Етнічні депортації греків України
Сьогодні день пам’яті грецького поета Діонісія Соломоса. Починаючи з 2017 року, ця дата відзначається як Всесвітній день грецької мови. Розглянемо шлях найстарішої мови світу на території України.
Греки з’явилися на теренах України ще в VІ-му столітті до Христа. Це було пов’язано із заснуванням давньогрецьких міст-держав на узбережжі Чорного моря. Ольвія, Тира, Пантикапей, Херсонес тощо стали форпостами елінського світу в цьому регіоні Європи.
З ІХ століття почались походи Русі на Візантію, що сприяло зв’язкам, як торговельним, так і культурним. Відносини з греками активізувалися після прийняття Україною християнства.
У період ХVI-XVII ст. грецькі колонії виникають у Львові, Кам’янець-Подільському та інших містах. Грецька мова була обов’язковою в усіх навчальних закладах релігійного спрямування в Україні того часу. Майже всі діячі української науки і культури цієї доби були добрими знавцями грецької мови і мали міцні зв’язки з Грецією, насамперед із Святим Афоном.
Масове переселення греків на територію Причорномор’я відбулась в середині 15 століття після падіння Константинополя: елліни тікали від османів. Перші грецькі поселення виникли в Приазов’ї 1780-ті роки. Російсько-турецька війна 1768—1774 років викликала потужну та найбільшу в новій історії хвилю грецької еміграції в Російську імперію. Це були солдати й офіцери добровольчих батальйонів, а також багато мешканців Грецького архіпелагу. В середині вересня 1778 року з Криму в Азовську губернію було переселено 31 098 душ, з них 18 394 кримських греків.
29 вересня 1779 року намісником імператриці в південних губерніях князем Г.О. Потьомкіним виданий ордер, за яким кримським грекам відводилася територія Павлівського (Маріупольського) повіту Азовської губернії, а місто Павловськ при цьому отримував назву Маріуполь.
У 1859 році російський уряд скасував автономію грецького округу і дозволив селитися тут українцям та росіянам, що було пов’язано з індустріалізацією регіону, а тому з необхідністю збільшення чисельності мешканців для роботи на заводах і фабриках.
Посилення контактів з українцями та росіянами сприяло діалогу культур, але одночасно підривало культурну самобутність греків, у зв’язку з переходом на російську мову, яка панувала у суспільному житті. Тим паче, що ще в Криму греки втратили традиції писемності, а їхні діалекти функціонували тільки як розмовні. Національна інтелігенція формувалася, навчаючись в російських та російськомовних навчальних закладах.
Однак низка греків Приазов’я зуміли реалізувати себе в рамках російського та українського культурного простору. Серед них — видатний художник Архип Куїнджі, київський губернатор у 1839—1852 років, громадський діяч, вчений Іван Фундуклей, засновник Харківського університету Василь Каразін, просвітник, педагог, вчений і громадський діяч, засновник першої в Маріуполі гімназії — Феоктист Хартахай, історик, мистецтвознавець, член-кореспондент Російської академії наук Дмитро Айналов тощо.
Греки Приазов’я були найчисленнішею грецькою громадою в Україні та проживали компактно в сільській місцевості. Це допомогло їм протистояти асиміляційним процесам. Якщо більшість міського грецького населення Ніжина та Одеси до кінця ІХХ століття розсіялася або емігрувала до Греції, то греки Приазов’я зберегли свою самобутність. Ось чому в ХХ столітті саме їм судилося відігравати визначальну роль в історичному розвитку грецької діаспори України.
В 20-ті роки ХХ століття в СРСР було взято курс на розвиток національних мов і культур народів — так звана політика коренізації. В Приазов’ї були виділені 3 національні грецькі райони: Сартанський, Мангушський і Великоянисольський, які були формами адміністративно-територіальної автономії. У цю добу отримали розвиток грецька національна школа, театр, преса, література: приазовські греки видавали газету «Колехтивістис», основоположником національної румейської поезії став Георгій Костоправ; в Маріуполі був відкритий грецький театр, а в селах відкрилися школи із викладанням грецькою мовою. Втім 1937 року почався процес згортання політики коренізації.
Масові репресії проти грецької етнічної меншини тривали від 15 грудня 1937 року до березня 1938 року. У ході репресій за фальшивими обвинуваченнями було заарештовано понад 20 тисяч греків, переважно чоловіків у віці від 20 до 50 років. З них у середньому по Союзу 93% були розстріляні. Особливо кривавими виявились локальні «грецькі» операції в Донецькій області. Пізніше обвинувачені за статтею “Зрада Батьківщини”, а потім розстріляні або заслані до таборів. З того часу 15 грудня шанується греками у світі, як День пам’яті жертв «Грецької операції» НКВС.
Початок репресіям поклала Директива № 50215 від 11 грудня 1937 року:
| «Матеріалами слідства встановлюється, що грецька розвідка веде активну шпигунсько-диверсійну і повстанську роботу в СРСР, виконуючи завдання англійської, німецької та японської розвідок. Базою для цієї роботи є грецькі колонії в Ростовсько-на-Дону і Краснодарській областях Північного Кавказу, Донецькій, Одеській та інших областях України, в Абхазії та інших республіках Закавказзя, в Криму, а також широко розкидані групи греків у різних містах і місцевостях Союзу. Поряд зі шпигунсько-диверсійною роботою в інтересах німців та японців, грецька розвідка розвиває активну антирадянську націоналістичну діяльність, спираючись на широкий антирадянський прошарок (куркулі-тютюнники і городники, спекулянти, валютники та інші) серед грецького населення СРСР. З метою припинення діяльності грецької розвідки та території СРСР наказую:
1. 15 грудня цього року одночасно в усіх республіках, краях і областях здійснити арешти всіх греків, підозрюваних у шпигунській, диверсійній, повстанській і націоналістичній антирадянській роботі. 2. Арешту підлягають усі греки (грецько-піддані і громадяни СРСР) наступних категорій: а) ті, що перебувають на оперативному обліку і розробляються; б) колишні великі торговці, спекулянти, контрабандисти та валютники; в) греки, які ведуть активну антирадянську націоналістичну роботу, в першу чергу, з середовища розкуркулених, а також усі, хто переховувався від розкуркулення; г) політемігранти з Греції та всі греки, що нелегально прибули в СРСР, незалежно від країни, з якої вони прибули; д) всі осілі на території СРСР греки, так звані, закордонні агенти ІНО НКВС та розвідувального управління РСЧА. … Народний комісар внутрішніх справ СРСР, генеральний комісар державної безпеки Єжов» |
Директива чітко вказувала число греків, яких необхідно заарештувати, скільки з них розстріляти і відправити до таборів на 10 років. За десять днів в республіках Радянському Союзу заарештували близько 8 000 греків.
Крім того велась активна діяльність з розкриття контрреволюції. Міфічні контрреволюційні організації викрили у Маріуполі та чи не кожному грецькому селі Приазов’я. Серед інших заходів «грецької» операції: закриття усіх в СРСР національних грецьких шкіл, видавництв, газет.
Про реалізацію «грецької» операції НКВС колишній заступник УНКВС по Сталінській (нині Донецькій) області Г. Загорський-Зарицький розповідає:
| «Для проведення операції з греками Леплевський (нарком внутрішніх справ УРСР) передав установку заарештувати у що б то не стало 5 000 осіб незалежно від наявності компрометуючих матеріалів на них» |
Відтак за всю операцію у грецьких поселеннях Приазов’я заарештовано щонайменше 5 000 осіб. Точна кількість жертв і досі не встановлена, оскільки не всі архівні матеріали розсекречені. За даними Івана Джухи та Федерації грецьких товариств України, відомі прізвища тільки 3 479 осіб, з них 96% розстріляно впродовж одного місяця. З таборів повернулася лише половина висланих.
В результаті національної чистки НКВС грецьку громаду Приазов’я майже цілком позбавили інтелігенції: репресовані зачинатель румейської літератури Георгій Костоправ, його соратники Василь Галла, Амфіктіон Димітріу, Харалампій Акрітас та інші. Закриті газета «Колехтивістис» та літературно-художній альманах «Неотита». У грудні 1937 року ліквідований Маріупольський грецький театр, його режисери та актори, серед яких Г. Р. Дегларі, Д. Д. Теленчі, Ф. І. Кашкер, Г. А. Севда, репресовані. Закрито Маріупольський грецький педагогічний технікум, його викладачі також репресовані. По всьому Приазов’ю закрили національні грецькі школи.
Але радянська влада не зупинилась на репресіях грецького народу та 1942 року розпочалась депортація понтійських греків.
Маршрути депортації греків в СРСР у 1942, 1944 та 1949 роках
За оцінками істориків кількість греків, примусово переселених за 7 років в Казахстан, Урал, Сибір та інші регіони — 63 тисячі осіб, з яких від хвороб і поневірянь загинуло до 30 000 осіб. 1956 року в період хрущовської відлиги більшість з тих, хто вижив, повернулися назад до своїх домівок. У 1980-ті роки греки масово реемігрувалу на свою етнічну батьківщину — Грецію.
Понад століття росія намагалася масово вбивати та переселяти мільйони, та під час нинішньої війни вона насильно вилучає сотні тисяч українських дітей, відправляючи їх до росії, де їх позбавляють ідентичності та віддають на усиновлення росіянам.
Сучасним українцям не важко в повній мірі осягнути масштаб та трагедію грецького народу. Розтріли, нелюдські умови багатотижневих переїздів у товарних вагонах з худобою, тисячі померлих людей через холод, голод, відсутність медичної допомоги, тисячі зруйнованих сімей та родинних зв’язків, адаптація до нових місць життя – усе це дуже нагадує сьогодення. Це бачення світу притаманне “російському міру” і тоді і зараз.
Теги: греки, День грецької мови, депортація, Україна