Юля Піддубна. З Україною в Серці!

23 Лютого, 2024Новини

Українська спільнота на Кіпрі продемонструвала приклад швидкої реакції на початок повномасштабної війни. Були організовані збори гуманітарної допомоги та активізувалась волонтерська діяльність. Ця спільнота й досі залишається важливим учасником в адвокації українських інтересів та просуванні української культури. Українська діаспора влаштовує мітинги, акції та заходи, що нагадують українцям та іноземцям про важливість підтримки нашої країни у часи війни.
За останні два роки Пафос став містом, де залишилось багато спогадів та відбулося багато українських подій. Два роки тому місто перетворилось на великий центр волонтерської допомоги біженцям і стало однією з основних локацій для української спільноти на Кіпрі. Український Дім у Пафосі став осередком об’єднання українців, які зберігають свої традиції та культуру. Юля Піддубна розказує, як звичайні жінки-українки творять історію тут, на Кіпрі.

“Ніколи не забуду той ранок 24 лютого, той відчай, відчуття нереальності того, що відбувається, і страх за рідних. Перші три дні я просто плакала, читала новини і намагалася віддалено допомагати рідним та друзям, координуючи їх дії. Але зовсім скоро прийшло розуміння, що я можу допомагати й іншим. Так, за підтримки своїх подруг, почали допомагати українцям-туристам, які опинилися тут, як у пастці: в них закінчився термін проживання в орендованих апартаментах, повертатися їм було нікуди, без грошей і роботи, ми їм були дуже потрібні. Спочатку ми допомагали своїми коштами, але згодом оголосили збір серед фейсбук-груп, до нас потоком поїхали англійці з продуктами харчування, одягом, іншими необхідними речами, і мій будинок дуже швидко перетворився на склад гуманітарки.

Якось так склалося, що прямо від початку мені дуже пощастило з командою однодумців, тож швидко знайшлося і приміщення в центрі Пафосу (дякую Ірині Якимович, яка запропонувала новісінький офіс, тільки після ремонту), і я знайшла таких же дівчат-волонтерів з Лімасолу і з Ларнаки, на чолі з Тетяною Романюхою, з котрими ми обʼєднали наші зусилля, створивши CY4UA: гарячу лінію і єдину базу українців, котрі втікали від війни, телеграм канали, сайт ukr.cy. Мені здається, ми майже не спали перші місяці. Телефони працювали в режимі нон-стоп, все відійшло на другий план, ми всі викладались на 150%. Були і нервові зриви, і вигорання, нам самим вже була потрібна психологічна підтримка :)) Але це був вже інший рівень – може не всі усвідомлюють, але саме ці дівчата з CY4UA , звичайні волонтери, мами, кожний із своїм професійним досвідом, співпрацювали з міністерствами, посольствами та іншими державними і приватними установами, щоб створити для наших українців відповідні умови для перебування тут, на Кіпрі.

Уже зʼявилося розуміння, скільки людей приїхали в пошуках притулку. Ми допомагали і з житлом, і з пошуком роботи, і влаштовували дітей в садочки і школи, продовжували роздавати продукти харчування. Памʼятаю першу ініціативу для дітей: ми знайшли транспорт і спонсорів на покупку квитків і влаштували безкоштовну подорож до зоопарку Пафосу для 45 маленьких українців. На виході з зоопарку нас чекало авто, з багажнику якого всім охочим роздавали домашні авокадо – так я познайомилася з Олею Тітоніс, яка активно доєдналися до помочі нашим переселенцям. Вона єдина в нашій команді, хто вільно володіє грецькою, і її поміч у державних установах була просто неоціненною. Досить скоро маленького офісу теж стало замало, як для волонтерського центру, і в кінці квітня Вікторія Величко, яка активно нам допомагала, знайомить мене з бізнесменом з Луцьку, Адамом Харламповичем, і це знайомство виявляється визначальним в усьому подальшому формуванні та розвитку українського осередку у Пафосі. Він віддає у безкоштовне користування величезний чотириповерховий офіс, в якому зараз знаходиться Український Дім. Спочатку він діяв, як гуманітарний офіс, але згодом перетворився на культурний центр. Наші люди – то золото Європи. Вони не шукали преференцій, їм потрібна була тільки початкова підтримка, а багатьом просто інформаційна. Українці працьовиті і дуже талановиті.

Тому саме гуманітарна допомогла стала вже не такою актуальною, людям хотілося єднання, спілкування й самовизначення. Ми слідували вимогам і розвивалися разом із потребами наших переселенців. І в цей час відбувається моє друге вирішальне знайомство. На українському концерті на набережній Лімасолу я звертаю увагу на двох українських талановитих художниць, які зібрали багато уваги і з усіма охочими дітьми розписували триптих – він зараз прикрашає наш офіс. Так доля звела мене з мисткинею Іриною Чайкою з Миколаєва, яка стала душею і господинею нашої хати, нашого Українського дому. Все, що про креативність, – це вона! І не можу не сказати теплих слів про нашого адміністратора Анжеліку Олейнікову, яка пережила всі страхіття окупації в Маріуполі. Завдяки її таланту і любові до України, ми маємо такий чудовий контент у всіх наших соціальних мережах. Зараз у нашому центрі є невеличкий музей, бібліотека, школа образотворчих та прикладних мистецтв, мовні курси, цифрове малювання Procreate, різьблення по дереву і шахи, йога та масаж. Українськи профі вчать тут співам, грі на фортепіано та навіть бандурі! Всі наші викладачі – українці, крім мовних курсів. Зусиллями нашої активістки Даші Дему-Кондратʼєвої було відкрито дитячий садочок повного дня і початкову школу за українською програмою.

Тож, якщо вам є чим поділитися з громадою, – вам до нас. Ми завжди відкриті для нових ідей

Теги: Волонтери, громада, З Україною в серці!, Українці на Кіпрі