Українська зима очима Катерини Полтавської

8 Січня, 2025Новини

Українцям, розкиданим по всьому світу, так хочеться повернутися до спогадів про рідну зиму. Ми сумуємо за скрипом снігу під ногами, морозним подихом, за краєвидами, що милують око, сімейними традиціями та затишними вечорами в колі близьких в теплих домівках.

Художниця Катерина Полтавська майстерно втілює цю атмосферу у своїх роботах, перетворюючи кожну картину на вікно у спогади. Її полотна наповнені деталями, які викликають тепло в душі: ностальгією за домом, дитинством, знайомими звуками й ароматами рідної зими, а також надією на повернення додому та відродження всього, що нині здається недосяжним.

Однак війна змінила не лише міста й кордони, а й людей. Із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну творчість Катерини набула нового сенсу. Під впливом пережитих трагедій та випробувань її стиль став ще глибшим, відображаючи біль, надію й незламність. Тепер її картини – це не просто зображення, а голос, який розповідає світу про Україну, її силу й дух.

Катерина Полтавська про свій творчий шлях:

«Я народилась в 1983 р. в Старобешеві, Донецькій обл. У дитинстві я відвідувала художній гурток. В 15 років вступила в Донецьке Художне Училище, отримала професією – художник-кераміст. Після чого закінчила Харківську Академія Дизайну і Мистецтв, як реставратор. Близько 10 років працювала викладачем в Харківській Дитячій Художній Школі № 6. Весь цей час я займалася олійним живописом.

Так було до 24 лютого 2022 р. Графіка, яка раніше була для мене більш допоміжним засобом, стала основним. Раніше я просто робила ескізи олівцем перед тим як починати живопис. Але зараз це самостійна для мене техніка.

Я працюю переважно олівцем і гелевою ручкою або гуаш’ю. Я по новому відкрила для себе цю техніку в евакуації, коли виїхала із Харкова. Всі мої матеріали для олійного живопису залишились вдома. Перший час, авжеж, було не до творчості. Але десь через місяць я відчула потребу якось висловити весь той біль, горе і жах, що я відчувала. Також з’явилась потреба показати нашу єдність. Мені здається, зараз це потрібно. Нагадати собі хто ми, звідки ми, куди ми йдемо. Саме про це мої композиції зараз.»