Українці на Biennale Larnaca 2023: Ярослава Крутова
Три місяці написання сценарію, два місяці майже щоденних зйомок і роботи, потім два спекотних місяці монтажу і створення музики, – великий мистецький конкурс серед творців з усього світу та, нарешті, неймовірне відчуття радості та гордості за свій витвір, коли премʼєра фільму “𝐖𝐇𝐄𝐍 𝐓𝐎𝐌𝐀𝐓𝐎 𝐁𝐄𝐂𝐎𝐌𝐄𝐒 𝐀 𝐏𝐈𝐄𝐂𝐄 𝐎𝐅 𝐂𝐀𝐊𝐄” (2022-2023) відбулася на Biennale Larnaca 2023 “Home Away From Home”.
Ярослава Крутова приїхала з Нідерландів на Кіпр представити свою роботу. Молода мисткиня, сповнена життєвою енергією, наповнена здатністтю до дії – жити й робити, а також розумінням того, що від дій є сенс, і він цілком реальний.
– Ярославо, як, коли та з чого почалась твоя творча діяльність?
До лютого 2022 року я була далекою від мистецтва. На початку війни вирішила для себе, що оберу найвіддаленішу від України країну. Так, у березні 2022 року, я потрапила до Нідерландів. Анастасія Кіаке, перша з ким я познайомилася через платформу Help for Ukraine, виявилась мисткинею з Латвії. У нас відразу склались добрі та теплі стосунки, вона близько до серця прийняла те, що відбувалося зі мною. Саме вона спонукала мене до розкриття своїх думок, своїх емоцій, поширення їх іншим людям. Адже, це досвід, який може допомагати комусь у подальшому. Коли ти цим ділишся, розумієш, що ти не один, що треба контактувати з іншими людьми, не треба закриватись у собі, а варто щось робити, щоб цей біль регенерув в ”те, що каже”. Так я почала діяти.
Нашою спільною роботою з Анастасією став перформенс. Я малювала картини, як щоденник, кожен день.
На великій стіні викладались мої картини, а я співала пісню “Ой у вишневому саду” – пісню, яку співала моя бабуся на родинних посиденьках.
Пізніше в колаборації з Яною Романовою ми зробили більш контактний проєкт: брали інтерв’ю в українок про моменти швидкої міграції, швидкої інтеграції, коли ти не хочеш нічого робити кожен день, але мусиш. Дивитись сумні новини та плакати – ні, ми можемо, ми робимо це щоденно, але треба і діяти: виходити на демонстрації, розказувати й показувати, що відбувається насправді. Цей проєкт мав за мету розказати, чому ми, українки, сумні. Бо нідерландці дуже вдячні до життя, щасливі завжди. Тож для них було не зрозуміло, чому ти сумна – ти ж у гарній країні, ти в безпеці, чого ти плачеш, нищиш сили, що з тобою? Цим проєктом ми намагались пояснити, чому це так.
В іншій культурі ти маєш підлаштовуватись під правила людей, при цьому є бажання посидіти наодинці, не розмовляти ні з ким, але ти йдеш на вечерю, розмовляєш, ти будуєш плани, переступаючи через себе. Цей проєкт був направлений на те, щоб поширити саме ці почуття. Це важко, але ми намагаємось це робити. Вибачте, що ми нещасливі, але в нашому домі йде війна – ось причина. І ми намагаємось жити, попри все.
Це дісконнект між культурами, коли ти не можеш пристосовуватись до чогось. Ми брали інтерв’ю в людей, які жили в сім’ях, як і я, та бачили, як відбувається повна трансформація звичок, що неминуче призводить до внутрішнього конфлікту і психічної дестабілізації.
– Ярославо, розкажи про роботу, яка представлена на Біенале.
Пройшов рік, як я виїхала з України. Мені випала можливість втілити в життя задум за допомогою гранту, який я отримала від Нідерландської літературної фондаціі. Назва робити – “Коли томат стає шматком торта” взята з моєї фрази на питання: ”Як я відчуваю себе?”. Я висловила думку, що почуваюсь як томат, який намагається стати шматком торту.
Томат – круглий, шматок торту трикутний
Томат – свіжий, торт випікається
Томат – овоч, його не кладуть в торт
Томат – червоний. Торт – білий.
Це про тебе, коли ти намагаєшся адаптуватись в новій культурі, звичок, ставлення до життя, життя яке дуже далеке від тебе, але ти маєш це зробити. Маєш себе підігнати під рамки, підлаштуватися під обставини, прим’явши свої бочки, кулачки та посміхаючись іти по життю далі.
Мені здається, мені вдалося передати ці відчуття. Звук є ключовим елементом у цій роботі, що має на меті зобразити швидку зміну почуттів. Крики мають на меті створити відчуття зриву, а швидкість монтажу відсилає до мінливої темпу, з яким я переїжджала з однієї країни в іншу, мінливої темпу днів і пересувань, з того часу, як я покинула свій дім в Україні.
Цим хотілось передати людям, які дивляться цей фільм, відчуття того дискомфорту, який відчували ми в той час.
В усіх своїх роботах я намагаюсь використовувати українську мову. Якщо люди її не розуміють, я хочу щоб вони її принаймні чули. У Нідерландах багато хто думає, що всі українці розмовляють тільки російською мовою. Для багатьох відкриття, коли я стверджую, що українська мова існує. У фільмі я також розмовляю українською. Була думка зробити спіч англійською, бо він доступний та легкий для сприйняття, але я вирішила, що нехай глядачі читають субтитри та чують, як звучить українська мова.
– Вже маєш плани про наступну роботу?
Поки важко сказати. Є ідея, яка не має відношення до війни в прямому сенсі. Мене зацікавила кліматична тема. Я розумію, що війна вже вклинилась в екосистему, думаю як це візуалізувати. Але це тільки думки про те, про що хочеться говорити, які теми хочеться піднімати.
– Звідки береш сили продовжувати те, що робиш? Війна дуже мене змінила. До цього було інше життя, інші ми. Час від часу люди “згасають”, але мені подобається, що більшість людей “підпалюють” емоційно один одного, та увесь час ми нагадуємо, що це не кінець, ми будемо стояти, та ми вистоїмо. Коли люди бачать це, вони реагують на це – і також не згасають. Нам неодмінно потрібно продовжувати. Це важко, багато чого може вплинути на те, що ти можеш зневіритися, можеш забути та почати нове життя, але треба робити. Бо якщо ми не будемо продовжувати, то чого ми маємо очікувати від когось іншого.
– Тема виставки “Дім далеко від дому” – де зараз твій дім?
Моє відчуття дому кардинально змінилось. Раніш моїм домом був дім моїх батьків та дім бабусі і дідуся в Криму, куди я могла повернутись у будь-який момент, бо я знала – там мене люблять, мене захищають. Це місце, де я можу набратися сил та знову рухатись далі.
Зараз мій дім – це люди, котрі навколо мене, люди, які мене люблять.
Теги: Biennale Larnaca 2023, громада, Ярослава Крутова