“Я бачу, що вже мої спогади з Майдану уривками…”

На Майдані в основному я робила фото слоганів і написів і, читаючи їх зараз, я розумію, наскільки українці креативні і в “точку” скажуть, як зав’яжуть!

і досі мій найулюбленіший – “Українці, будьте взаємнокрасивими!”

                                                                                                                                                                                              .

                                                                                                                                                                                              .

10 років.. аж страшно від цією дати… малі діти стали підлітками, немовляти вже ходять до школи, а юнаки – досвідченими військовими…

Не можу повірити, що Революція Гідності була 10 років тому …

Мій Майдан почався на тиждень пізніше, саме 27 листопада я прийшла до Сковороди і разом з могилянцями вирушила в ходу до Майдану, де саме в цей день мали оголосити про рішення у Вільнюсі.

А потім в ніч на 30 листопада вже ввечері ми пішли з Yevgeniya Bagnetka в якійсь бар на Хмельницького випити пива і дуже хотіли залишитися ночувати на Майдані, але якось в останній момент вирішили, що поїдемо туди з самого ранку.

А з самого ранку ми вже їхали на зовсім інший Майдан…

Я пам’ятаю, як було страшно повертатися додому вечорами , їздити з порожніми пляшками, везучи їх на Майдан, але найбезпечніше місце тоді було для мене на Майдані, серед “своїх”.

Кожен ранок і кожен вечір я йшла через Майдан на роботу, щоб хоч трішки почерпнути цієї безпеки.

                                                                                                                                                                                          .

Ввечері несла додому купу речей майданівців на прання, а зранку приносила чистеньке.

запах Майдану ніколи не вивітрювався вдома… це був запах безпеки, частинка Майдану вдома..

Я пам’ятаю неймовірну кількість культурних заходів в УкрДомі, я віднесла купу книг у бібліотеку Майдана, “вчилася” в Університеті Майдану, виступала на сцені зі своєю танцювальною студією зі свінгом.

Я пам’ятаю, як вийшла на Поштамт за марками і зустріла jared leto Джареда Лето, який не побоявся приїхати на Майдан.

Я пам’ятаю, як кричала “коридор” в будинку Профспілок, коли там був медпункт і як “раділа”, що знаю, де нашатир, бо тільки що перебрала десятки коробок з медикаментами. Гасло “коридор” і досі є для мене синонімом “всім розійтися- поранений!”

Я пам’ятаю ті тони кави і чаю, які ми робили на хаті у Наталки Natalya Paliy і безперервно носили на Майдан…

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю Мальтійську кухню, яка робила найсмачніший чай в світі і яке було мені щастя провести у них цілий день, допомагаючи різати кілограми імбиру. Саме цей чай, думаю, мала на увазі дружина яника, коли говорила про наколоті апельсини. Ага, бо це був чай – наркотик! Жодного дня не було, щоб я не пила цей чай!

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я майже не робила фотографій на Майдані та й зі мною фоток майже немає.

По-перше, і мобілка в мене була кнопошна, а по-друге, мені здавалося, що буде тааак багато фото, адже купа репортерів працює і доносить це світові.

                                                                                                                                                                                          .

В основному я фоткала слогани, таблички, різні тексти. І зараз дуже за це собі вдячна, бо вони – безцінно теплі.

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як камеру мого друга Alex Zakletsky розбили 1 грудня беркутовці… Сьогодні ви можете бачити його фото з тим фотоапаратом в ресторані “остання барикада” в Києві…. Тоді ми всі допомагали Алексу знайти нову камеру, адже розуміли важливість репортажів…

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як 19 січня, після купання у Дніпрі в мене примерзли ноги до землі, так було холодно, а потім на Майдані нас поливали з бранзбойта крижаною водою і використовували сльозоточивий газ проти нас. Тоді я зрозуміла як це боляче очам і як страшно загубити в натовпі своїх….

Я пам’ятаю, як було страшно, коли мої друзі з розрядженою мобілкою йшли додому пішки через все місто, а в цей час в інтернеті писали, що в центрі міста поліцейські просто вбили людину..

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як в нашому офісі на Хрещатику я створила “мікроштаб”, куди приходили десятки друзів погрітися, а натомість шефу по телефону (якому охорона сказала, що в офіс ходять люди) сказала, що тут лише 5 друзів зайшли чаю попити.

“Добре, вимкніть світло, закрийте вікна і сидіть тихо”. Так ми всі сиділи на підлозі, читали новини, розуміючи, що за стінкою в нас один з офісів депутата ригів…

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як завжди хотілося бути корисним, не зупинятися ні на хвилину. Як ми приносили віники і прибирали Майдан, щоб людям було затишно.

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як писала тоді партнерам, працюючи в турфірмі з приймаючого туризму – приїздіть до нас! Скоро все буде добре! Не кидайте і підтримайте нас, будь ласка.

Як в грудні поїхала до Брюсселю на турвиставку розповідати про літній турсезон в Україні і добре пам’ятаю, як один з туроператорів сказав: Льолю, я люблю Україну, але не зможу ще довго засилати туристів в туди. Я ж не буду їх штиками заганяти…

Я пам’ятаю, як дзвоню на роботу і кажу – я тут у Маріїнському зараз, не можу їхати на роботу, а мені кажуть – біжи звідти, там розстрілюють людей.

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю Сергія Нігояна, який казав, що в їхній варті найкрасивіші чоловіки і пригощав чаєм.. Ці добрі очі я ніколи не забуду….

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, що зима в той рік була дууууже холодна. Але єдиним місцем, де ніколи не було холодно був Майдан, навіть в 30 градусний мороз. Бо там були гарячі серця людей навколо.

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Я пам’ятаю, як ми розвозили ліки з Olga Zolga і Genka Bondarenko по лікарнях дуже тихо, щоб тоді ще “міліція” не спіймала тебе на передачі їх для поранених. По всіх лікарнях тоді проводилися рейди…

А ще я пам’ятаю ту ніч перед Інститутською, коли я десь до 3 ночі розношу чай і з якогось намета мені старенький каже: доця, не виходь на світло, там снайпери на даху.

я тільки посміялася з того – Діду, ну які снайпери..

Пам’ятаю, що дуже хотілося спати в ту ніч і десь під ранок я поїхала додому…

а потім я увімкнула вже зранку телевізор і там був цей жах….

Не знаю, де б була я тоді, якби залишилася на Майдані – дуже можливо, що в рядах перших, хто біг вверх по Інститутській в запалі, який тоді був у всіх майданівців….

Я не змогла піти на прощання з майданівцями і ще довго не могла прийти покласти квіти… це був дуже сильний біль, який паралізував мене…

Всі роки потому, працюючи гідесою, якщо в екскурсію входив Майдан, я підводила гостей до стіни Пам’яті, заводила в музей Національний музей Революції Гідності • Maidan Museum, показувала сліди від справжніх куль і дах, з якого вбивали українців..

Вбивали, намагаючись вбити нашу Гідність і Свободу..

Сьогодні моя подруга Таня Єфременко сказала одну дуже важливу фразу – “фактично 20.11.2013 був останнім мирним днем в Україні” …

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Шкода, що не всі це розуміли і всі ці роки робили вигляд, що наш сусід – наш брат. Я точно пам’ятаю, коли викреслила з життя цих “братів” з в прямому сенсі слова – рідну тьотю, кузен і кузін, а також племінницю-похресницю (це було найболячіше) – це день окупації Криму, вони сказали мені – “ви здохнєтє без росії”, на що я відповіла – то дайте нам здохнути без вас!

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Оце тільки що подумала про такий збіг – в Києві я всіляко допомагала Музею Революції Гідності, поширюючи ідею про чим швидше створення Меморіалу Героїв ГО Родини “Небесної Сотні”, як зараз домагаюся визнання нашого Якоря – меморіалом.

                                                                                                                                                                                          .

                                                                                                                                                                                          .

Така доля українців – боротися за свободу. за правду, за Неньку!

#БутиГідним називатися українкою!

                                                                                                                                                                                          .