Чому деякі країни не мають власних назв: історія топонімічної колонізації і до чого тут росія

Новини

Коли ви дивитесь на карту світу, здається, що кожна країна має свою унікальну назву. Але насправді більше десятка країн із понад 190 носять назви іноземного походження — імена, які їм дали не їхні народи, а завойовники, колонізатори чи зовнішні сили.

Екзоніми проти відсутності автохтонної назви

Важливо розрізняти дві різні ситуації: коли іноземці називають країну по-своєму і коли сама країна не має власної автохтонної назви.

Багато країн мають екзоніми — назви, якими їх називають інші народи. При цьому вони зберігають свою власну автохтонну самоназву.

Класичний приклад — Німеччина. Автохтонна назва цієї країни — Deutschland (Дойчланд), що означає “земля дойчів/німців”. Водночас українці кажуть “Німеччина”, англійці — Germany, французи — Allemagne, фіни — Saksa, поляки — Niemcy.

Всі ці назви різні, але самі німці називають свій край — Deutschland.

Екзоніми — це нормально: країна має власну автохтонну назву, а іноземці називають її по-різному. Це природний процес міжкультурної комунікації.

Відсутність автохтонної назви — це аномалія: країна офіційно називає себе іноземною назвою. Це завжди слід колонізації, підпорядкування або культурної втрати.

Слов’янські країни та їхні автохтонні назви

Якщо поглянути на карту слов’янського світу, виявляється дивна аномалія: всі слов’янські країни мають свої власні автохтонні назви — крім однієї.

Західні слов’яни:

  • Польща (Polska) — від племені полян (polanie — “люди полів”)
  • Чехія (Česko) — від племені чехів
  • Словаччина (Slovensko) — “земля словаків/слов’ян”

Південні слов’яни:

  • Словенія (Slovenija) — “земля словенців”
  • Хорватія (Hrvatska) — від племені хорватів
  • Сербія (Србија) — від племені сербів
  • Болгарія (България) — від булгар
  • Північна Македонія (Македонија) — від Македонії (історичного регіону, основна частина якого нині є провінцією в Греції)
  • Боснія і Герцеговина (Bosna i Hercegovina) — від річки Босна та герцогства Святого Сави
  • Чорногорія (Crna Gora) — буквально “чорна гора” (автохтонна слов’янська назва)

Східні слов’яни:

  • Україна (Україна) — від слов’янського кореня “край” (земля, країна)
  • Білорусь (Беларусь) — “Біла Русь” (автохтонна слов’янська назва)
  • росія (россия) — від грецького Ρωσία… стоп.

Колоніальний слід у топоніміці

Загальна закономірність проста: відсутність автохтонної назви майже завжди свідчить про колоніальне минуле.

Філіппіни названі на честь іспанського короля Філіпа II. Маврикій — на честь голландського принца. Сейшели — на честь французького міністра. Кот-д’Івуар — це просто “Берег Слонової Кістки” французькою мовою, назва, яку дали європейські торговці. Сьєрра-Леоне — “Левині гори” португальською. Ліберія — “вільна” латиною, країна, створена американцями для звільнених рабів.

Патерн очевидний: немає автохтонної назви = є колоніальна історія.

росія: колонія, яка не визнає свого статусу

Найцікавіший випадок — росія. На перший погляд, це ж не колонія, правда? Ось тільки якщо копнути глибше…

Автохтонна назва цих земель була не “Русь”, а Московія — невелике князівство навколо Москви. Власне Русь — це Київська Русь, держава з центром у Києві, яка існувала з IX до XIII століття.

Є важливий нюанс: Москва — це справжня автохтонна назва, і вона має балтське або балто-слов’янське походження.

Назва “Москва” (Moskva) існувала до приходу київських князів на ці землі. Вона належить до балтського субстрату — залишків мов балтійських племен, які жили на цих територіях до слов’янської колонізації.

Це не випадковість: весь регіон навколо Москви насичений балтськими та фінно-угорськими топонімами — Яуза, Протва, Істра, Клязьма. Всі ці назви збереглись донині. Крім назви самої держави.

Москва заснована київським князем

Це історичний факт, який важко заперечити. Юрій Долгорукий, син великого князя київського Володимира Мономаха, заснував Москву у 1147 році як невелике прикордонне укріплення на околиці Київської Русі. Це була звичайна фортеця серед багатьох інших.

Сам Юрій Долгорукий ніколи не жив у Москві — він княжив у Києві та Суздалі. Його серце й амбіції були прив’язані до Києва, столиці Русі, де він і прагнув правити.

І саме у Києві Юрій Долгорукий похований — у Церкві Спаса на Берестові біля Києво-Печерської лаври, духовному центрі Київської Русі.

Що сталося далі?

Московія виникла як культурно-політична периферія Київської Русі, віддалена провінція, що виросла з київської експансії. Невдовзі вона стала незалежним політичним утворенням і окремим князівством-державою, що мало свою автохтонну назву “Московія” .

А потім 22 жовтня 1721 року Петро I замінив автохтонну “Московію” на “россию”. Ρωσία — це грецьке слово. Назва іншомовного походження, екзонім. Візантійські джерела (наприклад, Костянтин Багрянородний у X ст.) використовували це слово для позначення Київської Русі та її населення. Варто зазначити, що в той період це слово в греків позначало саме Київську Русь – державу з центром у Києві, а не тогочасну Московію.

І цей “колоніальний ген” досі живий у російській топоніміці: грецька назва «росія» замість автохтонної “Московія”.

Парадокс: росія, яка завжди позиціонувала себе як “велика імперія”, насправді сама несе всі ознаки колонії — з втратою автохтонної назви.

Коли країна втрачає свою автохтонну назву, вона втрачає частину своєї ідентичності. І найбільша іронія: держава з найбільшими імперськими амбіціями у Європі сама носить назву, яку їй дали чужинці.

Колонія, яка стала колонізатором, але так і не має свого рідного імені.

Олександр Селін

Залишити коментар