“Щодня роби добре свою роботу і намагайся стати кращим, ніж ти був учора!” – Ігор Матвієнко
Таких людей, як Ігор Матвієнко, навіть в Україні можна порахувати по пальцях рук, а на маленькому Кіпрі вони просто сяють, як зірки. Заслужений майстер спорту України, олімпійський чемпіон Атланти 1996 року з вітрильного спорту у класі 470, багаторазовий переможець і призер Чемпіонатів світу та Європи і Міжнародних змагань, капітан української національної команди на змаганнях SSL 2022 з вітрильного спорту у Швейцарії, Президент федерації вітрильного спорту Дніпра, засновник і керівник- партнер гоночного яхт-клубу «MIR racing yacht club» (Дніпро), засновник Клубу юних вітрильників (Лімасол) – і все це – одна людина.
– В українців життя розділилось на ”до” та ”після” 24 лютого 2022 року. Розкажіть, якими були для Вас ці перші місяці?
– Було страшно в першу чергу за дітей, неможливо було уявити, як вплинуть на них усі жахи війни. Тож, я вивіз родину в безпечне місце та повернувся додому. Допомагав, по можливості, спортсменам з Маріуполя, волонтерив, віддав ЗСУ усі клубні рації. Багато було чого…
– Розкажіть про розвиток вітрильного спорту на Дніпрі до війни.
– На той час ми змогли підняти розвиток вітрильного спорту в Дніпропетровській області на високий рівень. У 2021 році Дніпрі провели унікальний Відкритий чемпіонат міста Дніпро з вітрильного спорту, на якому зібрали флот із 38 крейсерів, 190 гонщиків. Провели Всеукраїнський молодіжний чемпіонат з вітрильного спорту “Вітрила Дніпра”, де зібралось 50 дітей з усієї України.
У Нікополі на Каховському водосховищі допомогли організувати та провести першу дитячу регату за останні 20 років. Розіграли Кубок Нікополя серед дорослих та організували й провели у Дніпрі Всеукраинский кубок з вітрильного спорту – Profi Trophy.
Плани на 2022 рік вражали кількістю гонок та регат усіх причетних.
Весною 2022 року мала відкритись дитяча вітрильна школа в Дніпрі. Вже були закуплені десять яхт класу “Оптиміст”. Був зроблений ремонт у приміщенні, зібралась команда. Та, на жаль, країна-терорист зламала всі плани. “Оптимсітів” вивозили з Миколаєва під обстрілами. Зараз вони законсервовані в Дніпрі та чекають на Перемогу. Чекають, коли ми зможемо усі повернутись по своїх домівках та, нарешті, відкрити школу для дітей.
Для українського вітрильного спорту нині – важкий час, бо вода для тренувань закрита. Міжнародні події, на жаль, зараз також обмежені – потрібно отримувати дозвіл на виїзд, а всі змагання плануються заздалегіть. Через пропуски змагань клас наших спортсменів падає. Тож після перемоги спорт доведется піднімати майже з нуля. Я налаштований на цю роботу.
– Розкажіть про ваші найбільші перемоги в спорті, які відчуття переживали при цьому?
– Змагання з вітрильного спорту – це робота не одного дня. До медалі йдеш дуже довго. Це перемога не однієї гри. У нас це 12 гонок поспіль. Напруга тримається усі 12 перегонів. І коли на фініші ти перемагаєш, то розумієш, що можеш розслабитися, відпускаєш напругу, є відчуття, що ти добре зробив свою роботу, задоволений собою і результатом. Живеш не миттю на п’єдесталі, а тими 10 днями, тими 12 гонками, якими ти йдеш до нього, якими ти жив напередодні. Навіть жаль програшу – швидкоплинний. За тиждень їдеш на інші змагання, чемпіонат та життя триває.
Наша перемога на Олімпіаді була значущою для незалежної молодої країни, адже це був 1996 рік, перші роки становлення та незалежності. Тоді ми розповідали світу про Україну, відкривали її світові.
-Як Ви опинились на Кіпрі?
– У червні 2022 року був запланований чемпіонат світу в Італії. Тренуватись на нашій воді було неможливо, але національна команда була єдина в одному – їхати на змагання, підняти прапор України у світовій вітрильній спільноті, підтримати і стояти за Україну таким чином, бути дипломатами світу на спортивній арені.
Я вважаю, що спортсмени завжди були послами миру. Наші перемоги на чемпіонатах і кубках світу підтримують нашу країну так само, як і військові.
Ось чому ця Перемога стала особливо важливою і цінною для української команди, капітаном якої я був.
Із часом я отримав запрошення від друзів з Кіпру, яке надавало можливість тренувань та роботи в лімасольских яхт-клубах. Це надало сенсу життя, бо я поринув у звичну для себе стихію – спорт, і він уже відволікав від емоційного тиску, який виникав в той час у кожного українця. Так почалось моє кіпрське життя – залучення до гонок, майстер-класи. Але це не перекривало того, що я прагнув зробити усе життя – відкрити дитячу школу з вітрильного спорту.
Маючи досвід та бажання працювати з дітьми, я вирішив не стояти на місці та діяти. Так, в Лімасолі з’явилась нова вітрильна школа. Починаю будувати базу, займаюся пошуком партнерів, спонсорів та однодумців. Зараз школа працює на рівні клубу в St.Rafael Marina Лімасолу. У Європі є культура парусного спорту, це виховується з дитинства. Коли з Марини виходять маленькі “Оптимісти”, всі розуміють, що росте зміна, яку поважають, подають приклад, підтримують. Кіпру поки є куди зростати.
Школа має флот із 6 яхт класу «Оптиміст» (розроблені спеціально для молодих яхтсменів-початківців) і 10 яхт класу «J80» (призначені для більш досвідчених дітей та підлітків).
Поки в нас дві групи дітей по 7-9 років. До тренувань включені теоретичні заняття, практичні уроки на воді, загальна фізична підготовка.
Я пам’ятаю себе в цьому віці. Перший етап – це заманити, привабити і захопити дитину спортом. На сьогодні ми цей етап пройшли. Це й зацікавлені та задоволені діти, це і вдячні батьки.
Ідуть тренування, 7-річка вже сідає в яхту та виконує самостійно те, що на великій яхти роблять принаймні 5-6 дорослих.
Але я вчу не тільки керувати яхтою, але ще й думати та приймати рішення. Крім уміння керувати яхтою, діти також набувають необхідних знань про вітрила, навігацію, вітер, метеорологію, тактику та стратегію вітрильних перегонів. Ділюся з ними досвідом, який відпрацьовується одразу на воді. У вітрильному спорті ти не маєш права на помилку. Будь-яка помилка одразу є помітною. Тож концентрація з часом поліпшується в кожного. Виховний процес – це слухати та робити усе з першого разу.
Цей процес настільки мені подобається, що я почав запрошувати на навчання й дорослих, які вже мають досвід керування яхтами, спробувати себя на “Оптимістах”. І в них виникає шок, через те, як мало вони вміють та знають, коли самостійно виходять на воду, здавалось би, на простих “Оптимістах”. Важко одночасно кермувати, керувати вітрилами, слідкувати за вітром.
– Які якості характеру розвиває заняття вітрильним спортом?
– Коли діти сідають до великого човна, одразу починає працювати відчуття командної роботи. Як тільки один із членів команди ухиляється від мети – команда розвалюється. Діти починають розуміти, що кожен робить свою справу і несе відповідальність за результат.
Команда – це ще і єдиний організм, тож потрібно вчитися взаємодіяти з оточенням, навіть якщо воно зовсім інше, тож це завжди взаємодія, баланс, уміння чути, розуміти один одного і діяти, як єдиний механізм. Це дуже корисні навички не тільки у спорті, а й у житті.
Займаючись яхтингом, важливо розуміти сили природи: враховувати напрямок, силу вітру. Вода, хвиля – чим ближче дитина до природи, тим більше вона отримує досвіду. Для дітей важливо відчути розуміння того, що вони здатні самі підкорювати стихії. Це надає впевненості.
-Які подальші спортивні плани?
Найближчим часом планую взяти участь у великих міжнародних проєктах.
У листопаді цього року відбудеться культова подія у вітрильному спорті – більш, ніж 50 національних команд будуть змагатися за Золотий кубок націй. Українська команда вийшла до плей-офф, завдяки перемозі на чемпіонаті SSL 2022, та достроково зарезервувала своє місце у фінальній частині SSL Gold Cup 2023, яка відбудеться в Іспанії на Канарських островах.
Наприкінці 2023 року на Кіпрі очікується проведення чемпіонату Європи в класі яхт Fareast 28, в якому також планую брати участь.
– Чи плануєте організувати якісь змагання, як у Дніпрі?
– Так, є такий задум – організувати універсіаду серед шкіл – 1-2 команди від кожної школи. Діти від 12 до 17 років. Команда – 5-6 членів екіпажу, кілька етапів, боротьба за кубок на яхтах J80. Вітрильні перегони плануємо у три етапи: березень-квітень-травень.
– Якщо б Ви не прийшли до вітрильного спорту, чим би Ви займалися зараз, виходячи з життєвого досвіду?
– Мені здається, в мене ідеальна професія. Саме вітрильний спорт зробив мене такою людиною, і я вважаю, що правильно обрав саме цю професію. Ми йдемо разом усе життя. Коли я закінчував школу, я не знав куди податись. Єдине, що мене захоплювало та займало усе вільне місце, – це спорт. Тож фізкультурний інститут став очевидним вибором.
Спасибі Ігорю Матвієнку за просування вітрильних традицій.
Попутного вітру Вам, а зустрічний – нехай загартовує і зміцнює дух!
Теги: Ігор Матвієнко, яхт-клуб «MIR racing yacht club»