Український етно-хаус завітав до Кіпру
У рамках європейського туру всесвітньо відомий український етно-гурт «ДахаБраха» завітав до Кіпру і дав сольний концерт у Лімасолі.
«Доброго вечора, ми з України», – шанувальники привітали улюблений гурт флешмобом. Марко Галаневич, автор цієї відомої фрази, був приємно вражений і зауважив, що такого неймовірного сюрпризу їм не робили ще у жодній країні! Українці Кіпру підкорили серця виконавців!
Перед концертом ми зустрілись із фронтменом гурту – Марком Галаневичем та поспілкувались на теми, які зараз близькі кожному українцеві.
– Культурна дипломатія – це те, чого все ще недостатньо з українського боку в світі і, зокрема, на Кіпрі. Як гурт позиціонує себе в цій ролі?
– На цьому шляху гурт працює вже років з п’ятнадцять. На 90 відсотках фестів та майданчиків – ми перші з України. З одного боку цим можна пишатися, з іншого – ти був, як палець голий. Хтось десь чув про Кличка, Шевченка, Чорнобиль. Але в основному позаду тебе нічого не було. Але зараз, безумовно, все змінилось. Ми – представники Cупернароду – суперпотужного, суперсміливого. Народу, яким можна пишатися. Те, що українці змогли вистояти, звичайні люди – хлопці та дівчата, дядьки і тітки – віддаючи всіх себе, щоб зберегти свою Країну, цим реально можна й потрібно пишатися.
Наша програма зараз показує, що Україна крута, але так, звичайно, нам потрібна підтримка. Тому що ми самі не встоїмо проти потужної російської армії, як би ми не намагалися.
Для себе ми обрали шлях саме культурної дипломатії. Я, як чоловік, спочатку хотів відвезти родину до безпечного місця та брати зброю до рук – йти захищати країну. Але мене переконали, що найбільшу користь ми зможемо принести через виступи та меседжі. Ми отримали дозвіл від Міністерства культури і погнали… За великим рахунком, півтора роки в нас був один великий тур. Ми поверталися на пару днів на тиждень додому, до родин та знову їхали розповідати, виступати, збирати гроші. Таким шляхом ідемо й досі. Час від часу нам говорять, що те, що ми робимо, – це важливо. Хоча я досі не впевнений, що я роблю правильно. Бо зараз кожен українець гризе себе – що та як зробити найкраще. Тож поки я роблю саме це.
– Мерч гурту, який ви нещодавно запустили, розкажи про нього.
– З 24 лютого 2022 року усі гроші з мерчу йдуть на благодійність. В кожного з нас є друзі на фронті, тож ми намагаємося допомогти на конкретні збори, точково. Відкриваєш фейсбук, а там у стрічці – одні збори. Але багато йде й на великі фонди (в червні 2023 року гурт «ДахаБраха» задонатив фонду «Повернись живим» весь свій прибуток з концертів за всеукраїнський тур, 1.1 млн. грн – примітка редакції). Так само буде і з продажем онлайн. Ми розуміємо, що ці гроші можуть принести реальну допомогу.
– Зараз, незважаючи на постійні гастролі, ви все одно встигаєте творити. Де ви знаходите цей баланс між творчістю та постійними виступами.
– З початку війни в нас немає часу навіть на репетиції. Вільного часу вистачає обійняти дітей та їхати знов далі. Але були випадки, коли трапляються творчі зустрічі, які призводять до того, що навіть у турі знаходиш місце для запису, за день записуєш новий твір, і виходить цікаво. Є напрацювання, які усім подобаються, але усе треба довести до тями.
– Де вам краще виступати? Фестивалі чи концерти?
– Усюди є своя специфіка, усюди є свої плюси та мінуси. На фестивалях ти не завжди можеш отримати задоволення від звучання, але від атмосфери ти будеш в захваті, там буде усе гудіти, і ти увесь в такому запалі! Це вже не буде, як у театрі, як от, наприклад, наш останній виступ у Римі – там була більш стримана публіка. І ця камерна театральна атмосфера має свій шарм.
– Гурту в наступному році виповнюється 20 років. Хто ви, «ДахаБраха», один для одного?
– Ми, звичайно, впливаємо один на одного. Не маємо якогось постійного лідера – ми постійно в русі. Інакше бути не може, коли йде симбіоз думок та вражень, від яких і йде наша музика. За останні півтора року ми більше в «ДахаБрасі», ніж зі своїми родинами. Але головне – нам усім подобається робити те, що ми робимо.
– «Дах» і «ДахаБраха» – чи продовжується зараз ця колаборація?
– Почалася велика війна, і значна частина «Даху» та ми -«ДахаБраха» – роз’їхалися. «Дах» зараз в Європі: Влад Троїцький прийняв запрошення театру у Франції, і зараз у них є можливість робити нові проєкти та виступати зі спектаклями. Нове покоління «Даху» в Києві зараз зробило потужний проєкт – виставу за творчістю Тичини (Павло Тичина – видатний український поет 1891-1967 – примітка редакції). Це надзвичайно крута музично-поетична вистава. Коли я прийшов у «Дах» на прем’єру, я відчув, що процес іде, відчуття сакрального та особистого зберігають у театрі. Тож простір живе. Театр «Дах» як інституція – розвивається далі.
У нас [із «Дахом»] вже була напрацьована програма, тож ми трохи ії змінили. Ми додали до свого виступ відеоряд, певні меседжі. За півтора року ми його видозмінюємо відповідно до подій в Україні.
– Чи бачить «ДахаБраха» на гастролях світом підтримку України?
– Так, звичайно. Ми давали два концерти в Мексиці, на іншому кінці світу. Мені було приємно, була така потужна підтримка. На вулиці пізно ввечері підходить чоловік та питає, звідки такі красиві дівчата, дізнається що з України та каже: “Ви сміливі, круті, молодці”. У Грузії нещодавно теж – слова підтримки на кожному кроці.
Кожний імпульс, кожна дія, яка спрямована на нашу перемогу, на те, щоб Україна залишилась Україною та стала ще кращою, – вони усі безцінні. Кожен робить свою справу – велику чи маленьку, але саме це, разом – просто тримає країну.
Українці хочуть бути тим, ким вони є – вільними, демократичними та успішними людьми, і жити, творити – в мирі.
Концерт промайнув швидко, наче одна пісня. Музика заворожувала з перших ударів барабану, а ритмічні звуки, наче вводили в транс. Відеоряд прокладав шлях у світ, сповнений сенсами, асоціаціями, відчуттями й емоціями. Костюми, з етнічними мотивами, і при цьому стильні й сучасні, гармонійно доповнювали образ гурту. Усе виглядало, як інтерактивна вистава.
Самі артисти – то любов! Настільки щирих очей, які, здавалося, весь час дивилися саме на тебе, не побачиш просто на вулиці. Ці люди видавалися такими рідними, бо вони привезли частинку України і передали її через свою музику кожному, хто був присутній цього вечора на концерті.
Інтерв’юерка Льоля Філімонова
Редакція Ксенія Мухортова
Коректорка Олена Борисюк
Фотографка Олена Реміна
Теги: dakhabrakha, громада