Олена Алмазіна: «Наша нація вже в іншому вимірі»
Ротарі клуб – одна з найбільших та впливовіших благодійних організацій у світі, яка була створена 120 років тому і має 35 тисяч клубів в різних країнах, які об’єднують близько півтора мільйони людей. Допомога ротарійців Україні є постійною, а у перший рік війни, зокрема, Україна отримала допомоги на шість мільйонів доларів.
На Кіпрі існує дев’ятнадцять клубів і одним з найстаріших є Ротарі-клуб «Ларнака» (72 роки). Саме тут два роки поспіль Президентом була українка з Харкова Олена Алмазіна. Для доволі закритого кіпріотського ком’юніті – це певний виклик. Але Олені вдалося втримати планку і зробити клуб впізнаваним за межами Кіпру. Яким був цей шлях, чому важливо робити соціальні проєкти та як українці закордоном можуть допомагати Україні – про це та багато іншого у інтерв’ю Олени Ендрюс-Скаліодес.
Олено, ти завжди робиш акцент на тому, як важливо вивчати місцевий менталітет, культуру країни, де живеш. За чотири роки перебування на Кіпрі ти можеш сказати, що світ цього острова тобі відкрився?
— Я не можу сказати, що повністю відкрився, але вже склалося розуміння основних відмінностей.
Коли все життя живеш в одній країні, в одному місці, з однорідним населенням – неможливо зрозуміти свої особливості. А от коли змінюєш країну кілька разів, багато подорожуєш, намагаєшся зрозуміти історію походження національних якостей – тоді й себе краще розумієш. Треба вивчити історію, насамперед, потім вплив релігії та розмір країни й міста, де живеш. Ці фактори впливають на характер та поведінку місцевих жителів. І головне – треба вміти обнулити, начебто почати життя з нуля, і все вивчати без прив’язки до минулого життя, прибрати судження – що добре, а що погано. Тоді все нове приймається легко, і тебе приймають легко. Втім, кіпрській світ зрозуміла вже на 60%, я вважаю. Але острівний менталітет набагато складніше зрозуміти, особливо для людини з великої країни та з міста-мільйонника. На Кіпрі багато національностей, багато культурних шарів, багато життів поряд, які між собою взагалі можуть не перетинатися. Це листковий пиріг, де кожен шар – зі своїм життям та смаком. І ось у шар місцевих жителів досить складно потрапити. Є пласти туристів, емігрантів, біженців – і кожен живе своїм життям. Зазвичай люди приїжджають і залишаються у своєму шарі надовго. Хоча перший, найзрозуміліший шар, – це туристичний.
А чим ти підкорила кіпріотів, членів Ротарі-клуб «Ларнака», коли прийшла до нього? Адже тобі, іноземці, довірили бути Президентом вже за рік після вступу.
— Ось я одразу ставила собі за мету – потрапити до шару місцевих жителів-кіпріотів. І, як я тепер розумію, є основні дві точки входу до цього середовища – стати дружиною кіпріота або членом місцевого Ротарі клубу.
Оскільки мій чоловік болгарин, я перші пів року життя на Кіпрі просто гуляла Ларнакою, дивилася на людей, намагалася зрозуміти їх. Потім почала малювати на камінні, зробила перший маленький бізнес і стала взаємодіяти з місцевими магазинами та музеями. Потім прийшла на зустріч Ротарі клубу, і перше, що сказала, що обрала Кіпр із 40 країн, де я подорожувала. І що це моя друга Батьківщина. Це було справді так. Останні 15 років свого житті я їздила різними країнами і фіксувала свій стан, наскільки мені там добре. І ось на Кіпрі за три рази, які я тут була, я завжди перебувала у стані абсолютного щастя. Розслаблена, безпечна, багато різних національностей навколо, концентрація життєвого досвіду, бізнесу, англійська мова, глибока історія, релігія, самобутність, природа, настрій, свята, спокій у місцевого населення. Для мене Кіпр – це планета Елізіум, планета щасливих та самодостатніх людей. Ось у такому настрої я й прийшла до клубу вперше. І ще розповіла про свій великий досвід у ротаріанській діяльності. Також був слушний момент в історії клубу, коли вони були в очікуванні нових активних лідерів. Ось це все якось збіглося.
Які цілі ти ставила на посаді Президента клубу?
— Цілі на посту – щоб усім було приємно ходити на засідання, і мені також. І, звичайно, залучити нових членів до Ротарі клубу.
Завдання номер один – продовжувати всі традиції, які вже закладено (це всі щорічні проєкти). І додати трохи того, в чому я вже мала досвід. В Україні мій Ротарі клуб «Харків Мрія» організовував щорічний концерт, от і в Ларнаці вдалося реалізувати таку ж традицію. Ми робимо тепер Щорічний благодійний різдвяний концерт від Ротарі-клубу «Ларнака». Також важливо запрошувати цікавих спікерів на засідання та свята, проходити навчання та взаємодіяти з іншими клубами на конференціях.
Чи було в тебе відчуття, розуміння, що ти представляєш не лише себе, а й Україну?
— Це відчуття зі мною завжди. У мене багато років були шенгенські візи, я давно їздила і на ротарінські події, і на навчання, у подорожі. І завжди я розуміла, що всі ми займаємося народною дипломатією, всі ми є амбасадорами України в інших країнах. І тоді кожен собі відповідає на питання – як я хочу предсталяти свою країну? Чому я можу навчити людей інших країн?
Розкажи про свій шлях в Україні. Адже тебе завжди приваблювали соціальні благодійні проєкти. Чому? У чому для тебе полягає сенс і краса ротаріанства?
— Мій шлях… Спочатку Харківський Авіаційний інститут, потім свій бізнес. Потім Економічний університет та стажування у Німеччині. І завжди в мене просили допомоги різні благодійні організації, і я всім допомагала. Вступила до Профспілки працівників торгівлі – там ми захищали свої бізнес-інтереси. І тільки потім я пішла до Ротарі, бо свої інтереси вже навчилася захищати, а хотілося приносити більше користі суспільству.
І ось у Ротарі, а це 15 років, я роблю великі соціальні проєкти. Тому що від цього мені йде радість та енергія. Тому що тут люди, у яких такий самий спосіб мислення, альтруїзм, їм також подобається отримувати новий досвід. Про Ротарі можна розповідати безкінечно – там закладено багато сенсів. І чим довше ти там перебуваєш, тим більше нових верств тобі відкривається. Це і школа Лідерства, школа Дипломатії, школа Стартапів – багато всього, де кожен знаходить своє.
Хто може стати ротарійцем? І хто не може?
— Є правила Ротарі Інтернешнл, коли ротарійцями не можуть бути банкрути, люди після ув’язнення чи з поганою репутацією (моральною та професійною). Тому що ротаріанці мають бути зразком морально-етичних принципів у житті та в бізнесі. У клуб мають запрошувати за знайомством та брати відповідальність за людину, яку запросили. І девіз Ротарі – «Поза релігією, поза політикою». Ці теми не повинні заважати дружбі та реалізації соціальних проєктів ротаріанців, їх заборонено обговорювати на засіданнях.
Якими реалізованими проєктами ти особливо пишаєшся?
— На Кіпрі особливо пишаюся нашим Різдвяним концертом та Ротаріанськими зустрічами у Ларнаці. Скоро відбудеться вже сьома зустріч!
Концерт – це колективна робота всього нашого клубу, коли всі разом прагнуть загального результату! І звісно – дуже активний оргкомітет! Це гордість та велика відповідальність!
Двічі на рік ти запрошуєш ротарійців із різних країн на Кіпр і відкриваєш їм острів. Чому це важливо для тебе, і чим це приваблює тих, хто приїжджає?
— Усі мої проєкти розпочинаються як реакція на запит зовнішнього світу. У 2022 році я об’єднала всіх українських ротаріанців, які виїхали за кордон із України після початку війни, в одну групу у вайбері. Це 130 людей у 30 країнах світу. Ми з ними регулярно спілкувалися, ділилися досвідом та підтримували один одного. Потім мені почали дзвонити та говорити, що приїдемо до тебе в гості – для відпочинку та спілкування. І я запитала себе, як мені буде зручно спілкуватися з багатьма моїми друзями, щоб і їм це було максимально цікаво? Так і народився концепт ротаріанських зустрічей, де протягом п’яти днів у нас є і конференція-знайомство, і дві автобусні екскурсії, і прогулянка на яхті, і ротаріанська подія – концерт та гала-вечеря.
Після цих п’яти активних днів люди закохуються в Кіпр, знаходять безліч нових друзів та партнерів. Вони відпочили, вони щасливі, а це, звичайно, зміцнює ротаріанське партнерство та допомагає створювати нові соціальні проєкти. Втім, тепер я запрошую не лише українців, а й ротаріанців з усього світу. І для мене ця подія є дуже важливою. Я знаходжу багато нових друзів, нових ідей, залучаю нових членів до Ротарі.
Чи є життя після президентства? Які твої нові цілі та плани у суспільному житті?
— У Ротаріанському досвіді дуже важливо вміти змінювати посади. У цьому є один із глибоких смислових важелів. У Ротарі абсолютно всі лідери, і всі щороку змінюють посаду. У кінцевому підсумку важливо – не яка у тебе посада, а які в тебе особисті якості, наскільки в тебе розвинена якість «служіння Світу» – ці люди стають справжніми авторитетами.
Ми ж знаємо, що «не посада робить людину, а людина посаду». Ось у Ротарі це дуже швидко та чітко видно. Тому зазвичай з посади президента ротаріанське життя тільки починається. Тільки побувавши президентом, член Ротарі, хоча б частково, починає бути знайомий із правилами, термінологією, глибиною, смислами. А далі є безліч цікавих можливостей, комітетів, напрямів, де вже можна реалізовуватись. Я була президентом клубу вже 5 разів (тричі в Україні та двічі на Кіпрі), а секретарем і скарбником – не пам’ятаю скільки разів. Тому я завжди в активній позиції у Ротарі.
Щодо цього Ротаріанського року 25/26 – то я голова дистриктального комітету міжнародного служіння. Цей комітет розвиває міжнародні зв’язки для всіх 9 країн нашого дистрикту, шукає партнерів для глобал-грантів, які можна отримувати у Ротарі. В принципі, цим я займалася у моїх Ротаріанських зустрічах в Ларнаці. Але тепер це можна робити із більшим ресурсом.
І дуже важливою є тема для нашого дистрикту в цьому році – «Миробудування та пропаганда Миру на всіх рівнях».
У зв’язку з такою непростою ситуацією на Близькому Сході – наш Ротарі-клуб «Ларнака» реалізує проєкт «Полюси Миру». Це установка пам’ятників з надписами різними мовами про те, що люди на землі хочуть Миру. Я пропагую реалізувати цей проєкт у різних містах Кіпру та всього нашого дистрикту – Бахрейн, Вірменія, Грузія, Палестина, Йорданія, Ліван, ОАЕ, Судан.
Як ти вважаєш, а ось що є важливим для досягнення успіху в іншій країні? Який твій секрет?
— Мій секрет – треба робити максимальну користь там, де ти перебуваєш, куди тебе Бог привів, – значить там з тебе зараз і є максимальна користь. Тому важливими є прості кроки:
- вивчити історію, менталітет, бажано – мову країни, де зараз живеш;
- знайти для себе 5 позитивних якостей цієї країни та на них сконцентруватися;
- робити все можливе, щоб цій землі та народу допомогти, дбати про країну, вважати її своєю другою Батьківщиною.
Ось і все. Люди цієї країни вас цінуватимуть, поважатимуть і просуватимуть. І в чому ще більший секрет такої поведінки – що ми посилюємо енергію допомоги в усьому Світі.
І нашій першій Батьківщині теж прийде допомога від тих людей, які зараз здатні вплинути на її долю. Все працює дзеркально. У мене особисто є цьому багато доказів.
Як і чим українці за кордоном можуть ще допомагати Україні?
— Намагатися бути «Людиною Світу». Ми народилися на планеті Земля, вона – наша спільна. І не так важливо, де ми зараз живемо. Це розширює мислення, відводить від туги за рідним домом, вулицею, друзями дитинства.
Потрібно поводитися як амбасадори – щоб люди після зустрічі з вами вважали українців розумними, красивими, добрими тощо. Тоді їм захочеться допомогти і підтримати Україну. І після війни – інвестувати в Україну.
Добре вивчити психологію еміграції, адаптації, щоб краще розуміти, що з тобою відбувається в іншій країні. Адже еміграція за силою страждань дорівнює втраті близької людини. Якщо заздалегідь знати, що це, як вірус, і все одно минеться – тоді все легше переноситься. Адже зараз однією з найбільших цінностей
стає психологічне здоров’я – про нього треба дбати. Потрібно фільтрувати спілкування.
Українці, які проживають біль чи українці стійкі та креативні – що іноземці сприймають в нас на четвертому році війни? Яким може бути наш посил світу?
— Іноземці взагалі про нас мало думають – у них зараз свій біль. Тому що війна, як вірус, розповзається по різних країнах. І ми їм можемо бути цікаві з тієї точки зору, що ми вже перехворіли на цей вірус, вижили і набули певного імунітету. І ось цей імунітет для них може бути порятунком. Але швидше за все, поки ти сам це не пройдеш це, чужий імунітет тобі не допоможе. Цей імунітет
складається з віри в Бога, відсутності страху смерті, вміння жити сьогоднішнім днем, вміння радіти ранковій каві і тому, що всі рідні сьогодні живі! Поки людина не пройде Пекло, вона до кінця не розуміє, що таке Рай. І ось наша нація – вже в іншому вимірі. І ми маємо чим поділитися з тими, хто це не пройшов. Але ділитися можна з тими, хто має такий запит.
Що робить тебе щасливою?
— Зараз для мене щастя – це коли я допомагаю іншим людям, коли до мене приходять нові ідеї, коли відчуваю, що виконую свою Місію.
А Місія у мене – трансформувати людей, системи, ситуації. Під Місію кожній людині дається максимальна енергія, яка дає сенс життя. І знову до мене був запит від світу – допомогти нашим українським жінкам зрозуміти європейський менталітет та побудувати сім’ї у Європі. Я провела 2 освітні 2-місячні марафони на цю тему. Мені самій було дуже цікаво, і принесло багато користі учасницям. І процес, і результат, і дружба після марафонів – все дає енергію, натхнення та щастя.
І звичайно – щастя від того, що я сама збудувала щасливу родину у 50 років! Я розуміла, що це праця, щоденні зусилля, і що треба виховувати нові якості, щоб не зіпсувалися стосунки самі по собі (як зазвичай буває).
І я щаслива, що мої троє дітей легко стали самостійними, знайшли собі роботу, дружать між собою та підтримують одне одного – це дуже важливо!
Олена Ендрюс-Скаліодес
Теги: Rotary Club of Larnaca, Ротарі клуб