Юлія Ніжинська про роль дружини Посла та культурну дипломатію України на Кіпрі

24 Грудня, 2025Інтерв'ю, Новини

Юлію Ніжинську в інформаційному просторі Кіпру помітили одразу. Фото з церемонії вручення вірчих грамот, під час якої Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр Сергій Ніжинський передав вірчі грамоти Президенту Кіпру Нікосу Христодулідісу, чітко дали зрозуміти: дружина Посла буде не просто присутньою, а активною й залученою до дипломатичної місії.

І справді, з перших місяців життя та діяльності на Кіпрі Юлія Ніжинська бере участь в організації офіційних прийомів та заходів Посольства, а також у створенні якісного візуального контенту дипломатичної установи. Наразі вона займається облаштуванням Резиденції Посла та водночас продовжує активну професійну діяльність в Україні: очолює громадську організацію «UA Experts» і працює у сфері надання послуг графічного дизайну для міжнародних організацій. Водночас пані Ніжинська відверто зізнається, що публічність для неї — непростий виклик.

В ексклюзивному інтерв’ю для UKRCY.news Юлія Ніжинська розповідає про адаптацію на Кіпрі, свої проєкти, а також про сімейні різдвяні традиції родини Ніжинських.

Родина Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Кіпр Сергія та Юлії Ніжинських

– Пані Юліє, вітаю, пан Посол у своєму недавньому інтерв’ю сказав, що Кіпр зустрів вас спекою і повільним ритмом. А що здивувало саме Вас? Може щось зовсім несподіване?

–Спека дійсно була разючою, ми до такої не звикли. Я взагалі людина гір, а не моря, тому в плані клімату було непросто. 

Але в цілому Кіпр нам одразу дуже сподобався, особливо люди – кіпріоти неймовірні! Нам вони весь цей час зустрічалися лише привітні, котрі завжди йшли назустріч і намагалися допомогти. Це дуже розслаблює, тож адаптація пройшла швидко, ми її навіть не помітили.

Єдине, до чого досі звикаю – до правостороннього керма і вузьких доріг.

– Ви вперше на Кіпрі? Чи встигли вже десь побувати, спробувати місцеву кухню? Вивчити місцеві слова?

– Так, це мій перший приїзд.

Кухню встигли спробувати і полюбити. Тут у нас смаки з чоловіком збігаються – ми обидва любимо м’ясо, рибу, овочі, фрукти, і кіпрська кухня нам смакує. 

Звісно, хотілося б, щоб у магазинах було представлено більше українських продуктів – консервованих овочів, круп, кабачкової ікри, домашнього сиру. Наразі бачила лише “Рошен” та “Равлик Боб”.

А щодо поїздок, то ми були в такому активному режимі, щоб саме з метою відпочити, то таких поїздок ще не було. Ми працюємо і в вихідні, і в будні. 

Грецькою вже вивчила “калімера”, “каліспера” та, звісно, “евхарісто” – плануємо згодом почати вивчати грецьку.

– Коли переїжджаєш, завжди є речі, які кладеш у сумку несвідомо – фото близьких, улюблена чашка, якась дрібничка. Що Ви взяли з собою, щоб Кіпр швидше став домом?

– При переїзді у нас було 8 валіз, 3 з яких – це речі для Посольства (наші visibility). Рештою був найнеобхідніший одяг, і звичайно ж, узяли вишиванки – чоловіку, дитині, мені.

Зараз вчимося жити на легкому. Як кажуть наші друзі дипломати, “треба вміти збирати все життя в одну валізу”. Я поки що не володію цим скілом, але сподіваюся згодом…

Наразі ми в резиденції лише близько місяця, тому ще не встигли все облаштувати так, як хотілось би. Але я обов’язково привезу з України картини, посуд українських брендів, традиційний український декор, скатертини.

– Чотири місяці в новій країні – ще зовсім небагато, але вже достатньо, щоб відчути, як змінився ритм життя. Що зараз є найскладнішим?

– Темп залишився шаленим. Ми не можемо переключитися на місцевий ритм (“сіга-сіга”). У нас стільки роботи, що ми “завелися” ще більше. Робота Посольства, моя робота, навчання та позашкільні заняття дитини, налагодження побуту. Немає часу навіть задуматись, чи важко нам, чи ні. Є питання – ми їх вирішуємо.

Після лютого 2022 року, коли ти перебував в Україні, всі ці дрібні перешкоди здаються незначними.

Часу не вистачає, адже з’явилися нові обов’язки, задачі, які через совість не можеш ігнорувати.

Церемонія вручення вірчих грамот у Президентському палаці в Нікосії

– У вас син. Як йому тут?

– Йому 5 років, і він пішов до пре-скул. Найбільше ми переймалися за нього. У Києві була англійська в садочку, але її не достатньо для спілкування… Тому я хвилювалась: нове житло, новий садок, нові діти, вчителі.

Але він, мені здається, швидше за всіх нас адаптувався. Він уже почав розмовляти англійською, завів собі друзів. Я дуже щаслива, що ця частина життя йде за планом. Удома у нас, як в Україні, так і тут – спілкування виключно українською, російської він навіть не розуміє. 

– У дипломатії все починається з “ми” – ми їдемо, ми представляємо… А ким  Ви були до цього “ми”? Розкажіть про себе.

– За фахом я магістр міжнародного права. Але по життю пішла за покликом серця. Ще з дитинства хотіла займатися дизайном – закінчила художню школу з відзнакою. Працювала в міжнародній рекламній агенції, потім вивчилась окремо на графічний дизайн. Ця сфера приносить мені задоволення.

Більше 7 років працювала в місії Європейського Союзу з реформування сектору цивільної безпеки в комунікаційному відділі. Зараз це активно допомагає у виведенні роботи посольства на інший рівень. Також у мене своя невелика студія графічного дизайну, де ми працюємо з міжнародними організаціями. Віддалено наразі поєдную декілька напрямків.

Своє “я” є і досі. Я з тих жінок, для яких важливо його не втратити.

Дипломатичний прийом Посольства України з нагоди Дня Гідності та Свободи в Нікосії

– Ви очолюєте організацію UA Experts – це серйозна експертна, правозахисна й дослідницька робота, яка триває вже більше 10 років. Як ваш досвід у цій організації допомагає зараз?

– Так, нашій громадській організації вже понад 12 років. Вона об’єднує правозахисників, людей з однаковими цінностями, здійснює активну правозахисну, соціальну та дослідницьку діяльність. Вона створена для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів. Експерти, науковці, практики, миротворці нашої команди працюють над законністю і намагаються зробити все можливе для держави, для об’єднання і формування небайдужого суспільства.

Це і є нашим слоганом: “Формуємо небайдуже суспільство”. Тому що все починається з кожного із нас.

Наша громадська організація є імплементованим партнером UNFPA, UNIСEF, тісно кооперується з офісом віцепрем’єра з питань Євроінтеграції. Також ми випускаємо журнал, який готуємо щоквартально українською та англійською мовами. Висвітлюємо події, в яких залучена ГО, експертні думки та наукові аналізи, статті за напрямами роботи ГО.

Також на базі ГО працює UA Experts Leadership Club – це клуб для молоді, переважно студентів-юристів, котрі хочуть працювати в державному секторі в майбутньому. Ми даємо їм шанс отримати неймовірні практичні знання. Вони залучені до проведення усіх наших заходів і вже отримують колосальний досвід у цій сфері.

Ми плануємо розширити кордони і створити UA Experts Leadership Club на Кіпрі. Це буде клуб для лідерів (не лише молоді): лідерів думок, правозахисників, фахівців із різних сфер, тих, хто мають чим поділитися з іншими, однодумців, амбітних та успішних людей, які готові об’єднуватись та робити цей світ кращим та справедливішим, приносити користь нашим країнам.

Зараз працюємо над юридичними й організаційними моментами, і найближчим часом проанонсуємо цей проєкт.

– На Кіпрі є дипломатичне коло – дружини послів, культурні діячі. Як вас прийняли?

– У дипломатичному колі завжди приємне спілкування – немає зарозумілості, надмірного пафосу, які ми могли би собі уявити у цій сфері. Це інтелігентні, приємні, легкі у спілкуванні люди. Тому тут ми почуваємося дуже комфортно.

– Усі ми знаємо, що дипломат – це професія. А як щодо дружини дипломата? На вашу думку, це також є професією?

– Так, це повноцінна професія, до того ж – нелегка. На жаль, її не сприймають, як професію. На плечах дружини, окрім домашніх турбот, є багато відповідальних моментів і в житті самого посольства.

Кожна дружина дипломата може вирішити для себе, чи хоче залишитися вдома та займатись хатніми справами, чи бути залученою до справ.

Церемонія вручення вірчих грамот у Президентському палаці в Нікосії

Ураховуючи, що в нашій країні йде війна, я хочу робити по максимуму те, що можу. Тим паче, моя сфера дозволяє поліпшити певні аспекти в роботі посольства. Я можу при кожній нагоді вільно презентувати Україну і доносити про ті реалії, в яких живуть наші люди під час повномасштабного вторгнення росії. 

Мені, як інтроверту, публічність дається непросто. Я себе комфортно почуваю на бекстейджі, але вчуся жити по-іншому. Вихід із зони комфорту – це розвиток, в принципі, як і сьогоднішнє інтерв’ю. У ролі дружини посла я планувала залишатися за лаштунками, але вже нічого не загадую наперед.

Юлія Ніжинська і представниця італійського ком’юніті Кіпру Ада Понте на дипломатичному прийомі Посольства України з нагоди Дня Гідності та Свободи в Нікосії

–  Ми бачимо світлини з офіційних прийомів — гарні кадри, усмішки, бездоганний протокол. Але що залишається за межами цих фотографій?

– Це неймовірна робота. Не тільки наша з чоловіком, але й команди посольства. Інколи чоловік не може відкласти телефон протягом всього дня, бо йде постійна робота – із шостої ранку і до пізньої ночі.

І те, що потрапляє на хвилинне відео чи декілька фото – це неймовірний труд кожної хвилини підготовки до і після. Усе красиве складається з дрібних деталей, і пропустити одну деталь – це ще може бути нормально, якщо другу-третю – тоді загальна картинка та враження вже не будуть такими привабливими. Тому ми дуже пильні до всіх дрібниць, оскільки це не просто наш імідж, а імідж держави, яку ми представляємо. 

Наприклад, шукаєш додаткові прожектори для підсвітки, і важливо, щоб вони стояли рівненько, на однаковій відстані, а не абияк. Коли добираєш усі відео та музику для фону, щоб створити необхідну атмосферу. Турбуєшся про візуальну складову, бо  все це перше враження і залишиться у пам’яті гостей. 

Або коли за п’ять хвилин до приходу гостей помічаєш, що скатертини на столах пом’яті, і швидко намагаєшся вирішити це питання. А потім згадуєш, що не готова зачіска, і колега заплітає косу за відео з тіктоку в дамській кімнаті. 

Чоловік дуже слідкує за дотриманням дипломатичного протоколу, вимагає сурово дотримуватись його від усіх співробітників, оскільки в протоколі дрібниць не буває. Тому в підготовчій метушні забуваєш про себе, будучи повністю задіяною в процесі.

Культурний захід Посольства України на Кіпрі з нагоди Дня пам’яті жертв Голодомору за участі Культурного батальйону в Нікосії

– Ваш вигляд на публічних подіях – це теж спосіб сказати щось без слів. Чи свідомо ви обираєте українських дизайнерів?

– У моєму гардеробі 80% виключно одягу українських дизайнерів та брендів. Це принципово для мене. Я завжди з гордістю демонструю його на всіх офіційних і неофіційних заходах і отримую багато компліментів.

Одяг наших українських дизайнерів не поступається люксовим світовим брендам. Із гордістю можу сказати, що він навіть перевершує їх. Український рівень зараз є настільки високим та якісним, що й світові знаменитості його обирають! 

Посол України в Республіці Кіпр Сергій Ніжинський, пані Посол Фінляндії та Юлія Ніжинська на дипломатичному прийомі Посольства України з нагоди Дня Гідності та Свободи в Нікосії

Завжди створюючи образ, додаю якусь деталь, яка вказує на те, що я українка – сережки, брошку, намисто, тризуб… 

– Є вираз “культурна дипломатія” – коли вплив не через ноти і переговори, а через мистецтво, традиції, людяність. Чи бачите Ви свою роль саме в цьому?

– Так, мене переповнює гордість за українську культуру, мистецтво, індустрію моди. І в моїх планах просувати її тут – на Кіпрі, демонструвати, яка Україна сильна, цікава і стильна.

Хочемо показати саме сучасну Україну з різних сторін, організовувати концерти, привозити виставки художників, демонструвати модну індустрію.

Але основний напрямок, який ми будемо просувати, – це психологічне відновлення та реабілітація українських дітей. Ми вже працюємо над тим, щоб діти приїздили на Кіпр трішки відпочити.

Я добре пам’ятаю цей стан постійної напруги у своєї дитини, коли ми тільки переїхали. Син здригався від кожного нового шуму, запитував, чи це не «шахед», а гул літака сприймав, як можливу ракету. У перші місяці ми й самі мимоволі здригалися на стільцях від різких звуків.

Тому дуже важливо, щоб українські діти (дітки захисників, дітки, котрі постраждали під час війни, втратили батьків, дітки, евакуйовані із зон бойових дій) мали змогу приїхати на Кіпр – послухати море, побути в тиші, елементарно виспатись, хоч трішечки відновити свою психіку та подумати про щось інше, про що мають думати діти, а не про те, що треба спускатись до укриття і ховатись від ракет.

– Дружини послів традиційно беруть активну участь у реалізації соціальних та гуманітарних проєктів. Ви також долучаєтеся до ініціатив Першої леді України Олени Зеленської?

– Так, підтримка ініціатив Першої леді – це важливе завдання всіх дипломатичних установ. Фундація Олени Зеленської реалізує соціальні та гуманітарні проєкти, спрямовані на підтримку людей під час війни та після неї: медицина, освіта, безпека, психологічне відновлення.

Для посольств однією з найактуальніших є програма Bring Kids Back UA – державна гуманітарна ініціатива з повернення українських дітей, викрадених або примусово депортованих росією під час повномасштабної війни.

Це справді одна з центральних тем нашої роботи, бо саме дипломати можуть вплинути на ситуацію. Україна створила Міжнародну коаліцію для повернення українських дітей, яку підтримують десятки держав, ЄС, Рада Європи, ОБСЄ та інші організації.

Ми ведемо переговори з урядами інших країн та міжнародними організаціями, весь дипломатичний корпус поширює інформацію про проблему в ООН, регіональних структурах, країнах перебування. Сприяємо ухваленню резолюцій та спільних заяв про безумовне повернення дітей.

Посольство доносить реальні історії та факти про масштаби депортації – понад 20000 дітей досі перебувають на окупованих територіях або в росії. Вже повернуто понад 1800 дітей, але це лише початок величезної роботи.

Важливо розуміти, це не просто гуманітарна криза, а геноцид української нації. росія системно знищує українську ідентичність дітей – змінює їм прізвища, видає російські паспорти, усиновлює в російські сім’ї. Тому кожна дипломатична установа докладає максимум зусиль, аби світ почув про цей злочин і не забував про нього.

Також дуже важливою є тема, якою займається і перша леді, і наша організація – боротьба із сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом. Тому що це є найзамовчуванішим злочином.  Важливо про нього не забувати і не залишати непокараним. 

– Ваш чоловік згадував, що у вашу київську квартиру влучив дрон. Він говорив про це по-чоловічому – “вставили вікна”. Але ж для нас, жінок, дім – це зовсім інше. Розкажіть, що Ви відчули?

– Вранці, прокинувшись, традиційно переглядаю новини в телеграм-каналах. Цього разу впізнала зруйновані знайомі фасади. Наш район, на жаль, постійно під обстрілами, і це було питання часу, коли удача відвернеться від нашого ЖК. Усі будинки навколо вже мали пошкодження в той чи інший період війни.

Звичайно, це дуже боляче, але найбільше хвилювали люди. Чи є жертви, постраждалі. Потім по фото сусідів почали вираховувати, чи дісталось нашій квартирі. І, на жаль, так – вибило всі вікна з боку удару шахеда.

Сприйняли це холоднокровно, як щось звичайне. Головне – не було жертв. Вікна поміняємо, стіни відбудуємо. Ми до цього звикли, бо в цьому живемо вже більше трьох років.

Єдине відчуття, яке я маю – це лють і ненависть до сусіда. І це від початку повномасштабного вторгнення, не лише після влучання дрона в наш будинок. А після кожного ворожого обстрілу України, вбивства невинних людей та наших українських діток.

І щоб не забувати про це, в своєму інстаграмі я веду від початку війни сторіз – наразі 23 альбоми по 100 сторіз із хроніками подій від 24 лютого 2022. Як мій чоловік каже: “Твій інстаграм – це страшні криваві хроніки, туди страшно заходити”.

Я хочу, щоб це залишилось у пам’яті. Я не хочу, щоб ми в майбутньому про це забули, хоч на хвилину.

Сергій та Юлія Ніжинські під час кінопоказу фільму «Малевич» у Нікосії

– Ви далеко від України, але війна все одно поруч: у кожній новині, у кожній розмові, у відчуттях. Як Ви з цим живете щодня?

– Я дуже чутлива людина. А з війною… можу сказати, що всі майже чотири роки не було дня без сліз. Чи то від новин, чи від особистих історій людей. Це неймовірний біль.

Навіть на публічних заходах мені важко себе стримати. Всі ми живемо в новій реальності: зранку читаєш новини, перевіряєш, чи все добре вдома, а потім одягаєш маску, посміхаєшся і йдеш на роботу. Ти мусиш бути сильним, бо ми – обличчя країни. Ми голос тих, хто зараз в Україні, і не може говорити. Ми кричимо на весь світ про наш біль. І тут я роблю свою роботу на 10000 із 100. Ніколи не втрачаю можливості донести інформацію про реалії в Україні нашим міжнародним друзям з перших уст.

Черпаємо сили в спільних цінностях та ідеях, у планах на майбутнє. Спілкування у жіночому колі на жіночі теми (не про роботу) – також дає відпочити мозку і повертає енергію. З’являються нові ідеї та натхнення їх реалізовувати, ну і красиві події також заряджають на нову реалізацію.

Острівець спокою для мене – це дім. Тому завжди намагаюсь створити теплу атмосферу, де відпочиваєш і тілом, і душею. Завжди дуже трепетно ставлюся до житла, неважливо – чи власного, чи орендованого. Це – місце сили.

Юлія Ніжинська під час інтерв’ю в резиденції Посла України

– Ви встигли поспілкуватися з нашою громадою тут? Що вас найбільше вразило?

– Наші жінки – це скарб! Сильні, незалежні, адаптивні, котрі в чужій країні змогли облаштувати своє життя, життя дітей, дати все необхідне для їхньої безпеки. Переповнює гордість за таких жінок. І при цьому вони працюють, розвиваються, промотують Україну. Також мають гарне відчуття гумору, залишаються щасливими, і є прикладом для своїх дітей.

Вони живуть не гірше за людей, котрі будували своє життя тут від самого свого народження.

Саме цьому ми завдячуємо кіпріотам. Їхній дружній і теплій підтримці. Тому що вони дали нам можливість відчувати себе, як удома. Щира подяка їм від усього серця.

Кінопоказ фільму «Малевич» у Нікосії

– Що б Ви хотіли сказати зараз кожній українці на Кіпрі?

– Бажаю бути сильними, не втрачати віри та надії у нашу перемогу. Віри в те, що скоро повернемось додому під рідне небо без ракет і шахедів, обіймемо рідних і повернемо своє життя. Наші дітки зможуть рости вдома, в рідних стінах, зі своїми друзями. Тому головне – бажаю віри. Вона нас тримає, і найголовніше – вона тримає наших захисників на передовій.

– Ми звикли, що Різдво – це мороз, сніг та особлива атмосфера. Тут +20 і сонце. Як Ви створюєте той самий настрій?

– Якщо чесно, то різдвяного настрою немає ще з лютого 2022 року, він перестав приходити до мене особисто. Так, є традиція, пам’ять, що українське Різдво – це високий сніг, хрусткий мороз, бабуся, 12 страв, сіно під столом, колядки. Це неймовірно теплі спогади. І я хочу зберегти це для сина, щоб він відчував це диво.

Для мене Різдво – це відчуття сім’ї та затишку. Коли повний будинок рідних, шум, гамір, метушня – щось по типу кадрів із фільму “Сам удома”.

– Які традиції зберігаєте?

– У нас були класичні традиції: святкові страви, свічки, не їсти до першої зірки, колядки. Бабуся досі готує 12 страв, запрошує нас і чекає.

На це Різдво приїде сім’я, батьки, зберемось за святковим столом. Спробуємо згадати те родинне тепло та відчуття свята, які були раніше.

– Що б ви хотіли побажати всім українцям на Кіпрі напередодні свят?

– Попри все, що ми переживаємо, Різдво залишається святом надії. Надії на мир, на повернення додому, на те, що скоро наші діти зможуть зустрічати свята в Україні без тривог і страху.

Тримаймося один одного, підтримуймо, не втрачаймо віри. Бо саме ця віра, яку ми несемо тут, допомагає тримати фронт там. Нехай це Різдво принесе нам усім відчуття єдності й тепла.

Олеся Стойко, спеціальний кореспондент