Ольга Бродська: “Я люблю, коли люди навколо мене щасливі!”

4 Листопада, 2025Інтерв'ю, Новини

Як розпізнати творчу людину? Як на мене, здатність до творчості проявляється в постійному прагненні створювати щось якісно НОВЕ: від ідей до матеріальних речей та духовних цінностей. Творча людина мислить нестандартно! Вона незалежна від чужої думки й не боїться ризикувати.

Впізнали когось у своєму оточенні? Я теж! Знайомтесь: Ольга Бродська (Смулянська).

• Бізнесвумен, співзасновниця б’юті-простору та міжнародного салону краси G.bar в Лімасолі та івент-простору Wespace на Кіпрі.

• Амбасадорка моди та власниця першого на острові бутіку українських брендів Lellos Fashion.

• Організаторка різноманітних заходів, ярмарків та фестивалів.

• Засновниця галереї Lellos Art Point, яка стала місцем для вернісажів, майстер-класів, сценою для першого українського театру “Крила”, концертно-пісенним майданчиком і точкою притягання креативних людей на Кіпрі.

• А ще вона — рієлторка, дбайлива мама та жінка-енерджайзер, яка майже ніколи не зупиняється.

— Олю, в тебе безліч сфер діяльності й щонайменше два прізвища. Яке з них дійсне?

Мабуть, Бродська — з ним я народилась і прожила все життя. А Смулянська — прізвище за моїм чоловіком — ексчоловіком. Воно залишилось у всіх документах, і це важко змінити. Але я завжди відчувала себе Бродською.

— Хто ти за фахом?

У мене дві спеціальності: “практична психологія” та “міжнародний маркетинг і реклама”. Я навчалась у Міжрегіональній Академії управління персоналом — нашому найкращому недержавному виші. Цікаво, що його заснував мій дядько, коли мені було лише три роки. Спочатку академія працювала у форматі заочного навчання, а стаціонар відкрили якраз за рік до мого вступу. Мені дуже хотілося навчатися саме в Україні — підтримувати “своє”. До речі, до переїзду в Лімассол, який стався сім років тому, я все своє життя прожила в рідному місті Києві.

—Як наважилась на переїзд?

Як то кажуть, ніколи не кажи “ніколи”. Я багато подорожувала, але коли вперше туристкою потрапила на Кіпр, подумала, що більше не хочу сюди повертатись — і навіть сказала про це вголос. Але згодом прийшло розуміння, що саме на Кіпрі є ком’юніті, з яким можна працювати, і є можливості відкрити б’юті-бізнес для наших жінок — простір не тільки “про красу”, а й про натхнення й постійний розвиток себе й свого мозку. Проєкт G.bar в Лімасолі (міжнародна франчайзингова мережа бʼюті-барів, налічує понад 40 салонів у 12 країнах світу, заснована Лєрою Бородіною та Сабіною Мусіною — прим. ред.) ми задумали разом з моєю партнеркою Аделею Ісламгуловою і вирішили: я вирушаю на Кіпр, щоб втілити нашу спільну ідею в життя. Я прилетіла на 3–4 місяці. Але розпочався COVID, і я залишилась на острові.

— Не жалкуєш?

Ні! Чесно кажучи, я вже навіть не уявляю, що могла б жити десь в іншому місці! Я люблю Кіпр і вважаю, що він дуже багатогранний: тут і море, і гори. Ти можеш кудись у поле поїхати — і раптом знайти… унікальні фрески, яким сотні років, церкви 12–13 сторіччя! Тут є на що подивитись. А ще звідси дуже легко встрибнути в літак і знайти себе наступного дня в іншій країні. Два аеропорти — як два “виходи” з будь-якої кризи. Це просто спасіння (посміхається).

— Ким мріяла стати в дитинстві? Які найяскравіші спогади?

Мріяла стати акторкою і навіть виступала на деяких заходах, але згодом зрозуміла, що для мене бізнес цікавіший за акторство, хоча кожний із нас — трішки актор по життю. Щодо спогадів — їх дуже багато. В нас була компанія — 14 хлопчиків і я, єдина дівчинка — так, я завжди любила чоловічі компанії (сміється). Ми постійно грали у футбол, хокей, якісь інші активні ігри. Ніхто не сидів у телефоні, бо його просто не було, й кожен день був насиченим. Батьки постійно дарували нам якісь яскраві моменти, ми разом подорожували — у мене є старший брат, він зараз живе в Ізраїлі.

— Де сьогодні твої батьки?

Зі мною, на Кіпрі, але часто їздять в Україну, де в нас залишилось багато родичів та друзів.

— А ти?

Останній раз я була в Україні за місяць до повномасштабного вторгнення. Той момент, коли я знову потраплю додому, я постійно віддаляю. Мабуть, не хочу бачити ту депресію, яка там є. Я її відчуваю і розділяю, але хочу залишити в собі ту Україну, яку пам’ятаю — світлу, веселу, яскраву. А допомагати можна й перебуваючи тут — і звідси я роблю в рази більше, ніж якби була там. Це факт.

— Як живеться українській діаспорі на Кіпрі?

На мій погляд, краще, ніж у багатьох інших країнах світу, бо тут постійно є якісь активності. А по-друге — українцям на Кіпрі легко знайти роботу. Усі дівчата, які працюють у мене в G.bar, — а це 22 людини — з України. Працюючи тут, вони мають можливість оплачувати собі житло і школу дітям, жити повноцінним життям. Я не думаю, що є багато країн, де таке можливо.

— Позиція щодо українців у штаті — принципова?

Після того, як розпочалась війна, так: не працювати з росіянами — це моя позиція. Я нормально ставлюсь до людей з цієї країни, якщо вони адекватні й розуміють, що сталося — вони ж не винні, що там народились. Є люди з росії (росію напиши з маленької літери) — які були першими, хто прийшов, коли я відправляла гуманітарну допомогу. Вони принесли гроші зі словами: “Ми теж хочемо допомагати” — і для мене це дуже важливо.

Ми маємо постійно нагадувати світу, що війна триває, бо, на жаль, про це дуже легко забути. Ми маємо використовувати будь-яку нагоду: івенти, фестивалі, щорічний кіпрський карнавал, де наша українська колона показує, які в нас красиві костюми та які українці унікальні. Прекрасна родина Соловейко відкрила в Лімассолі українську книгарню. Треба, щоб люди розуміли, хто ми, про що ми і що нам болить! Щоб усі активно говорили про Україну, чули нашу мову — і мову нашої душі!

Так я відкрила бутік українських брендів, де зараз моєю партнеркою стала Ганна Бобровицька, власниця класного бренду ByMom. У нас дуже багато клієнтів, які за ці майже три роки стали постійними. Хтось із них мешкає в Австралії, хтось в Англії. Вони сюди приїжджають раз на рік, приходять саме в наш бутік і кажуть: “Це класно, нам подобається, тепер ми купуємо тільки українське!”

Стосовно нових для мене напрямів бізнесу на Кіпрі, зараз я глибоко занурилась у тему, пов’язану із будівництвом і нерухомістю, і я хочу розвиватися в цьому напрямку, бо розумію великі перспективи й що саме для цього потрібно.

— Ти також активно розвиваєш свої соцмережі — можна тебе назвати блогером?

Поки ще ні, але — зі смішного: мене постійно запрошують на блогерські вечірки, бо розуміють, що в мене багато проєктів й дуже багато різноманітних людей в оточенні. Отже, моє офлайн-коло — набагато більше, ніж кількість підписників в Інстаграмі. Крім того, усі мої бізнеси, так чи інакше, мають спільних клієнтів. Наприклад, хтось приходить до нас у G.bar зробити мейкап чи зачіску. Наступного тижня ця людина може купити собі сукню в нашому бутіку. Потім вона приходить на якийсь наш івент, а далі…

—… вирішує придбати нерухомість?

Саме так! Одне чіпляє інше! І це при тому, що я жодного разу в житті свій бізнес не рекламувала — ні в Україні, ні на Кіпрі. Для мене найкращий “промоут” — “mouth to mouth”. Якщо ти робиш свою роботу класно і люди тобі довіряють, вони обов’язково звернуться до тебе з тим чи іншим питанням. Це дає змогу думати й про інші бізнеси, і мені постійно пропонують: “Давай зробимо якийсь проєкт разом!”

—В тебе дуже креативний мозок! Як знаходиш нові ідеї?

Коли я бачу якусь проблему чи питання, відповідь виникає миттєво! Так було і в школі, і в інституті. Вчитися мені завжди цікаво й легко (золота медаль, червоний диплом). А ідеї — просто сиплються на мене. І це зазвичай не одна ідея, а ціла купа!

— А чи буває так, що твої ідеї хтось підхоплює й використовує?

Дуже часто — і ти знаєш, коли людина приходить і запитує відкрито, я ділюсь і досвідом, і ідеями, й навіть радію, що вони будуть втілені! У добі лише 24 години, і я не можу робити все сама. Інша річ, коли хтось з-за спини заходить, утирається в довіру, розпитує — а потім повторює мою ідею й робить зовсім не так і некрасиво — ось цього я не люблю. Таких людей я просто викреслюю з життя.

— Які якості в людині ти вважаєш найголовнішими?

Чесність, гнучкість, відкритість. Почуття гумору — але це як ознака розуму. Для мене дуже важливо, щоб людина була розумною й розвивалась. Я й сама як той студент, який постійно чомусь навчається. Вважаю, скільки б тобі не було років — хоч 80 — ти маєш постійно над собою працювати, бо мозок має щось творити.

— Які речі тобі найважче простити?

Я дуже не люблю жадібність — мене це дратує. Не люблю брехунів: прийдіть і скажіть, як воно є. Я вважаю, що будь-який конфлікт, будь-яку ситуацію можна пропрацювати, з’ясувати й вирішити. Якщо людина “ховає щось за спиною”, я відчуваю ці енергії й мені стає погано — на фізичному рівні.

— Улюблена страва?

М’ясо і шоколад.

— Улюблений напій?

Вода і кіпрська кава — один раз на день.

— Улюблений час доби?

Я дуже активна протягом цілого дня, але більше полюбляю вечір, десь із 19:00 до 23:00 — в цей час класно працювати.

— Як відпочиваєш?

А що так можна? (сміється) Буває так, що в мене — жодного вихідного й на відпочинок просто немає часу. Я зрозуміла, що не можу просто займатись медитацією чи йогою — мозок постійно має щось робити. Але коли я подорожую — а я намагаюсь хоча б раз на два місяці кудись від’їжджати — це і є мій відпочинок! Також, якщо пощастить, можу поїхати на море й щось почитати. Зараз почала вивчати грецьку — теж відпочинок. Нещодавно мій телефон сказав мені, що я використовую його 14 годин на добу — і це я не скролю стрічку, не дивлюсь ролики в інтернеті — просто постійно вирішую якісь питання.

— Що допомагає триматись у такому позитивному стані?

Після важкого дня й спілкування з людьми ввечері в мене є мої 20 хвилин: я приймаю гарячий душ, їм шоколад, посміхаюсь і чекаю на ранок — що цікавого він принесе.

— Улюблене місто?

Звичайно, Київ.

— Улюблене свято?

Новий рік — я завжди подорожую в якусь нову країну. В Європі я була майже всюди, крім Норвегії. Але для мене свято починається, коли я сідаю в літак чи навіть тільки планую подорож і купую квитки. Очікування свята — теж свято!

— Кого можеш назвати своїм другом?

У мене величезне коло спілкування (воно, мабуть, мало в кого є таким великим). Не тільки на Кіпрі, а й в багатьох інших країнах є гарні подруги, товариші — я їх дуже люблю, зі всіма спілкуємось, але друзів у мене тільки двоє — одна дівчина і хлопець. З ними ми разом більше 30 років, і вони вже більше ніж друзі — рідні люди.

— Як твоя донька реагує на те, що в її мами таке насичене життя?

Вона нещодавно сказала мені, що я популярна мама в її школі, хоча я жодного разу там не була. Я питаю: “Звідки вони знають про мене?” А вона: “Та всі ж бачать твій Інстаграм!” Насправді вона звикла до цього. Вона зі мною з перших днів свого життя, коли їй було 9 місяців, ми разом проїхали 11 країн! Але вона набагато спокійніша за мене — мабуть, у свого тата!

— Яку б пораду ти дала своїй донечці?

Люби життя і людей — і все буде добре! Якщо ти любиш світ, до тебе все повертається в рази більше й краще. А стрес чи якась складна ситуація можуть тебе розбалансувати і як магнітом притягнути якісь проблеми.

— Що б ти побажала собі?

Навчись інколи зупинятись і робити паузу! Я думаю, що це важлива порада. Хочеться трохи більше вільного часу.

— Яка в тебе мрія?

Як і в усіх нас: дуже хочеться миру, хочеться, щоб війна закінчилась якомога скоріше. Як вона закінчиться — важко зрозуміти. Навіть не уявляю. Ми не можемо погодитись на ті умови, які вони виставляють — після всіх тих жертв. Тому треба просто жити і насолоджуватись моментом. І допомагати тим людям, які зараз в Україні, бо вони цього потребують. Можеш дати роботу — дай роботу. Можеш дати пораду — дай пораду. Можеш дати гроші — дай гроші. І це добро буде приводити до іншого добра.

— Який в тебе девіз у житті?

Простий, але робочий для мене: посміхайся, навіть якщо по обличчю течуть сльози. Це дійсно допомагає. Я боєць, я ніколи не плачу, ніколи не здаюсь. І це не якась маска — це внутрішнє відчуття. Я люблю цей світ, люблю людей і люблю, коли люди навколо мене щасливі! Це робить і мене щасливою.

Юлія Вертова