Острів Панагії
І все це починається з одного з головних свят православного календаря — Різдва Богородиці, яке відзначають 8 вересня.
З Кіпром пов’язані й дивовижні історії самих святинь. Знаменитий образ у монастирі Кіккос приписують пензлю самого апостола Луки, який нібито написав його ще за земного життя Марії та є одним із найважливіших паломницьких місць Кіпру та всього Православ’я.

Історія ікони Кіккської Богородиці почалася близько 1100 року, коли візантійський правитель Кіпру Мануїл Бутуміт зустрів у горах Троодоса відлюдника Ісаю. Після того як молитва ченця допомогла йому одужати, Бутуміт пообіцяв виконати його прохання. Ісая попросив привезти на Кіпр із Константинополя ікону Богородиці. Спочатку імператор Олексій Комнін не хотів розлучатися зі святинею, але після хвороби доньки та власного зцілення, за переказом, він погодився передати ікону на Кіпр і виділив кошти на будівництво монастиря. Так ікона опинилася в горах Троодоса, де згодом постав монастир Кіккос.
Високо в горах Троодос ховається інша святиня — монастир Троодитісса. Його історія сягає XIII століття, а в храмі зберігається давня ікона Богородиці, привезена з Малої Азії.

Саме з цією святинею пов’язана традиція молитви подружніх пар про народження дітей. Тут також зберігається так званий чудотворний Пояс Богородиці — пояс, який у XIX столітті пожертвувала монастирю жінка після вагітності, пов’язавши це з молитвою перед іконою. До святині приїжджають жінки з різних країн.

Ще одна важлива точка — монастир Махерас у горах. Тут зберігається ікона Панагії Махеріотісси, яку також традиція приписує апостолу Луці. За легендою, її знайшли в печері після того, як два ченці побачили дивне світло й почули голос. Назва монастиря походить від грецького слова machairi — «ніж»: саме ножем, за переказом, ченці прорубувалися крізь зарості до печери з іконою.
На заході острова, неподалік села Панагія, стоїть монастир Хрисороятисса — «Панагія Золотого граната». За легендою, ікона Богородиці припливла до берегів Пафосу морем після того, як її викинули у воду під час іконоборчих переслідувань у Малій Азії.
Сьогодні храми Кіпру наповнюються людьми, святкові літургії переростають у традиційні паніґірі — колоритні ярмарки, де громади збираються разом, щоб розділити радість, поспілкуватися та пригоститися місцевими солодощами. Для когось — цей день важливе церковне свято, для когось — день зустрічі з родиною та громадою, а для туристів — можливість побачити Кіпр таким, яким його складно побачити у звичайний день.
І, мабуть, саме в цьому особливість острова. Тут історія не завжди закінчується там, де закінчуються старі документи. Поруч із монастирями, іконами та історичними пам’ятками продовжують жити перекази — про подорожі, чудеса, зустрічі та святині.