Народження автомобільної епохи на вулицях Кіпру
На початку ХХ століття Кіпр жив у повільному, трошки віддаленому від технічної лихоманки Європи ритмі. Острів стояв осторонь великих відкриттів, а Перша світова війна ще сильніше відрізала його від нових технологій.Єдині кіпріоти, які могли побачити нові винаходи на власні очі, — це студенти та емігранти, що поверталися додому з-за кордону, зокрема з Парижа чи Лондона, привозячи із собою технології великих міст, інші мови й зовсім інші уявлення про світ. Саме вони стали провідниками моторної епохи, яка одного зимового дня з гуркотом увірвалася в Лімасол.
1Вісімнадцять років тому, 8 грудня 1907 року, на набережній стояла юрба: люди виходили з крамниць, кидали роботу, приходили родинами — усім хотілося побачити «залізного коня», про якого вже давно ходили чутки. Іоанніс Пієріс, лікар, що жив у Парижі, повертався на острів зі своєю родиною — і разом із валізами, меблями та книгами привіз те, чого кіпріоти ще ніколи не бачили: червоний двомісний Peugeot Landaulette «bébé». Автомобіль прибув розібраним і складеним у дерев’яні ящики — комплектом, який власник мав зібрати самостійно. І коли нарешті машину — блискучу, на високих колесах — викотили на вулицю, натовп завмер. Хтось хрестився, а найсміливіші намагалися доторкнутися до кузова. Місцеві газети писали, що Лімасол не був таким галасливим навіть у великі святкові дні.
Пієріс вчився керувати автомобілем за інструкцією, яка їхала разом із машиною в скрині. На острові просто не було кому показати, як працює техніка. Перш ніж вирулити на дорогу, Peugeot навіть освятив митрополит — новинка була настільки дивною, що люди воліли захистити себе від усього незрозумілого.
Маршрут Лімасол — Ларнака, який кінним екіпажем вимагав проведення в дорозі півдня, Peugeot подолав за три з половиною години. Газета «Елефтерія» детально описала цю подорож — дороги, пилюку, переляканих коней і людей, які виходили на поріг домівок, щоб побачити «візок без коней».
Родина Пієріса запустила ланцюгову реакцію. Після появи червоного двомісного автомобіля, у Лімассолі нарахували шість автомобілів, що їздили ґрунтовими дорогами міста. За кілька років свої автомобілі придбали Панос Ланітіс, Міхаліс Колакідіс, Янгос Россідіс — усі з тих заможних родин, які вже мали зв’язки з Європою. Родина Пілавакісів стала однією з перших, хто придбав більший автомобіль на п’ять пасажирів, а в 1924 році до Паралімні прибув потужний Morris, який дістався навіть найвіддаленіших сіл.
Автомобілі поступово входили в життя не лише заможних родин, а й службових структур. Колоніальна адміністрація імпортувала перший урядовий автомобіль у 1911 році — і в ті ж роки в документах з’явився іронічний лист заступника керуючого скарбницею з пропозицією вилучити машину, бо її утримання обходиться в 150 фунтів на рік. На острові тривав перехід від епохи коней до епохи моторів — і не всім цей шлях здавався очевидним.
Паралельно з технічними зрушеннями відбувалися й суспільні. У 1911 році Елені Вассіліу-Треппу стала першою жінкою-водійкою на Кіпрі. Сміливий, майже зухвалий учинок для тієї епохи — і ще один штрих до історії, у якій модерність поступово просочувалася до кіпрського життя.
Справжній прорив стався в 1925 році, коли до Кіперунди привезли першу вантажівку — важку, з дерев’яними дисками, вкритими масивною гумою без повітря. Ця машина змінила логістику гірського сільського господарства: вона тягнула припаси до складів і забирала зерно з полів — швидше й ефективніше, ніж дозволяли коні. У ті ж роки на острові з’явився перший автобус, і села вперше отримали регулярний шлях до великих міст.
Того ж року настоятель монастиря Панагії Хрісорроятісси, Кирило I, відомий своєю патріотичністю та вмінням у питаннях управління, сприяв будівництву дороги, що з’єднала монастир з містом Пафос. І вже 26 вересня 1925 року перший автомобіль піднявся до монастиря, де його зустріли дзвонами.
Саме в ті роки, коли перший Peugeot Пієріса почав їздити дорогами між Лімасолом і Ларнакою, на острові з’явилася ще одна людина, яка зрозуміла: нова епоха не закінчується на одній машині. У 1915 році Ларнака побачила те, що мало змінити сприйняття транспорту назавжди — перший автосалон Кіпру, відкритий Г. П. Мавроїдісом. Він був агентом пароплавної компанії , яка привезла Peugeot Пієріса. А потім він пішов далі — став першим автодилером Кіпру, завіз Chevrolet і відкрив двері моторногосвіту для тих, хто ще вчора не бачив коліс без коней.
Та разом з машинами прийшли й проблеми, про які ніхто не думав заздалегідь. На острові не було заправок — жодної. Пальне купували в торговців, у заїжджих дворах, в бакалійних крамницях, де бензин продавався у бляшаних каністрах. Її проколювали й переливали пальне вручну. Лише згодом, коли машин побільшало, почали з’являтися перші заправні станції, подібні до тих, що ми знаємо сьогодні. Весь острів обслуговували лише дві компанії — Socony Vacuum та Shell.
Але власники автомобілів стикались і з іншою проблемою – ремонт та обслуговування. Першим інженером у Лімасолі був Нестор — його батько загинув під час підривних робіт, і компанія запропонувала родині або компенсацію, або виховання сина. Мати обрала друге. Нестор виріс серед механізмів, гуркоту, заліза й технічних таємниць, і коли став дорослим, умів більше, ніж будь-хто на острові: саме він став першим справжнім моторним інженером Лімасола.
Першим механіком в Пафрсі став Янніс Хаджіпасхаліс, який навчався у британців у Фамагусті у військових майстернях.
Однак автомобілі — це не лише двигун і пальне. Хтось мав подумати про шини, мастила, свічки, ремені — усю екосистему навколо моторної техніки. Першим, хто побачив цю нішу, став Дімітріос Дімадіс. Саме він почав завозити на острів комплектуючі частини. А згодом привіз Alfa Romeo, Triumph, Lancia, Fiat і побудував найбільший автосалон Кіпру — будівлю, яка з часом зникла, але в історії залишилася як точка відліку кіпрської автоіндустрії.
Паралельно на острові визрівала ще одна проблема — ідентифікація транспортних засобів. Машин ставало більше, хаосу — теж. У 1919 році уряд вирішив, що настав час не лише видавати ліцензії, а й вести реєстр автомобілів. У січні 1920 року з’явилися перші офіційні записи, і почалася епоха номерних знаків. Кіпр тоді здавався величезним, тож треба було позначати, «звідки машина». Так на світ з’явилися перші літери: N для Нікосії, LL для Лімасола, K для Кіренії, L для Ларнаки, F для Фамагусти, P для Пафоса. Під номером N 1 в 1921 році зареєстрували перший автомобіль міста, що належав пану Кантеру.
Щойно транспорт почав вільніше пересуватися між містами, система втратила сенс. У 1930 році вирішили: буде одна літера — N, як позначення столиці. А далі просто номер. Так тривало до моменту, коли серія наблизилася до 5000, тоді «N» зняли й залишили лише цифри. Острів докотився до «9999», а потім почав усе спочатку — тепер уже з літерами англійського алфавіту. 1 червня 1950 року з’явився номер A1, перший у новій великій серії. До 1955 року алфавіт закінчився, тоді створили дволітерні комбінації — першим номером став AA1, який проіснував до 1990-х. З’явилися й спеціальні індекси: Z для орендованих авто, T для таксі.
Відтоді автомобілі перестали бути екзотикою і стали частиною ландшафту. А з 1970 року моторна історія Кіпру отримала ще одне життя — спортивне. Кіпрське ралі, створене тоді, зрештою переросло у міжнародні змагання і перетворило автомобілі з технічної новинки на елемент національної культури.
Так на острів, який довго жив у тіні великих технологічних революцій, прийшла моторна епоха — галаслива і швидка. Але саме вона відкрила двері у ХХ століття, і перший червоний Peugeot, що вирулював з Лімасольської пристані холодного грудневого дня, став її символом.
Читати також
Автомобілі президентів Кіпру – історія престижу, влади та часу
Теги: перші автомобілі