадіди. У традиційній культурі її називали «благословенним і святим деревом». Кіпріоти досі вірять, що якщо олива виросла на твоїй землі, це добра ознака, а зрубати її — до лиха. Багато місцевих і сьогодні повторюють: коли маєш оливу — маєш благословення. Про людину, яка дбає щиро й уважно, оберігає те, що для неї найцінніше говорять приказкою: «Την κοιτάζει σαν την ελιά στο πιάτο του» — «Він піклується про неї, як про оливку на своїй тарілці».
Найстаріші кіпрські дерева часто стоять у непомітних місцях — за церковними подвір’ями, поміж городів, біля старих доріг, якими колись рухалися каравани. Минаєш і не здогадуєшся, що перед тобою свідок середньовіччя.
І, мабуть, тому поруч зі старою оливою легко відчути впевненість: усе минеться, а життя проросте знову — так само вперто, як це дерево робить уже сотні років.
Теги: Всесвітній день оливкового дерева, олива