Фотоподорож Україною
У Лімасолі відбулася друга виставка українського фотографа Олександра Ковшуна “Beauty of Ukraine”. Вона захопила місцеву аудиторію вражаючими образами українських ландшафтів і викликала глибокі емоції, як у кіпріотів, так і в українців, котрі нині живуть на Кіпрі.
Ми поспілкувались з Олександром про те, як народжуються його роботи, що його надихає на творчість, та чому для нього ця виставка не просто демонстрація пейзажів, а ще й особиста місія, спрямована на те, щоб світ бачив і розумів справжню Україну.
— Олександре, ви пройшли та проїхали сотні кілометрів Україною з камерою в руках, від Сивашу до Карпат, під снігом та палаючим сонцем. Якими були ваші перші враження, коли ви вирішили присвятити своє життя фотографії?
Знаєте, спершу це було прагнення зберегти якусь мить. Але з часом я зрозумів, що фотографія — це набагато більше. Це спосіб передати не лише те, що бачать очі, а й те, що відчуває серце. Кожен знімок — це історія, що поєднує реальність та емоції.
— Наприклад, такі роботи, як “Криваві землі” або “Містичний ліс” – вони ніби говорять з глядачем мовою почуттів і асоціацій. Що стоїть за цими знімками?
Фото “Криваві землі”
Я вважаю, що кожна місцевість має свою пам’ять, що формує атмосферу місця. Перед поїздкою на локацію я вивчаю історію краю, його легенди та особливості.
Це дозволяє краще відчути й передати атмосферу, що там існує. Так, світлину з маками я назвав “Криваві землі” – так, як американський історик Тімоті Снайдер назвав наші українські поля через мільйони вбитих у війнах протягом тисячоліть. Червоні поля, бо на кожному кілометрі – десятки могил загиблих людей. На світлині місце, де колись точились криваві бої під час битви під Берестечком. І для мене було важливо передати не просто пейзаж з гарними квітами, а трагічну енергетику цієї землі, де кожна маківка – це краплина української крові.
Фото “Містичний ліс”
Світлина “Містичний ліс” відображає сьогоднішнє відчуття тривоги кожного українця: що ж чекає на нас далі? Як і в природі, таємниці неможливо розгледіти одразу. Потрібно довго вдивлятись і аналізувати – що там вдалині? Ілюзія, породжена страхом, чи справжня небезпека?
Фото “Передчуття війни”
Особливо хочеться відзначити фотографію-колаж з російським літаком-ракетоносцем, з якого зараз запускаються ракети по мирних містах України. Вона була зроблена в передчутті повномасштабної російської агресії ще в 2016 році. Коли ми з молодшою донькою робили цей колаж, наш розум відмовлявся вірити в те, що в 21 столітті український народ зазнає таких людиноненависних звірячих атак, що сотні мирних міст та сіл будут стерті лиця землі. Думки про все це здавалися нереальними. Але, на жаль, дійсність виявилася ще жахливішою, ніж мої внутрішні передчуття.
— Ви згадували, що ваша улюблена робота ще не створена. Це трохи незвично – чути таке від митця з великим портфоліо. Що вас спонукає прагнути чогось більшого?
Моя мета — не зупинятися на досягнутому, завжди шукати нові ідеї та способи їх передачі. Наприклад, нещодавно я почав працювати з особливими об’єктивами ручної роботи. Вони дозволяють створити світлини, наче намальовані в стилі імпресіонізму. Нині це відповідає моєму внутрішньому стану, бо конвертує тривоги, викликані жахіттями російської агресії, у творчі задуми. Сподіваюсь, що створені світлини будуть сприйняті глядачем і оцінені митцями, поціновувачами фотографічного мистецтва.
— Ви зазначаєте, що справжня творчість починається під час обробки фото. Як цей процес впливає на кінцевий результат?
Так, обробка — це коли зображення набуває сенсу. Під час обробки при створенні художньої фотографії, я розставляю акценти та підкреслюю настрій, надаю сенси кожному образу, що є на світлині. Саме під час обробки мені вдається візуально підкреслити власні почуття так, щоб і глядач їх відчув. Це чарівний момент, коли з кадру, що просто подобається мені, народжується художня фотографія, твір мистецтва з глибокими сенсами.
— Україну через ваші роботи бачать по всьому світу. Що для вас означає ця місія?
Україна — неймовірно багатогранна. Іноді ми самі не до кінця розуміємо, наскільки прекрасна наша країна. А світ дуже часто взагалі не знає нічого про культурне та мистецьке надбання України.
А от “руський мір” тим часом знову активізує свою пропагандистську діяльність та починає активно загарблювати культурний і мистецький простір, зокрема й на Кіпрі. Через сотні заходів вони насаджують світу свої наративи та викривлюють сприйняття реальності.
Відтак, показувати справжню Україну через фотографію чи в будь-який інший спосіб – надзвичайно важлива місія. Я дуже хочу, щоб через мої роботи люди відкривали для себе красу нашої країни. Щоб у кожному куточку світу бачилий захоплювалися нею так само, як і ми, українці. Щоб у кожному куточку світу почали чітко розуміти, який страшний злочин чинить росія, знищуючи Україну.
Мистецтво має надзвичайну силу – говорити зараз і не стихати через покоління. Для мене важливо засвідчити красу нашої України, нашу спільну мрію та спільне горе і передати це наступним поколінням. Закликаю всіх митців проявлятись та голосно розповідати у різних куточках світу про сьогодення України!
— Як місцеві українці сприйняли виставку? Якими враженнями ділились із Вами?
Разом з моїми роботами до українців на Кіпрі приїхала частинка Батьківщини. Надзвичайно розчулило, що у моїх світлинах місцеві українці впізнавали куточки рідного краю, розповідали яким близьким є для них той чи інший пейзаж, як вони сумують за такими краєвидами. Страшно усвідомлювати, що для багатьох з них не існує дороги додому, бо його вже нині просто немає. Росія перетворює мою країну на випалену, знищену землю.
Особливо потішили українські пластуни – розумні, допитливі, небайдужі діти. Кіпріоти-фотографи, що входять до фотоклубу міста Лімасол, уважно спостерігали за українськими дітьми під час мого уроку та відвідин виставки. Надзвичайно приємно, що вони відмітили їхні вихованість, спостережливість та завзятість.
– Організація виставки за кордоном – нелегка справа, особливо сьогодні. Потрібна неабияка підтримка місцевої спільноти. Чи підтримували кіпріоти ваш задум приїхати із виставкою?
Кіпріоти і самі пережили трагедію військової агресії, анексії території, людських жертв та скалічених доль. Вони сприймають біль українців і чудово розуміють нас. А головне, розуміють, що Україна – це не росія!
Я дуже вдячний фотомитцям Кіпру за розуміння та підтримку, а саме Кіпрському фотографічному товариству. Символічно, що виставка проходить під час одного із найважливіших державних свят – День ОХІ. «ОХІ» в перекладі з грецької означає «ні», саме так відповіла Греція на пропозицію диктатора Муссоліні підтримати фашистський режим.
Так, як греки в далеких сорокових минулого століття сказали загарбникам “ОХІ – НІ” і почали боронити свою землю, так і українці сказали російським загарбникам “НІ” і нині боронять свою Батьківщину!
Читати також:
Фотовиставка Олександра Ковшуна “Freedom.Power.Ukraine.” в Лімасолі
Теги: Олександр Ковшун, фотовиставка