Вифлеємський Вогонь Миру дістався Кіпру
Пласт Кіпру привіз на острів Вифлеємський Вогонь Миру — символ, який щороку мандрує світом, долаючи кордони, відстані й обставини, щоб нагадати про мир, надію, єдність і світло, що народилося понад дві тисячі років тому у Вифлеємі.
Цей невеликий вогник має довгу історію. Традиція Вифлеємського Вогню Миру бере початок у 1986 році, коли австрійська телерадіокомпанія ORF започаткувала різдвяну акцію на підтримку дітей, які перебувають на лікуванні. Уже за кілька років ініціативу підхопили скаути, і відтоді Вогонь передається з рук у руки — від громади до громади, від країни до країни, як знак світла, що здатне перемагати темряву.
Для українців ця традиція стала особливо близькою. З 1990-х років саме Пласт щороку вирушає за Вогнем, щоб принести його у храми, лікарні, домівки, до людей, які потребують тепла й підтримки. З роками Вогонь став частиною різдвяного часу для багатьох українських родин — знаком того, що навіть на відстані ми залишаємося поєднаними.
Цьогоріч пластуни з Кіпру знов поїхали до Відня, де відбулася традиційна міжнародна передача Вифлеємського Вогню Миру. У церемонії взяли участь представники скаутських організацій із 19 країн світу.
Голова Пластової групи “Пласт Кіпру” Лілія Лапєєва розповідає:
У церкві для пластунів і української громади під звуки традиційної пісні «В небі зірка спалахнула…» відбувається передача Вифлеємського вогню.
Перший раз за Вифлеємським Вогнем для Кіпру я поїхала у 2017 році як голова пластової групи, оскільки осередок тоді ще не був сформований. З кожним роком делегатів ставало більше, і вже цього року нас було 8 юначок і 3 виховниці.
Цю подорож діти чекають з нетерпінням. Вони за пів року починають готуватися, адже, щоб поїхати на захід, потрібно мати добру пластову поставу та рекомендацію виховника. Часто ця подія супроводжується церемонією заприсяження, пов’язання хусток — це завжди урочисті й зворушливі моменти.
Для юнацтва це, безперечно, цікава пригода: зустрічі з тими, з ким пластували на таборах, і знайомства з новими друзями.
А під час самої передачі настає особлива мить — коли твоєї свічки торкається вогник, що має божественне походження.У цей час лунає спільна пісня вогню, яка символізує мир, єдність і любов. Тоді особливо гостро усвідомлюєш, що ці цінності є спільними для всіх людей.
Цей вогонь символізує вогонь серця, який кожен має запалити в собі, щоб разом творити простір добра і миру.Пригадую, як в Україні ми їздили за Вифлеємським вогнем до Києва, куди його так само привозили з Відня. Ми їхали потягом усю ніч до Дніпра і пильно стежили, щоб вогонь не згас. Умовляли провідника дозволити нам їхати з вогнем — і це була справжня пригода.
У літак вогонь, на жаль, не пропустять навіть тоді, коли дуже просити. Але це не принципово, щоб він горів безперервно в ліхтарику, бо Вифлеємський вогонь запалюється не лише у світильнику — він запалюється в серцях.
Своїми враженнями ділиться і Надія Міхайліна, заступниця голови пластової групи та скарбниця:
“Нам пощастило з логістикою. Між Кіпром і Віднем є пряме авіасполучення, тож не потрібно витрачати час на пересадки й стиковки. Це робить подорож доступнішою для пластунів і дозволяє зосередитися не на дорозі, а на самій події. Юнаки дуже чекають на цю поїздку не лише через урочисту церемонію передачі Вогню, а насамперед через зустрічі з друзями з інших країв. Пластові дружби, які починаються на таборах, продовжуються роками — і кожна така зустріч у Відні стає продовженням спільної історії. Так було і цього року: юначки мого гуртка після табору в Грузії з особливим нетерпінням чекали зустрічі.
Сьогодні до Відня приїжджають скаутські організації з усього світу, щоб отримати Вогонь і передати його далі — як знак того, що світло здатне перемогти темряву. Для українців нині це особливо відчутний і близький сенс.
Привезення Вогню — це передусім про служіння. Про бажання довезти тепло тим, хто зустрічає Різдво не вдома: у лікарнях, сиротинцях, в окопах, у складних життєвих обставинах. Для скаутів служіння іншим і добрі справи є однією з базових засад, тож символічно, що саме скаутський рух несе цю традицію світом. До того ж Різдво — це найбільш дитяче з усіх церковних свят, час, коли можливі найнеймовірніші дива.
Для дітей ці поїздки — справжня пригода, якої чекають з нетерпінням. Окрім самої церемонії, є ще й атмосфера Відня: різдвяні ярмарки, ковзанки, запахи смаколиків, відчуття свята, яке поступово огортає місто і тебе самого. Для мене особисто найцінніше у цій традиції — бути її частиною. Найбільше зігрівають емоції та радість від того, що мої юначки мають таку можливість — прожити цю подорож, ці зустрічі й ці миті.
Для громади на Кіпрі Вифлеємський Вогонь має особливе значення. Він приходить у дім багатьох українців, для яких острів став тимчасовим прихистком, і нагадує про спільність, взаємну підтримку та зв’язок із традиціями.
У найближчі вихідні відбудеться передача Вифлеємського Вогню українській громаді Кіпру. Зустрічі заплановані в Нікосії, Ларнаці та Лімасолі, щоб кожен охочий міг долучитися до цієї різдвяної традиції й принести світло до своєї домівки.
Сьогодні, коли Україна переживає складні випробування, цей маленький вогник нагадує, що мир починається з малого — з тепла в серці, з добрих справ, з готовності бути поруч. І далеко від дому це світло залишається знаком надії, витривалості та віри у майбутнє.
Теги: Вифліємський вогонь, Пласт Кіпру