Слониха Джулі, фестивалі й старі дерева: хроніка одного саду в Лімасолі

Мандруємо Кіпром, Новини

У самому серці галасливого, сучасного Лімасола, прямо поруч із морем, ховається простір, де час ніби уповільнює свій рух. Для кількох поколінь кіпріотів цей парк став головною декорацією дитинства: місцем для недільного морозива після школи, сімейних прогулянок та перших фотоальбомів.

Сьогодні Лімасольський громадський сад, що займає близько 6 гектарів, сприймається як звична зона відпочинку з амфітеатром, зоопарком та дитячими майданчиками. Проте якщо зняти цей сучасний глянець і подивитися на парк хронологічно, перед нами відкриється майже півтора століття бурхливої міської історії Лімасолу.

Все почалося у 1888 році за часів британського колоніального правління. Англійці прагнули пересадити на кіпрський ґрунт свої традиції, тому задумали створити класичний зелений променад біля узбережжя, де містяни могли б ховатися від виснажливої літньої спеки.

Проте між красивою ідеєю та її втіленням минуло кілька десятиліть. На початку ХХ століття майбутній парк був відомий як «поле Хрисостомідіса». Муніципалітет викупив цю землю, але вона роками залишалася занедбаною. З 1902 по 1905 рік жодних робіт не проводилося, внаслідок чого він заріс бур’янами, а містяни навіть іронічно прозвали її «Акантокіпос» — сад колючок.

У 1903 році ця ідея вже отримала офіційне оформлення. У колоніальній газеті Cyprus Gazette від 4 листопада 1903 року було опубліковано рішення британської адміністрації створити громадський сад Лімасола на визначеній ділянці на схід від тодішнього міста. Для цього землю експропріювали — фактично заклавши основу майбутнього міського розширення Лімасола в цьому напрямку.

У 1908 році мером Лімасола стає Христодулос Созос. Він бачив місто не просто портовим вузлом, а сучасним європейським простором. Саме за його ініциативою «сад колючок» почали засаджувати пальмами, соснами, евкаліптами, кипарисами та розами, які сьогодні дарують нам тінь.

Сад близько 1908 року (припускається, що на фотографії зображений сам Созос у капелюсі) формуються перші клумби

Сад швидко став головним культурним центром міста. Тут з’явилися лави, витончені квітники та музична естрада, де по неділях давала концерти муніципальна філармонія. Для Лімасола початку минулого століття це стало місцем, де місто вчилося бути публічним, слухати музику та відпочивати разом.
Лімасол сьогодні - Зображення 2 5

Фото Дж. Фосколо, 1908 рік

У 1950-х роках міський сад отримав новий, абсолютно унікальний шар історії. Почалося все майже випадково і дуже по-лімасольськи тепло. У 1954 році місцева мешканка, пані Грігораску, вирішила подарувати муніципалітету свою домашню мавпу, яку їй стало важко утримувати. Тваринку поселили в саду, і вона моментально перетворилася на головну сенсацію міста. Діти шикувалися в черги, щоб пригостити її ласощами, а натхненні містяни почали масово приносити до парку інших тварин та птахів. Бачачи такий ажіотаж, мер Костас Партасідіс прийняв рішення: місту потрібен справжній зоопарк. Офіційно його відкрили у 1956 році.

Фото Дж. А. Діксон, Громадський сад Лімасолу 1960 рік

Найвідомішою мешканкою старого Лімасольського зоопарку стала слониха Джулі. Її привезли із Сінгапуру за сприяння американця Джона Вілкса, який робив пожертви для зоопарку. Для Кіпру того часу поява справжнього слона в невеликому міському саду стала майже неймовірною подією: діти, які звикли бачити поруч здебільшого домашніх тварин і птахів, раптом могли прийти в центр Лімасола й побачити слониху.

Слоніха Джулі в зоопарку Лімасолу

Джулі прожила в Лімасолі кілька десятиліть і померла у 1998 році. Старше покоління лімасольців досі згадує її з глибокою ностальгією — як символ того старого, затишного міста, яке ще не було забудоване висотками та хмарочосами. 

У 1961 році Громадський сад приміряв на себе ще одну роль — святкову. Саме тут вперше провели знаменитий Лімасольський фестиваль вина (Wine Festival). Наприкінці кожного літа тихий зелений променад вибухає музикою, народними танцями та ароматами винограду. Сад навчився приймати величезні потоки людей, масштабні декорації та тимчасові павільйони виноробень, ставши головною святковою сценою всього Кіпру.

Трохи пізніше культурний напрям саду закріпив відкритий муніципальний театр на 1800 місць, який сьогодні носить ім’я видатного кіпрського композитора Маріоса Токаса. Теплими літніми вечорами під покровом столітніх дерев тут і нині проходять концерти, балетні вистави та театральні події просто неба.

Протягом ХХ століття Громадський сад постійно обростав новими функціями, перетворюючись на своєрідний “кубик Рубика” з різних зон. І саме в цьому полягає його сучасна криза. Те, що колись планувалося як цілісний, гармонійний природний оазис, сьогодні розпалося на шматки: частина території огороджена парканами, частина зайнята фестивальною інфраструктурою, частина належить театру, а частина — зоопарку.

У 2012 році зоопарк пройшов масштабну реконструкцію. Бетонні клітки замінили екологічними вольєрами, змістивши акцент на освіту та захист біорізноманіття. Але сама локація не змінилася — це все ще крихітна огороджена ділянка в самому центрі галасливого, розпеченого сонцем мегаполісу, затиснута між жвавими дорогами та світловими шоу театру.

Сьогодні триває дискусія навколо зоопарку — це насправді про майбутнє всього Лімасольського саду. Чи може зоопарк у центрі сучасного міста відповідати гуманним стандартам добробуту тварин? І чи не настав час повернути цю територію парку в абсолютно іншому вигляді?

Переосмислення саду не означає стерти його минуле. Можна зберегти пам’ять про слониху Джулі, старі фотографії та ретро-музику, але водночас створити сучасний простір з тінню, інтерактивними освітніми маршрутами про природу Кіпру та зонами спокійного відпочинку без тварин у неволі, де природа є не декорацією, а головною цінністю.

Залишити коментар