Колись забуте знову оживає

30 Січня, 2024Інтерв'ю

Із давніх-давен прикраси відігравали надзвичайно важливу роль у житті українок. Будь-де, у містах чи селах, жінки обожнювали прикрашати себе та мали навдивовижу вишуканий смак. Кожна господиня володіла значною колекцією оздоби. Частину грошей родина зберігала у вигляді нетлінного капіталу в коралях, дукатах та інших коштовних прикрасах, які передавались із покоління в покоління по жіночій лінії. Прикраси виконували не лише декоративну, а й захисну та інформативну функції. Вважалось, що вийти на вулицю без намиста, те ж саме, що вийти голою, тобто без захисту. 

Як не розгубитись у світі багатоманітних українських прикрас? Розмовляємо з майстринею, яка власноруч створює українські традиційні намиста, киянкою Оленою Рєміною, дизайнеркою прикрас в етнічному стилі ПравдивеНамисто, кожен виріб якої неповторний та містить у собі частинку української душі. 

Олено, познайом нас, будь ласка, зі своїми витворами

Я створюю коралові та перламутрові намиста, вироби зі зґардами, шелестами,  дукачами, пугвицями та лунницями. Обожнюю працювати з натуральним матеріалами. 

Намагаюся показати  своє сучасне переосмислене бачення українських традиційних прикрас у вигляді стилізацій, не відтворюючи стародавні намиста, а саме стилізуючи їх. Крім того, демонструю, як можна додавати до свого образу елементи українського традиційного строю та стилізовані намиста й при цьому мати гарний та сучасний вигляд з українським вайбом. Перебуваючи за кордоном, особливо хочеться ідентифікувати себе, як українку.

Нанизування намистин мене відволікає від тривожних думок, заспокоює та приносить задоволення. Особливо радію, коли бачу задоволені обличчя замовниць. 

Насправді, я можу довго розповідати про свої роботи, адже за кожною з них стоїть якась історія, а головне – дуже багато любові.

Що слугує джерелом натхнення для творчості?

Надихаюсь старовинними фотографіями, картинами, етнографічними виданнями, а також прикрасами та українськими строями ХІХ – початку XX століття, які зберігаються у музеях та приватних колекціях. Збираю свою колекцію книжок про історію та розвиток українських традиційних прикрас, вишивку, строї різних регіонів України. Декілька улюблених книжок навіть привезла із собою з Києва. Також люблю переглядати експонати із сайтів «Відкрита скриня» та Музея Івана Гончара.

Де купуєш матеріали для роботи?

У своїх роботах використовую натуральне каміння, срібло та інші метали. Матеріали купую як в українських, так і в іноземних постачальників. Також замовляю в українських мосяжників та золотарів. 

Яка з робот запамʼяталась особливо?

Найбільше запамʼяталося моя перша робота, яку створювала для себе. Давно мріяла про справжнє коралове намисто з червоного нефарбованого коралу (corallium rubrum), яке носили ще наші прабабусі. Але не хотіла купувати автентичне намисто та переробляти під себе. Тож дуже довго шукала постачальника і знайшла у Великій Британії. Цей корал є надзвичайно красивим, дорогим та рідкісним.

Оленко, покажи своє улюблене намисто 

Це намисто також з corallium rubrum у формі костричок, з додаванням перламутру та дукача «Лев Захисник України» за мотивами творчості Марії Примаченко. 

Зазвичай я дуже довго думаю над дизайном, потім добираю фурнітуру, викладаю намистини на спеціальній дошці та нарешті збираю намисто. А цей дизайн склався у голові за кілька хвилин рано-вранці, не встигла навіть прокинутись та першу викладку низок зробила прямо на ліжку, бо вже дуже кортіло побачити, як вони пасуватимуть одна до одної. І була в захваті від результату.

Олено, а чи закладались якісь сенси у носіння прикрас?

Натільні хрестики, обручки та браслети були обереговими прикрасами. До намист, що носилися поверх одягу, могли додавати одну намистину іншого кольору ближче до шиї, щоб запобігти пристріту або зуроченню.

Намиста також свідчили про достаток господаря. Чим заможнішою була родина, тим більше низок намиста носила дружина або донька, і тим більші намистини нанизувала. Могли коштувати дорожче ніж худоба, хата чи навіть земля родини. 

Також, намиста могли говорити і про здоров’я власниці. Вважалося, що яскраві блискучі коралові намистини свідчили про здоров’я жінки, а тьмяне чи сіре коралове намисто попереджало про хворобу. 

Але ж не завжди жінки носили коштовності?

Так, звичайно, українські прикраси, що створювали у сиву давнину, з часом зазнавали змін. Наприклад, перші намиста виготовляли із рослинних матеріалів: ягід, кісточок, горіхів, зерен. Вже з часом почали використовували глину, дерево, корали, перли, різноманітні каміння, метали та дорогоцінні матеріали. 

А що вважалося головною та найгарнішою прикрасою?

Звичайно коралове намисто вважалося головною прикрасою жіночого святкового та буденного вбрання та побутувало на всій території України. Його привозили з Європи, здебільшого з Венеції, або з країн, що межували з Середземним та Червоним морями. Народними назвами цього намиста були: правдиве, мудре, щире, добре, справжнє намисто. Серед усіх найбільшу цінність мали гладко оброблені червоні корали овальної або діжкоподібної форми. Українське традиційне коралове намисто вирізнялось тим, що намистини в ньому укладали від більших посередині до найдрібніших по краях. Намистини по центру часто обрамували срібними обручами (рифами, дармовисами). А самі намиста могли перенизувати срібними або латунними намистинами різного розміру – «пугвицями». Їх виготовляли місцеві ювеліри-золотарі. Намисто могло налічувати до 35 низок. 

Не всі селянки могли собі дозволити коралове намисто, тож почали зʼявлятися його імітації (сургучеве, рогове, смальтове або «камінне» намисто).

На Східному Поділлі були поширені баламути (намистини виготовляли з перламутру). 

Дукач (личман) – металева нагрудна прикраса у вигляді великої монети або медалі, присвяченої політичним подіям або релігійній тематиці, або їхні копії, виготовлені місцевими золотарями. Ранні дукачі носили на камінному чи скляному намисті, шнурку або ланцюжку, що облягає шию. Потім зʼявились дукачі з металевими бантами, що прикрашалися різнокольоровими скельцями та камінцями. Форма та розмір бантів різнилися за регіонами України. Ця прикраса займала центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас і завжди вішалась посередині.

Зґарди — масивні хрести, виготовлені з бронзи, мідні чи латуні, що були розповсюджені на Гуцульщині. Їх зазвичай носили по декілька штук на одній низці, чергуючи металевими трубочками або спіральками, або й декілька низок одночасно.  Ззаду на шиї згарди з’єднували чепрагами, що мали вигляд двох дисків з солярною символікою – колеса з різною кількістю спиць, розети та круги. Зґарди зазвичай комбінували з кораловим або скляним намистом.

Шелести – металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчне з усіх слов’янських прикрас.

Монети також використовували як окремі елементи у складі намиста, доповнюючи їх припаяними вушками та розміщуючи по декілька між намистинами зі скла або коралу у один або більше рядів.

Зараз українські традиційні намиста набувають надзвичайної популярності. Українки прагнуть відроджувати свої традиції, відчувати звʼязок зі своєю землею та родом, виражати свою ідентичність. На жаль, так історично склалося, що українці далеко не завжди отримували у спадок якісь родинні цінності – ті ж прикраси – бо їх майно сотнями років нищили і грабували росіяни. Більшість прикрас було виміняно на хліб протягом років Голодомору. Зараз у нас є шанс почати обростати такими важливими та гарними скарбами. 

Де б ми не були, намагаймось популяризувати українську культуру, зберігати культурний код наших предків,  підтримувати та поширювати українські традиції.

Плекаймо своє!

Теги: творчість, традиції, українські прикраси