Кривавий липень 1821-го на Кіпрі
Пам’ять про події липня 1821 року посідає особливе місце в історичній пам’яті Кіпру. Коли Грецька революція проти Османської імперії охопила Пелопоннес та інші регіони, на острові, що перебував під османською владою з XVI століття, почалися репресії проти представників православного духовенства та місцевої еліти, яких влада підозрювала у зв’язках із революційним рухом.
Кіпр не був серед територій, де планувалося збройне повстання. Географічне положення острова робило таку операцію надзвичайно складною, однак учасники таємного товариства «Філікі Етерія» розраховували на фінансову й матеріальну підтримку з Кіпру. Збереглися також свідчення про кіпріотів, які приєдналися до революційного руху за межами острова.
Кульмінацією подій стало 9 липня 1821 року. Того дня на шибениці на площі Сераль у Нікосії було страчено Архієпископа Кипріана — духовного главу православного населення острова. Він був першим із сотень греків-кіпріотів, страчених за наказом османського полководця Кючука Мехмета-паші у спробі придушити будь-яку думку про повстання та покарати Кіпр за активну підтримку боротьби 1821 року. Разом із ним стратили через обезголовлення митрополити Пафосу Хрисанф, Кітіону Мелетій та Киренії Лаврентій.
Страти не завершилися одним днем. Протягом наступних днів переслідування продовжилися. За даними Православної Церкви Кіпру, у період з 9 до 14 липня 1821 року було страчено 486 представників духовенства та мирян. Водночас оцінки загальної кількості жертв подальших репресій різняться, оскільки насильство поширилося за межі Нікосії й супроводжувалося новими вбивствами, пограбуваннями та конфіскацією майна.
Шведський мандрівник Якоб Берґрен, який залишив описи Кіпру того періоду, писав: «Богородиця вдяглася в чорне. Багато будинків були окроплені кров’ю».
Після прибуття військових підкріплень насильство поширилося за межі Нікосії. Останні хвилини життя Архієпископа Кипріана згодом стали частиною історичної та літературної пам’яті Кіпру. Один із відомих описів розповідає, що перед стратою він узяв мотузку з рук ката, перехрестився і наказав йому виконувати волю свого господаря. Ця сцена дійшла до нас через пізніші історичні описи і стала одним із найвідоміших образів подій 9 липня.
Незважаючи на різанину та переслідування, сотні кіпріотів продовжували залишати острів, щоб воювати в Греції, а багато хто навіть жертвував усі свої статки на підтримку Революції.
Трагедія 1821 року залишила глибокий слід не лише в історії, а й у культурі острова. Одним із найвідоміших творів про ці події стала поема Василіса Міхаілідіса «9 липня 1821 року в Нікосії, Кіпр», написана кіпрським діалектом наприкінці XIX століття і вперше опублікована 1911 року.
Водночас історія участі Кіпру в революції 1821 року не обмежується трагедією липневих страт. Кіпріоти воювали на різних фронтах Грецької революції — у Месолонгі, на Пелопоннесі, під час боїв за Афіни, на Криті та в морських операціях. Точна кількість учасників залишається невідомою: обережні історичні оцінки говорять про 400–600 осіб, хоча їх могло бути більше.
Сьогодні одним із головних місць пам’яті про жертв липня 1821 року є мавзолей біля церкви Панагія Фанеромені у старій Нікосії. Він був відкритий 9 липня 1930 року. У ньому зберігаються останки Архієпископа Кипріана, трьох митрополитів та інших жертв репресій.
Минуло 205 років, а 9 липня залишається для Кіпру датою історичної пам’яті. Це історія острова, який опинився далеко від головних полів битв революції, але не залишився осторонь подій, що змінювали майбутнє регіону.
І, можливо, саме тому пам’ять про липень 1821 року досі є такою живою, бо великі історичні події вимірюються не лише перемогами, а й ціною, яку за них платять люди.