“Що триваліше за надію?” – пошук відповіді українських художників на Кіпрі від VELYCHKO GALLLERY
VELYCHKO.GALLERY представила у місті Пафос виставку сучасного українського мистецтва — “Що триваліше за надію?”.
Виставка стала результатом щорічної художньої резиденції CARV_24 (Cyprus Art Residency Villa), цьогоріч за участі відомих українських художниць Анни Звягінцевої, Ольги Штейн, Інги Леві, художника Богдана Бунчака, та запрошеної кураторки резиденції Галини Глеби.
Протягом двох місяців художниці й художник перебували на Кіпрі, знайомились з контекстом місця та його історією, обговорювали ідею Надію у часи соціальних потрясінь. Виставка “Що триваліше за надію?” поєднала в невеликій експозиції різні погляди: досвід військових і цивільних, погляд на війну в Україні та за її межами, пошук надії у простих повсякденних практиках, у сповіді, у вірі, у силі індивідуальних і колективних дій. Протягом резиденції учасники роздумовували над природою надії не тільки як філософської чи теологічної ідеї, але також як про стан, що змінюється. Українці у війні не романтизують надію, бо знають її надвелику ціну, і вже неодноразово бували на межі її втрати. Адже за ці два з половиною роки російської повномасштабної агресії проти України з нами відбувалося не тільки емоційне виснаження від неможливості вмістити в собі масштаб трагедій, що змушує зневіритись. Але й машина ворожої пропаганди та інформаційних операцій безупинно діє проти українців та методично б’є суспільство у його найменш захищені зони — у біль від втрат, віру в майбутнє, у правду, у страхи.
“В українській мові слово “надія” вміщує складову “дія”. Саме увага і повага до мови, до значення слів, їх смислового наповнення та зашифрованих у мові життєвих програм, допомагає краще відчути й зрозуміти на чому ґрунтується опір українців російській агресії з 2022 року. Хоча насправді це опір російському колоніальному гніту тривалістю в століття. Таке трактування надії допомагає діяти відповідально, та розуміти, що колективні та соціальні зміни не відбуваються без індивідуальних рішень. І, можливо, тривалішим за надію може виявитись саме продовження дій,” — зазначає Галина Глеба, кураторка української резиденції CARV у 2024 році.
Учасники резиденції підійшли до теми суголосно власному досвіду проживання та мислення надії. Наприклад, повторення щоденного обов’язку малювання та документування перебігу війни у графічному щоденнику “Подвійна експозиція” — це спосіб художниці Інги Леві не випадати із контексту та обставин війни. Усвідомлення колообігу життя, де одночасно співіснують достаток і нестача, а також прийняття себе у цій циклічності відображено в інсталяції “Про яблуко” Анни Звягінцевої.
Відчуття провини та вхід у моторошне марення самодокору через смерть бойового побратима у відеосесеї “Ти навіть не намагався” художника та ветерана російсько-української війни Богдана Бунчака.
А також образ суспільства як колективного тіла у творчості Ольги Штейн, що утворює “перлину віри”, захищаючи свій народ і країну.
Художниця поєднала інсталяцію з керамічними об’єктами в просторі, з широкоформатним живописом “Міф про Тіло, що обробило Надію і Бога” з образом П’єти — іконографічної сцени оплакування Христа, де зображена Богоматір з мертвим Ісусом у неї на колінах.
Виставкою автори порушують питання про природу надії, як її віднаходити у скрутний час, чи має надія смак, та насамкінець, — що залишається, коли надія зникає? Важливе місце у формуванні ідеї виставки та окремих художніх творів Інги Леві та Анни Звягінцевої відіграв досвід українського військового Максима Колесникова, що опісля 8 місяців російського полону вперше скуштував яблуко. Його емоції від смаку яблука на рідній землі втілили для учасників резиденції образ резиденції, а яблуко набуло нового символічного значення — смаку надії.
Виставка стала запрошенням для кіпріотів та гостей острова до знайомства з сучасним українським мистецтвом. А також допомогла проявити досвід українців, що раз за разом втрачають й віднаходять свою надію протягом 2 років повномасштабного вторгнення й 10 років війни росії проти України.
Резиденція CARV_2024 — це проєкт VELYCHKO GALLERY за підтримки мецената Сергія Полівара (SPM), спрямований на розвиток мистецького середовища на Кіпрі й знайомства з українським мистецтвом, а також залучення українських митців в міжкультурний та міжнародний діалог.
Подія відбулась за підтримки Посольства України в Республіці Кіпр та Посла України в Республіці Кіпр пана Руслана Німчинського.
Частину коштів від продажу художніх творів, що створені в резиденції, передадуть на підтримку 25 окремої повітрянодесантної бригади, де служить брат художника Богдана Бунчака.
founder@velychko.gallery
https://www.instagram.com/velychko.gallery/
Читати також:
“Трансформаційні ідентичності” Вікторії Величко
Теги: CARV 24, Вікторія Величко, громада