Як виникли перші українські дитсадки
Одним із піонерів у цій галузі був німецький педагог Фрідріх Фребель, який у 1837 році заснував перший дитячий садок у місті Бланкенбург. Фребель вірив, що діти потребують особливого середовища для розвитку своїх природних здібностей і талантів. Він запровадив поняття “дитячий садок” (німецькою “Kindergarten”), яке символізувало місце, де діти могли “розквітати” під керівництвом досвідчених вихователів, як квіти у саду.
Фребель підкреслював важливість гри у навчальному процесі і створив систему занять, які включали співи, танці, малювання та різні форми активного навчання. Його ідеї швидко поширилися Європою і США, сприяючи виникненню дитячих садків у багатьох країнах.
На території України перші дитячі садки з’явилися на початку XX століття, спочатку у великих містах, а згодом і в сільській місцевості. Вони були орієнтовані на потреби працюючих батьків та забезпечували дітям не лише догляд, але й початкове навчання та соціалізацію.
У травні 1893 року в колишній стодолі села Жужель (тепер — Жужеляни) на Сокальщині — повно дітей. Тут уже ніколи не буде снопів і сіна, бо убога сільська шопа перетворилася на справжній освітній центр. Сміливому “проекту” місцевого священика Кирила Селецького в селі вже ніхто не дивувався, бо він не просто собі духівник, а знаний далеко за селом суспільний діяч. Після того, як отримав парафію у Жужелі, отець Кирило заснував тут братство тверезості для боротьби з пияцтвом, малопроцентні позичкові каси та безкоштовні хати-читальні. Цього ж разу він зумів зробити у сільській клуні ремонт та облаштував її найнеобхіднішими невеличкими меблями для малюків. Відкриття “захоронки” — справжня подія для усієї Західної України, бо це був перший на Галичині український дитячий садок.
Захоронка Сестер Служебниць, м. Яворів Львівського в-ва, 1931 р.
Отець Кирило, ймовірно, надихнувся на таку прогресивну ідею із місцевої преси. З вересня 1891 року у галицьких часописах, зокрема “Правда” і “Діло”, набирали обертів гострі суперечки навколо заяви відомої феміністки Наталії Кобринської. Під час першого жіночого віча у Стрию вона запропонувала заснувати українські “захоронки”, де б дітей виховували поза домом. Хоч серед галицької інтелігенції таку пропозицію назвали “маловажною смішною забаганкою”, та Кобринська мала серйозні аргументи: захоронки повинні були “уможливити позахатню працю руським зарібницям”, а їхні діти “в часі роботи” мають бути під опікою.
Дитячий садок, Нове Знесіння, Львів, 1937 р.
Наприкінці ХІХ століття емансипація жінки поглинала Східну Галичину. Значення жіночої найманої праці в економіці настільки зростало, що у 1890 році жінки становили 44,9 % від усієї кількості зайнятого у виробничій сфері населення. Українська жінка-мати втрачала статус основного опікуна і вихователя дитини.
Захоронка Сестер Служебниць, м. Яворів Львівського в-ва, 1931 р.
У селі Жужель з 1893 року півсотнею малят щодня опікувалися сестри Служебниці (їхній монастир також заснував отець Селецький). Перша монахиня-вихователька Арсенія Анна Гордашевська здобула педагогічну освіту та мала практичний курс із ведення захоронок в римо-католицькому монастирі у Жовкві.
Дитячий садочок, с. Мукані Радехівського п-ту Тернопільського в-ва, 18.08.1935 р. Світлина з особистого архіву Степана Олексійович Андрієвського, м. Радехів Львівської обл.
Перша українська захоронка в Жужелі стала поштовхом до утворення мережі дошкільних закладів на Галичині і не тільки. У Львові захоронки з’явилися з 1902 року — часто їх організовували на добровільні пожертви, кошти від продажу лотерей та проведення аукціонів. 1937 року в 768 дитячих садках навчалося 30 тисяч дітей. Відтак напередодні Другої світової війни на Галичині уже існувала повноцінна система дошкільного виховання, яке відігравало дуже важливу роль у національному житті галицьких українців.
Джерело Локальна історія
Теги: діти