Акведук Камарес
Акведук Камáрес (Kamares Aqueduct, також Bekir Pasha) – це грандіозна для часу його будівництва споруда (1746-1747 рр.). Більшу його частину було демонтовано, залишилась лише невеличку ділянка близько 300 метрів, яка і стала сьогоднішньою архітектурною та історичною пам’яткою в Ларнаці.
Акведук з’явився завдяки багатому та знаменитому турку, правителю Скáли (тогочасна Ларнака), а пізніше й губернатору Кіпру. У той час острів перебував під владою Османської імперії. Щоб заслужити повагу жителів Ларнаки і гарантувати відносний політичний спокій у регіоні, намісник прийняв мудре рішення – використати метод пряника, а не батога, і прокласти водопровід. Будівництво здійснювалося за рахунок особистих коштів паші та коштувало 50 тис. піастрів. У процесі роботи було використано вапняк і те саме каміння, з якого викладено кріпосні стіни стародавнього Кітіона. Проєктувальником водопроводу став архітектор, дипломат і перекладач із Драгомана Константінос Христофакіс.
Водогін був побудований у римському стилі. Стародавню водопровідну систему було прокладено від річки Тремітос (територія сучасного водосховища Кітіу), яка була розташована за 15 км від Ларнаки. Таке витончене і, водночас, практичне архітектурне рішення давало змогу прокладати канали для постачання води не лише рівною дорогою, а й складними ландшафтами з річками та ярами. Там, де на шляху зустрічалися яри, було побудовано кілька аркових акведуків (мостів).
Весь акведук складався з двох частин. Перша – це підземна система, протяжністю 7 кілометрів. Її труби вели до вертикальних свердловин, яких на території міста було кілька. Друга частина являла собою наземні конструкції у вигляді з’єднаних одна з одною арок. На реалізацію проєкту знадобилося три роки. Усі витрати і зусилля були виправдані, оскільки система дала змогу повністю вирішити проблему постачання води до міста. До появи акведука кіпріоти змушені були возити її своїми силами від самої річки. Постійна нестача води провокувала спалахи небезпечних хвороб та епідемій. Акведук поклав край усім подібним неприємностям. Він справно виконував своє призначення аж до 1939 року, поки його не замінили сучасною технологічною системою водопостачання.
Основною частиною акведука є арочний міст, протяжністю 8 км, що складається з 75 аркових склепінь. Понад 20 арок основного мосту виявилися непідвладними часу та збереглися в ідеальному стані. Також збереглися і три інші ділянки стародавнього водопроводу, які складаються з 12, 21 і 32 арок. Одна знаходиться біля південно-східного виїзду з міста Ларнака в бік Лімассолу. Ця ділянка – найбільш відома, становить 300 метрів. Інша ділянка акведука – на північному заході села Dromolaxia, третя – трохи нижче.
Акведуком вода надходила не тільки до житлових, муніципальних, торгових і виробничих будівель, а й досягала мечеті Хала Султан Текке, де, після завершення будівництва, навіть було збудовано фонтан. Також вода надходила до двох зернових млинів. Від акведука “живилося” сім громадських фонтанів у ключових місцях Ларнаки. Тільки 2 з них збереглися до нашого часу: один встановлений біля мечеті, а другий – біля задньої стіни міського форту.
Водопровід, що колись розташовувався далеко за межами міста, опинився майже в центрі одного з його районів, який називається на честь водогону – Камарес.
Жителі Ларнаки активно борються за збереження унікальної споруди. У муніципалітеті було створено комітет, який має стежити за збереженням архітектурної пам’ятки. До неї входять не тільки представники органів місцевого правління, а й звичайні люди різних професій. Їхнім завданням є спостереження за реставраційними роботами, а також озеленення району, що знаходиться в безпосередній близькості від Камарес. Крім того, вживаються заходи щодо припинення там житлового будівництва і перетворення цієї частини міста на пішохідну туристичну зону.
Щоб зрозуміти, наскільки тісними є зв’язки між сучасними технологіями та досягненнями більш ранніх цивілізацій, радимо обов’язково відвідати це місце.
Просторі величні арки видно здалеку, а ввечері – це ідеальне місце для приємних прогулянок. Навколо акведука є безліч стежок, дерев’яних містків і лавок, призначених для забезпечення приємного проведення часу відвідувачів.
Навесні та влітку, якщо ви пройдете трохи вперед стежкою прямо до соляного озера, зможете побачити граціозних фламінго.
Оскільки арочний міст розташований у низині, де багато зелені та вологи, слід запастися репелентами від укусів комарів та інших комах. Також варто прихопити воду та перекус, оскільки поруч немає кафе, ресторанів і навіть кіосків із кавою чи снеками.
Теги: Мандруймо Кіпром