Відродження “Пласту” в документах КҐБ, КПУ і поза ними

Ще від кінця Другої світової війни, коли радянська вла­да з новими силами активно почала “будувати світле май­бут­нє” на теренах новоствореної УРСР,  відповідними орг­а­на­ми “Пласт” трактувався як “фашистская” “национа­лис­ти­чес­кая” “бандеровская” “организированная по образу наци­с­т­ской Гитлерюгенд” [з кримінальної справи Володимира Бір­чака, архів СБУ в Закарпатській обл.] ор­ганізація.

Звичайно, як інакше можна було охаракте­ри­зу­ва­ти “зрадників народу”. Для більшості арештованих у той час подібні епітети були рівноцінними найвищій мірі пока­ран­ня, а дещо пізніше – від 15 до 25 років суворого режиму.

Наприкінці 1980-их ідеологічний наступ на молодь по­си­лю­ється. Історія продовжується тим, що ЦК Комуністичної партії України 4 січня 1989 року, розгля­нув­ши звернення засновників УХДФ (Український хри­сти­ян­сь­ко-демократичний фронт), визнав, що християнська де­мо­кра­тія є явищем ідейно шкідливим для радянської влади. УХДФ запропонували “самоліквідуватися”, попередивши при цьому, що в разі непослуху ЦК КПУ має достатньо за­со­бів для ліквідації цього “збіговиська”.

Однак, незважаючи на всі погрози, у Львові 13 січня від­бу­­лося Установче віче УХДФ. Основною програмною метою Фронту проголошувалася боротьба за створення неза­леж­ної України поза межа­ми СРСР “на базі консолідації всіх хри­с­ти­янсько-демократичних, національно-патріотичних сил” шля­хом їх колективного чи індивідуального членства в но­вій організації.

З моменту появи УХДФ при ньому почало діяти моло­діж­не товариство “Пласт”. На вічі  всім делегатам доручили іні­ціювати створення пластових осе­редків на місцях. Цю ро­бо­ту координувала група членів Центрального проводу УХДФ: Тарас Карпин, Микола Торкало, Степан Єдинорог, Іван Штур­мак. Голо­вою обрано Романа Чекальського.

У Львові 14 січня 1989 р. у помешканні сім’ї Чекальсь­них відбулася перша нарада Ініціативної групи з віднов­лен­ня “Пласту”, на якій розподілили обов’язки: Роман Че­каль­ський – голова і катехит. Тарас Карпин – заступник го­ло­ви та сек­ре­тар, Степан Єдинорог – керманич виховної пра­ці та скар­бник.

Ще однією причиною активізації та посилення уваги дер­жавних органів радянської влади до Пласту стали численні публікації про активну роботу щодо відновлення організації у закордонних засобах масової інформації, як то радіо­стан­ції “Голос Америки” та “Свобода” у США чи “Німецька хви­ля” у ФРН.

Про це можна довідатися з витягу таємного документа ЦК КПУ “Про уніатську (“українську католицьку”) церкву в за­хідних областях України” від 21 червня 1989 року, по­да­но­­го за підписами членів ЦК КПУ Юрія Єльченка і Леоніда Крав­­чука:

“Чергове збіговисько уніатів і націоналістично на­­строєних елементів у травні 1989 року у м. Львові закін­чи­­лося закликом до молоді записуватися до спортивно-вій­сь­кової молодіжної організації “Пласт”, що вже існувала в до­­воєнній Галичині і по суті готувала кадри для ОУН-УПА”.

Пластуни й пластунки з Тисмениці, кінець 1920-х

Через кілька днів (26 червня 1989 р.) цей таємний до­ку­мент ЦК КПУ за підписом першого секретаря ЦК Володи­ми­ра Щербицького, але перекладений на російську мову, на­діс­ла­ли до Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Гор­ба­чо­ва у Москву.

Отож, ця справа набула вже загальносоюзного зна­чення з поміткою “цілком таємно”. “Пласт”, на думку ко­му­ністичних лідерів, становив пряму загрозу інтересам без­пе­ки Радянського Союзу.

За провідниками організації цілодо­бо­во стежили працівники КГБ, а за пластунами – офіцери МВС, переодягнуті у цивільне.

Кульмінацією у протистоянні між органами та відроджу­ва­ним “Пластом” стало відкриття Другого молодіжного та­бо­ру пластового типу.

Перші виховники відродженого “Пласту”

Табір розпочався 24 липня на хуторі Па­лан­ки Городоцького району на Львівщині. Упродовж тижня до табору прибули учасники з Нового Роздолу – 4, Дрого­би­ча – 6, Кам’янки Бузької – 2, Жовкви – 2, Львова – 13, Івано-Фран­ківська – 10, Долини – 5, Калуша – 3; селищ Воля Ви­со­ць­ка – 2, Скварява – 3. Усього – 50 осіб, з яких повністю табір від­були лише 32.

Комендантом табору був Роман Чекаль­сь­кий разом з 11 членами проводу.

Табір відвідали також і гості з Канади. Це – пластуни юна­ки Петро і Микола Кармелюки і пл. сен. Андрій Вітер, на той час – член парламенту Канади.

Державні органи радянської влади всіляко протидіяли нормальній роботі табору: в місцевому магазині заборонили про­давати харчі пластунам, у криницю всипали стільки хлор­ки, що вода стала непридатною до споживання, траву дов­кола наметів залили смердючою гноївкою, і велика кіль­кість комах зробила нестерпним життя усіх таборовиків.

У відповідь на таку протидію місцеве насенення влас­ни­ми силами забезпечувало табір усіма продуктами хар­чу­ван­ня.

У Львові в помешканні Марії Скоп почала діяти служба плас­тового постачання: пластуни туди сповіщали про всі по­тре­би, а звідти їм передавали все необхідне.

4 серпня близько 10 год. 30 хв. на табір, у якому на той час перебувало 11 юнаків віком 10-17 років (решта відбула до Львова, щоб приготуватися до Служби Божої і закриття та­бору) був вчинений розбійний напад. Його здійснили під­роз­діли міліції і держбезпеки, працівники райкому і обкому ком­сомолу, представники облвно – всього до 200 осіб.

Вони побили п’ятнадцятирічного Богдана Тарнавського, в якого відібрали фотоапарат з плівкою про напад, а також де­сятирічного Михайла Грабовинського травмували при спро­бі записати номерні знаки автотранспорту, на котрому при­їхали нападники.

Також поламали дипломат Романа Че­каль­ського, де зберігалася фотохроніка і документація та­бо­ру. Знищили національний синьо-жовтий пра­пор.

Сімох юнаків схопили і під посиленою охороною від­вез­ли у Городок. Тут упродовж кількох годин слідчі допи­ту­ва­ли неповнолітніх дітей, порушуючи норми радянського за­ко­нодавства і Конституцій УРСР та СРСР, не кажучи вже про між­народні правові акти, такі як Декларація прав дитини від 1959 р. та Декларація прав лодини від 1948 р.

Богдан Гасюк

Про ці самі події згадує й пластун-сеніор Богдан Гасюк з плас­тового куреня “Вовкулаки”:

 “Влітку біля хутора Паланки (Городоцький р-н Львів­сь­кої обл.) відбулась спроба провести табір для дітей. За­кін­чи­лась ця спроба операцією міліцейського спецпідрозділу … з роз­гону “терористів” (очевидно, що табір розігнав комсо­моль­ський оперативний загін, про що мені розповідали ко­лиш­ні комсомольські керівники. – прим. пл. сен. Левко Захар­чи­шин, V).

В неділю, коли в таборі залишилось декілька ді­тей, озброєні до зубів міліціонери пішли на штурм табору. Ця спецоперація елітного міліцейського підрозділу, ство­ре­но­го для боротьби з організованою злочинністю, закінчи­лась побиттям та арештом дітей.

В місцевій львівській (на той час виключно партійній) пресі з’являється ряд пуб­лі­ка­цій, що розкривають “злочинну роль буржуазного націо­на­ліз­му”. Варто додати, що пізніше близько 10 пластунів з та­бору в Паланках стали учасниками Вишколу Провідників. З па­м’яті: Оля Посполита, Богдан Тарнавський, Роман Тлус­тяк, Андрій Скоп, Мирон Гуменецький, Юрко Міндюк та ін.

Саме цей табір та розголос навколо його розгону стали тим дзвоном, який розбудив зацікавлення “Пластом” в різних на­ціонально-патріотичних середовищах того періоду”.

Уже наступного дня 5 серпня на розгляд до Львівського об­ласного суду подали заяву, щоправда заява залишилась без відповіді.

У Львові пластуни та їхні батьки спільно з обу­ре­ною українською громадськістю влаштували пікетування бу­динків міськкому і обкому КПУ, прокуратури і міліції під гас­лами: “Комсомол воює проти Пласту”, “Ганьба нелюдам з КГБ”, “Державних злочинців КПУ-КПРС під суд”.

Тоді ж УХДФ і УГС надіслали Ноти протесту до Генерального прокурора СРСР, вимагаючи з’ясувати і оприлюднити всі факти цього зло­чину, а його виконавців – притягнути до карної відпо­ві­даль­ності.

Інформацію про цей злочин отримали всі країни-учас­ниці Гельсинської угоди; відповідні телеграми отрима­ли Голова Верховної Ради СРСР Михайло Горбачов у Москві, го­лова КДБ СРСР Володимир Крючков, голова КДБ УРСР, пер­ший секретар Львівськго обкому КПУ Ярослав Погребняк під назвою: “Увага! Неосталінізм!”.

Під зверненням стояли підписи Ми­хайла Бойчишина, Ореста Влоха, Михайла Гориня, Володимира Гриніва, Романа Лубківського, Ірини Калинець, Гри­го­рія Мороза, Юрія Павліва, Володимира Патика, Любомира Се­ника, Дмитра Футорського, Ігоря Юхновського.

Офіційна радянська преса 12 серпня подала повідом­лен­ня “з приводу несанкціонованого молодіжного табору”. А га­зета “Радянська Україна” 2 вересня подала статтю “Ще не вмер Степан Бандера, або Недитячі ігри доморощених плас­ту­нів” Михайла Дорошенка.

Автор стверджував, що буцім-то у та­бо­рі щоденно пластуни виконували гімн, в якому були сло­ва: “Ще не вмер Степан Бандера, ще живі герої, вже недовго мос­калям спати у спокої!”.

Роман Шухевич (у центрі) з друзями з “Пласту”

Ця вигадка повна перекручень: табір носив ім’я гене­ра­ла-хорунжого Романа Шухевича – Головного Командира УПА і Гетьманського Пластуна Скоба. Його учасники щоденно ви­ко­нували Гімн “Ще не вмерла Україна”, виховання велося на засадах християнської моралі і патріотичного світогляду, а не на політично-партійній ідеології котроїсь з трьох ОУН.

На захист репресованого “Пласту” стали громадсько-по­лі­тичні об’єднання – колективні члени Львівської крайової ор­ганізації “Народного Руху України за перебудову”, Істо­ри­ко-просвітницька організація “Меморіал” ім. Василя Стуса, То­варисвто української мови ім. Тараса Шевченка, Про­світ­ни­цьке товариство “Лева”, Марійська дружина “Милосер­дя”, Студентське братство Львова, львівські обласні орга­ні­за­ції Фонду культури, Спілки письменників та Спілки ху­дож­ників УРСР.

Радянська влада в регіоні брехливо оголосила про так зва­ний саморозпуск “Пласту”.

Учасники одного з перших таборів, с. Рожаночка Львівської обл., липень 1990 р.

Але вже у жовтні 1989 р. у Львові сформовано ініціа­тив­ну групу для відновлення організації на чолі з авторитетним на­у­ко­вцем, академіком Ігорем Юхновським.

До складу групи уві­йшли: Киськів Олесь (заступник голови), Захарчишин Лев­ко (Товариство Лева), Космина Михайло (Управління на­родної освіти), Бартиш Леся (Управління народної освіти) Бо­родчук Іванна (Мала академія наук), Караванський Олег (За­хідний науковий центр) Яворський Михайло (Західний на­уковий центр), Деркач Ігор (в майбутньому один з лідерів СНУМу), Зима Юрій (Товариство української мови ім. Т. Шевчен­ка), Гринів Ігор (міський комітет комсомолу).

До Установчних Зборів Пласту в Брюховичах зали­ша­єть­ся півроку…

*      *      *

Мовою документів

Доповідна записка Управління КГБ УРСР по Львів­ській області першому секретареві Львівського обкому КПУ Я. П. Погребняку про деякі тенденції розвитку полі­тич­ної і оперативної ситуації в області

3 серпня 1989 р.

[…] Получены и проверяются с УКГБ Ивано-Франковской об­ласти данные о существовании молодёжной организации “Пласт” численностью до 150 человек. В ее задачу входят: вос­питание членов в националистическом и религиозном ду­хе, подготовка к борьбе за создание “самостоятельной” Ук­раины. […]

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области (С.И. Малик)

ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833, арк. 333–343.

Свято Весни у Бірках, неподалік Львова, 1991 р.

СПРАВКА

О деятельности молодежной националистической ор­­га­низации “Пласт” за границей

“Пласт” является украинской буржуазно-националис­ти­чес­кой воспитательной организацией молодежи типа ска­у­тов. Образован в г. Львове в 1911–1912 г.г. В настоящее вре­мя находится под идейным и организационным влиянием бан­деровцев.

Члены и воспитанники “Пласта” принимали ак­тивное участие в вооруженной борьбе против Советской влас­ти на Украине во время гражданской войны в составе УСС (украинских сечевых стрельцов), КСС (киевских сече­вых стрельцов) и многих подпольных контррево­люци­он­ных организаций. В период Великой Отечественной войны бы­ли военнослужащими дивизии СС “Галичина”.

В 1951 году в г. Нью-Йорке состоялся первый краевой съезд “Пласта”, который восстановил деятельность этой органи­за­ции в эмиграции. Организации “Пласта” существуют в США, Канаде, Южной Америке, Западной Европе, Австралии.

Националистические круги украинской эмиграции счи­та­ют “Пласт” важным средством воспитания украинской мо­­ло­де­жи в духе преданности идеям национализма, под­го­тов­ки ре­зерва реакционных организаций для анти­со­вет­ской бо­рь­бы.

Как и множество других националистических фор­ми­ро­ва­ний, “Пласт” рекламируется как организация, ко­торая не под­чиняется какой-либо партии, а дает мо­ло­де­жи “все­укра­ин­скую основу” и задачей которой является “под­держивать на­ционально-этническую идентичность украин­ской об­щ­нос­ти за пределами Украины и постоянно будо­ра­жить ее”.

“Пласт” широко использует спорт (особенно его вое­ни­зи­рованные виды) как один из лучших способов заинте­ре­со­ванности и удержания молодежи в организации.

По данным националистической прессы, “Пласт” в сос­та­ве своем имеет 7 тысяч членов. Центральным руково­дя­щим органом является — Конфедерация украинских плас­то­вых организаций.

ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833, арк. 109–116.

Пластуни 1991-го

Інформаційне повідомлення Управління КГБ УРСР по Львів­ській області першому секретареві Львівського об­ко­му КПУ Я.П. Погребняку про мітинги і молебні у м. Льво­­ві та області

7 серпня 1989 р.

[…] В Сколевском районе на горе “Макивка” на несанк­ци­о­нированный митинг в память жертв репрессий 40-50 гг. собралось около 7 тысяч человек из различных населенных пунк­тов Львовской и Ивано-Франковской областей, при­быв­ших с 50 желто-голубыми флагами.

Митинг проходил с 11 до 17 часов. Выступило 8 человек, среди которых наци­о­налистические экстремисты Д. Сичко (Ивано-Франковск) и И. Макар (Львов).

Сичко призвал молодежь вступать в орга­ни­зацию “Пласт”, готовиться к борьбе за Украину, обру­шил­ся с клеветническими нападками на внутреннюю поли­ти­ку СССР, обвинив правительственные инстанции в на­ру­ше­нии прав человека на Украине.

Макар оправдывал исто­ри­ческое создание УНР, а ее ликвидацию именовал как ок­ку­пационный акт со стороны России. Он призвал брать власть в свои руки. […]

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области (С.И. Малик)

ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833, арк. 101–103.

Інформаційне повідомлення Управління КГБ УРСР по Львів­ській області до Львівського обкому КПУ про плани і наміри лідерів УХС щодо організації у м. Львові ан­ти­гро­мадських акцій 17 вересня 1989 р.

7 вересня 1989 р.

Добытые Управлением КГБ материалы свидетельствуют о том, что лидеры УХС через неформальные структуры, на ко­торые они имеют влияние, планируют 17 сентября с. г., в день 50-летия воссоединения западноукраинских земель с Со­ветской Украиной, в знак протеста, как они называют, “оккупации Украины”, провести во Львове и области ряд ан­ти­общественных акций.

Так, член координационного со­ве­та УХС В. Яворский призвал участников “Союза незави­си­мой ук­ра­инской молодежи” (СНУМа) накануне юбилейной да­ты ор­га­низовать агитационные походы молодежи по се­лам и рай­цент­рам с призывом отметить годовщину вос­со­е­ди­нения как тра­урный день в жизни украинцев западных об­ластей, для че­го заранее заготовить черные ленты, ко­карды, банты.

17 сентября силами членов УХС, СНУМа и “Пласта” пла­ни­ру­ется организовать во Львове массовое театрали­зо­ван­ное ше­ст­вие. По задуманному сценарию во главе колонны бу­дут идти два члена УХС, загримированные под Сталина и Гит­лера, за ни­ми девушка в национальном костюме, изо­бра­жа­ющая Украину, ко­торую они в определенном месте мар­ш­ру­та шествия долж­ны раздеть до нижнего белья и надеть на го­лову терновый ве­нок, символизирующий “разграбление Ук­раины”.

В настоящее время националисты изыскивают возмож­нос­ти для взятия на прокат в театрах и домах культуры не­об­ходимых костюмов. […]

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области (С.И. Малик)

ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833, арк. 207–208.

Інформаційне повідомлення Управління КГБ УРСР по Львів­ській області до Львівського обкому КПУ про ство­рен­ня лідерами УХС молодіжної націоналістичної орга­ні­зації СНУМ

22 вересня 1989 р.

[…] 19 августа с. г. на горе Маковка Сколевского района, у мо­гилы воинов УСС, ими организовано сборище молодежи, в ходе которого объявлено о создании т. н. союза не­за­ви­си­мой украинской молодежи (СНУМ).

В основу разработанных ими проектов программы и устава СНУМа взяты дек­ла­ра­тив­ные положения УХС, которые предусматривают наци­о­наль­ное и религиозное возрождение Украины, восстанов­ле­ние “символики украинского народа”, образование воль­но­на­емной украинской армии, экономического и полити­чес­ко­го суверенитета республики, возвращение утраченной го­су­дарственности.

Конечной целью союза является содей­ст­вие образованию независимого демократического украин­ско­го государства. Членами СНУМ не могут быть ком­со­моль­цы и партийные.

На первом этапе деятельности СНУМ ос­новной задачей ее членов является обработка связей из чис­ла студенческой и рабочей молодежи по склонению их к кол­лективному выходу из состава ВЛКСМ и пополнение за счет них своих рядов.

В функции членов союза входит также осу­­ществление охранных мероприятий в период про­ве­де­ния учас­тниками неформальных объединений митингов, шест­вий, пикетов, которые они проводят совместно с мо­ло­деж­ным формированием (учащаяся молодежь 14 лет) “Пласт”. […]

Начальник Управления КГБ (С.И. Малик)

ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833, арк. 243–246.

Джерело: Історична правда

Читати також: 

У Ларнаці відкрився осередок організації “Пласт Кіпру”

Пластуни провели «День на Майдані»