Форум громадського спротиву «Правда — наша зброя»
Другий рік Civil Resistance Forum, організований литовською громадою Кіпру (Kipro Lietuvių Bendruomenė), Товариством Українсько-Кіпрської Дружби та медіа-партнером UKRCY.news, об’єднав активістів, дипломатів, експертів із кібербезпеки та представників діаспори для обговорення тем, які нині визначають обличчя сучасних війн — дезінформації, культурної боротьби та ненасильницького опору.
Ведучою форуму була журналістка, копірайтерка та режисерка документальних фільмів Юлія Вертова.
Громадянське суспільство — передусім
Форум відбувся в Університеті Кіпру, що символічно наголосило на ролі освіти й критичного мислення у спротиві маніпуляціям.
Відкрила подію Ліна Скерстонайте, посол Литви в Греції, акредитована також на Кіпрі. Вона наголосила, що саме звичайні люди творять історію опору:
«Литва надавала приклад в минулому, а нині Україна доводить, що свобода не є гарантованою. Люди борються не лише за свою державу — вони борються за Європу, за правду і людську гідність. Навіть ті, хто далеко від України, об’єднуються в ім’я свободи».
Посол України на Кіпрі Сергій Ніжинський у своїй промові застеріг:
«Мовчання може бути не менш руйнівним, ніж зброя. Україна не мовчить і чинить спротив».
Він нагадав, що атаки на громадянське суспільство України розпочалися ще у 2014 році, а після 24 лютого 2022 року лише посилилися. Захист і відновлення соціальної тканини суспільства, за його словами, потребує стратегічних кроків — відбудови ринку праці, розвитку людського капіталу, освітніх програм, зміцнення вмінь і здобуття знань. Тільки так можливо забезпечити відновлення і гарантувати стійкість соціальних структур.
Свою промову він завершив хвилиною мовчання — на знак пам’яті про полеглих захисників.
Голова литовської громади Кіпру Рута Пеккіте визначила форум як «місце для діалогу і взаємного навчання»:
«Ми ділимося досвідом країн, які пройшли схожі випробування. 13 січня 1991 року, коли литовці захищали телевежу у Вільнюсі, показало: мужність — це не спогад, це наш щоденний вибір».
Цифрове поле бою — оборона правди і свободи в часи штучного інтелекту
Казімірас Садаускас, національний радник Литви із кібербезпеки та співзасновник компанії CBRX, попередив про вибуховий розвиток AI-deepfake-технологій, які підривають здатність суспільства відрізняти правду від фальсифікації, руйнують довіру до медіа і органів влади.
«Коли руйнується довіра — руйнується демократія. Нам потрібен проактивний захист, здатний перехоплювати атаки, не даючи їм розповсюдитися, а не лише реагувати на них», — зазначив експерт.
Він підкреслив: ефективна оборона можлива лише у співпраці людини й штучного інтелекту у галузі кібербезпеки.
Також доповідач звернув увагу на небезпечну асиметрію: авторитарні режими мають структурну перевагу в інформаційній війні, оскільки контролюють медіа. Але даючи відсіч ми маємо дотримуватися демократичних цінностей і уникати засобів, які можуть зашкодити базовим правам і свободам.
Серед «вакцин» проти маніпуляцій Садаускас назвав критичне мислення, свідомість, соціальну стійкість і відданість демократичним цінностям.
Воєнні цілі росії, пріоритети України і неодностайність Європи у 2025 році.
Професор міжнародної безпеки Маріос Ефтіміопулос, CEO консалтингової групи з безпекової стратегії був відвертим у своїй промові:
«Я не песиміст — я реаліст».
Він охарактеризував війну Росії проти України як один із найбільших збройних конфліктів у сучасній історії за кількістю жертв.
Головною стратегією в сучасному конфлікті він назвав громадську стійкість, здатність інституцій і суспільства опиратися тиску, дезінформації і примусу.
«Це не локальна війна. Це — чергова війна на європейському континенті, яка має безпосередній вплив на політику, безпеку й ідентичність усієї Європи».
Щодо місця України в західній цивілізації професор Ефтіміопулос вважає:
«Україна вже належить до Європи культурно і політично. А от членство в НАТО зашилається спорним. Щоб стати членом Альянсу, вона має відчути себе його частиною. Але в членстві важливіші спільні практики безпеки, взаємна готовність до допомоги, ніж формальні угоди».
В той же час професор застеріг, що росія тестує готовність північних країн до опору, намагається відновити старі геополітичні наративи, щоби виправдати ними експансію.
Ефіміопулос застеріг: Європа не готова. Після Другої світової війни вона інвестувала в дипломатію й слова — але сьогодні слів вже не достатньо. Звільнення українських територій потребує набагато більшої включеності від європейських акторів, «армії ЄС», але ЄС залишається енергетично залежним від росії та надто політично роз’єднаним, щоб говорити спільним голосом.
Його прогноз звучав тривожно: “2026 стане переломним роком, але швидкого завершення війни не буде до 2027-го, якщо не відбудеться кардинальних змін в потенціалі сторін. Тільки це могло би привести до перемовин”
Професор також підняв питання воєнних злочинів і відповідальності:
«Якщо скоєно воєнні злочини — чому росію досі не притягнуто до суду?»
Він окреслив економічний аспект війни: ринок зброї, який формує нову залежність економік від конфлікту.
Під час сесії запитань гості форуму родом з Білорусі і Грузії цікавилися думкою професора на розвиток подій в їх рідних країнах. Правда, відповіді не були втішними, оскільки стан в країнах напряму залежить від розвитку подій в Україні.
Загальний посил був зрозумілий: росія переслідує стратегічні інтереси, доступ до Чорного моря, портів, морських шляхів, переписує історію і рухає кордони на свою користь; Європа має сфокусуватися і продукувати рішення, а не заяви.
Панель 1. «Наратив як поле бою: спротив пропаганді через культуру і медіа»
Модератор — Алкас Палтарокас, директор литовської недержавної організації Strategic Initiative Centre, експерт з гібридних війн, наголосив:
«Кожен цивільний — це воїн. Спроби знищення цивілізаційних норм Заходу — це ті самі наміри, які колись призвели до окупації частини Кіпру».
Професор Майкл Сірівіанос, професор компʼютерних технологій і науковий координатор проєкту FactCheck Cyprus, вказав на схожість поглядів політичних екстремістів з протилежних таборів. При цьому крайні праві активно використовують розповсюдження дезінформації через соціальні мережі, риторика крайніх лівих з деяких питань не відрізняється від геополітики авторитарних режимів: росії, Китаю, Ірану. В результаті екстремістські наративи кооперуються і підсилюють один одного.
Казімірас Садаускас нагадав про технічні загрози — AI-маніпуляції, координовані операції з дезінформації, руйнування довіри.
Президентка Товариства Українсько-Кіпрської Дружби Ксенія Мухортова, співзасновниця UKRCY.news, підкреслила роль діаспорних медіа та громадянської журналістики у протидії державній пропаганді.
Панель завершилася попередженням: фашизм і авторитарна пропаганда не зникли — вони змінюють форму. Ліками залишаються критичне мислення й єдність.
Від інфраструктури війни — до інфраструктури миру: приклад Кіпру
Після перерви дискусія змістилася в практичну площину.
Професор Янніс Пападакіс (соціальна антропологія, Університет Кіпру) розповів про довгу і складну дорогу Кіпру від конфлікту до крихкого співіснування. Він навів приклади невеликих, але дієвих ініціатив — спільний проєкт каналізації в Нікосії, пішохідні історичні маршрути, спільний комітет по освіті – перші мирні ініціативи, які ще нещодавно здавалися неможливими.
Лоізос Капсаліс із Асоціації історичного діалогу наголосив:
«Освіта не має закріплювати національні міфи, а допомагати зрозуміти сучасність через досвід минулого, але не сприяти поляризації».
Дога Авсевен ознайомив із освітніми проєктами, метою яких є побудова спільних структур для майбутніх поколінь.
Маріос Міхаелідіс та Хусейн Гюршан, члени двосторонньої тренінгової групи з врегулювання Кіпрського питання поділилися досвідом подолання комунікаційних перешкод між двома громадами розділеного острова, коли у 2003 році відкрилися переходи і стало можливо перетнути кордон.
Вони представили трирівневу методику Бенджаміна Бруна для налагодження діалогу між двома сторонами:
- Визначити проблему.
- Створити спільне бачення майбутнього.
- Розробити конкретні кроки для його реалізації.
«Ми не шукаємо політичного рішення — це робота політиків; ми працюємо для того, щоб рішення стало можливим, готуємо ґрунт, налагоджуємо діалог, щоб політики могли розмовляти і домовлятися», — зазначили вони.
Наративи і закони: роль права і медіа в українському спротиві
У секції про роль права виступила д-р Олеся Горбун, викладачка міжнародного морського права в Університеті Миколаса Ромеріса (Литва). Вона пояснила, чому міжнародне право не зупинило росію починаючи з 2014 року, коли росія зробила першу спробу підкорити Україну. Право вето в Раді Безпеки ООН дає можливість росії заблокувати будь-яку резолюцію, в той же час рішення прийняті більшістю Генеральної асамблеї ООН є декларативними і не передбачають юридичних наслідків за їх порушення, Міжнародний суд не може винести рішення оскільки росія знаходиться за межами його юрисдикції. В той же час існують міжнародні домовленості, визнані всіма країнами, наприклад Конвенція обʼєднаних націй щодо законів у морі. Успішні прецеденти застосування закону морів проти росії роблять його ефективним інструментом в боротьбі України проти російської агресії на юридичному полі битви.
«Міжнародне право не абстрактне — воно існує, лише якщо його підтримують громадяни. Громадянський спротив — частина цього процесу. Для того, щоб закон працював, його треба активно застосовувати».
Політологиня, спеціалістка з стратегічної комунікації, виконавча директорка Інституту фіскальних і економічних досліджень IFES Альона Татарова проаналізувала інформаційний фронт. Вона зазначила, що медіа дедалі частіше не нейтрально доповідають факти, а формують наративи навʼязуючи людям, що вони мають думати. Це викривлення в парі неправдивим інформуванням підриває довіру до традиційних засобів інформації, створюючи родючий ґрунт для розквіту дезінформації.
Україна відповідає на виклики зміцненням інституцій, розвитком медіаграмотності, підтримкою незалежної журналістики. В той же час вона відмітила, що соціальні мережі стрімко замінюють професійну журналістику в якості джерела інформації, що створює багато ризиків і викликів.
«Якісна журналістика — це не лише аналітика, а й протиотрута від популізму», — підсумувала Татарова.
Викриття і протидія мережам російського впливу і спеціальним операціям російських спецслужб на Кіпрі: захист демократії і громадянського суспільства
Журналіст-розслідувач Борис Демаш представив дослідження мереж російського впливу на Кіпрі.
Він описав тривалі спроби проникнення російських спецслужб до кіпрських політичних й медійних кіл, тіньові операції і небезпечне наближення деяких кіпрських політичних діячів до кремлівських інтересів. Від провокацій з дронами в регіоні до інформаційних кампаній в соціальних мережах, які вводять теорії змови до інформаційної повістки. Борис Демаш намалював картину острова, де геополітика тісно переплетена з місцевою політикою.
Як приклад, він згадав молодого євродепутата від Кіпру тікток-інфлюенсера Панайоту, який поширює конспірологічні теорії, за словами журналіста, при цьому отримуючи фінансування від фонду «Руський мир», який можливо навіть буде фінансувати його президентську кампанію.
Панель 2. «Пам’ять, ідентичність і спротив: осмислюючи минуле, творимо майбутнє»
Друга панельна дискусія форуму була присвячена тому, як пам’ять формує ідентичність, яка в свою чергу стає мішенню в сучасних війнах, як суспільства можуть повертати собі ідентичність через мистецтво, сторітелінг і акти громадянської сміливості.
Професор Ефіміопулос відкрив дебати провокаційною фразою:
«Чи виграємо ми цю боротьбу? У певному сенсі людство вже програло».
Його теза була більше філософською ніж фаталістською. Попередженням, що відмова від свого минулого – це відмова від основ порозуміння в майбутньому.
Учасники погодилися: імперські наративи Росії — це не просто геополітична ностальгія, але активний інструмент політики, який підміняючи справжню історію, насаджує фейкові наративи про спільні корені, апропріює культурних діячів і таким чином позбавляє колонізовані народи права на ідентичність.
Українська історикиня і гідеса, комунікаційна координаторка Товариства Українсько-Кіпрської Дружби, Льоля Філімонова, навела приклад “повзучого стирання ідентичності” — коли українських діячів у підручниках подають як «російських».
Монах-мандрівник 18-го сторіччя Василь Григорович-Барьский, який описував в своїх роботах східне Середземномор’я османських часів, в усіх російських джерелах представляється російським, хоча має українське коріння.
Російські спроби знищити українську культуру мають на меті заперечення самих підстав для спротиву:
«Якщо всі постаті й історії подані як “спільні”, — каже спікерка, — тоді нема за що і боротися».
Представниця Демократичного посольства Білорусі на Кіпрі Алеся Пархоменка розповіла про сміливість і в той же час вразливість активістів, які діють на території Білорусі:
«Всередині Білорусі є люди, які ризикують життям, щоби зламати диктатуру і допомогти Україні в боротьбі. Нещодавно був суд над моєю знайомою, яку посадили на 5 років за одне фото військової техніки, яке вона переслала українським військовим».
Також Алеся розповіла про білоруський військовий підрозділ у складі збройних сил України, який протистоїть російській агресії.
Професор Янніс Пападакіс провів паралель між Кіпром і Україною:
«Ми повинні стояти поруч не лише тому, що хтось став жертвою агресії, а тому що нас об’єднує спільна людяність».
Він зазначив, що у Нікосії під час протестів проти війни в Україні помітні були і російські опозиційні прапори, і антивоєнні плакати. Він робить припущення, що діалог можливий, якщо створити безпечний простір поза державним тиском, як на Кіпрі.
Панель завершилася практичними прикладами культурного спротиву — громадські виставки, історичні маршрути, мистецькі проєкти, що повертають пам’ять і голос спільнотам.
Культурні акценти
Окрім дискусій, Форум представив учасникам сильні культурні проєкти, що підкреслили людський вимір спротиву, пам’яті та ідентичності:
- Jazzmen at War — фотовиставка про джазових музикантів, які вступили до лав Збройних сил України, щоб захищати Батьківщину. Експозицію люб’язно надало Посольство України на Кіпрі.
- Роботи Артема Федосенка — світлини українського фотографа й захисника, який загинув у червні 2024 року; проєкт представив Український культурний центр Obiimy.
- Voices of Resistance — короткі аудіо-свідчення, які стосуються різних історичних моментів Кіпру, Литви та України, та наочно показують розмаїття форм спротиву.
Добірка аудіонарративів
Ці елементи доповнили політичні дискусії Форуму, нагадавши про ціну свободи мовою мистецтва.
Форум завершився єдиним посланням: пам’ять — не нейтральна.
Вона може бути зброєю — або опорою.
Учасники закликали зміцнювати громадянську пам’ять, освіту та культурні ініціативи, захищати тих, хто говорить правду, і перетворювати діалог на дії.
Правда, культура та громадянська мужність — це не додаток до боротьби.
Вони — її серцевина.
Фото Анна Ліпєєва
Джорджія Філіпучі
Теги: Civil Resistance Forum