Історія, яку Греція не почула у 2022 році
Наприкінці лютого 2026 року грецький журналіст Костас Онісенко опублікував інтервʼю з дружиною одного з воїнів «Азову», яке привернуло до себе увагу та змусило грецьке суспільство знову повернутися до подій квітня 2022 року — до виступу Володимира Зеленського у парламенті Греції, який тоді викликав суперечливу реакцію серед місцевих депутатів через звернення бійця полку «Азов» на ім’я Михайло.
Під час того виступу прозвучали слова, які тоді багато хто не почув або не захотів почути:
«Доброго ранку. Шановні члени Грецького Парламенту. Звертаюся до вас я, грек за походженням, Михайло. Мій дід, Віктор Михайлович, воював проти німецьких нацистів у Другій світовій війні. Він був тричі поранений. Зараз я борюся проти російського нацизму. На даний момент я один з тих, хто захищає своє рідне місто Маріуполь, де я народився і виріс, у лавах полку «Азов». Чи варто говорити про труднощі цієї боротьби з ворогами?
Як солдат і син своєї країни, я вважаю це не вартим. Це мій обов’язок як людини і як громадянина. Але я не можу не говорити про катастрофічні, нелюдські умови, в яких опинилися мирні мешканці мого міста. Ви знаєте, що Маріуполь за своїм культурним та етнічним походженням є частиною Греції в Україні. Саме тому ви завжди допомагали цьому місту. Завдяки вам це місто процвітало. На даний момент це місто зруйноване на 90% російськими окупантами. З 1 березня 2022 року воно повністю відрізане від зовнішнього світу. У місті немає води, їжі, ліків тощо. У місті гуманітарна катастрофа. Ворог бомбардує мирні квартали авіацією. Він постійно бомбить артилерією. Він здійснює ракетні удари з моря. Люди гинуть тисячами, їх нікому ховати. Серед них є і тіла греків».
Після цього виступу депутати обурилися, сприймаючи бійця «Азову» як нациста та фашиста, повторюючи примітивні наративи російської пропаганди.
Те, що тоді багато хто сприйняв викривлено через ці ярлики, сьогодні звучить інакше — передусім завдяки роботі журналіста Костаса Онісенка, який фактично повернув цій історії людське обличчя.
Михайло — українець грецького походження з Маріуполя, звичайна людина з непростим, але зрозумілим життям.
Він рано одружився, не закінчив навчання, бо потрібно було працювати й утримувати родину. Працював на заводі, підробляв, ремонтував автомобілі, любив риболовлю — жив так, як живуть тисячі людей у промислових містах.
Рішення піти до війська визріло не через «ідеологію», а через особистий досвід: після обстрілу у 2015 році, коли російський снаряд впав біля його дому, де були дружина і діти, він вирішив, що має захищати свою сім’ю. Саме тоді формувався і «Азов» як структура, що мала на меті захист міста.
У підрозділі Михайло не був «ідеологічним бійцем» — він працював водієм, виконував допоміжні функції, попри проблеми зі здоров’ям.
Його історія — це також історія родини. Його старший син теж пішов служити, а під час облоги Маріуполя дістався до «Азовсталі», щоб знайти батька.
Вони разом пережили ті дні в укриттях заводу, підтримували зв’язок із родиною, а потім разом опинилися в полоні.
Син повернувся після обміну — із важким пораненням і втратою ока. Доля самого Михайла досі залишається невідомою: за свідченнями тих, хто повернувся, він перебуває у вкрай тяжкому стані в російському ув’язненні.
Особливо болісно звучить те, що у 2022 році, поки він захищав Маріуполь і намагався вижити, в медіа з’являлися повідомлення про його «смерть» і звинувачення, які не мали нічого спільного з реальністю.
За словами його дружини, він сам читав ці новини, перебуваючи в оточеному місті.
Сьогодні ця історія знову звучить у публічному просторі Греції — і вона вже не про політичну сліпоту парламентарів, а про людину, яку тоді не почули і не зрозуміли в один із найважчих моментів її життя.
Про чоловіка, батька, сина своєї землі, який зробив вибір захищати дім. І про те, як легко можна помилитися, коли замість людини бачиш лише ярлик ворожої пропаганди.
Михайло досі в полоні.
І сьогодні важливо сказати просту річ: він заслуговує не на ту «славу», яку отримав у 2022 році, а на правду про себе — і на повернення додому.
Він заслуговує на справедливість, на свободу, на славу.
Його чекають рідні та близькі.
І ми всі чекаємо на нього.
Ілюстрація @CPapanikos
Читати також
https://ukrcy.news/2026/04/27/koly-pravda-staye-nezruchnoyu-yak-praczyuye-propaganda-i-chomu-lyudy-v-neyi-viryat/