Українська весна очима Яніни Симоненко

11 Березня, 2025Новини

Українське минуле та сучасність переплітаються в унікальних полотнах, що зшивають епохи, які створює Яніна Симоненко. Її картини – це діалог поколінь, наповнений символізмом, кольором і глибокими сенсами.

«Княжий знак»

– Яніно, як мистецтво увійшло у ваше життя?

– Малювала я змалку. Кажуть, що ще в чотири роки бабуся помітила, як я розмальовую книжки, і вирішила дати мені справжній альбом і фарби. Це був перший крок у довгий шлях мистецтва.

Вступ до Інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука занурив мене у світ текстилю, вишивки та художнього моделювання одягу.

Коли у 2020 році я вперше виклала свої картини на платформу «Сіль-Соль», одна з них одразу знайшла власника! Це було ніби знак долі – підтвердження, що моє мистецтво відгукується в серцях людей. Відтоді я почала ще глибше занурюватися у живопис.

– Як війна та народження сина вплинули на вашу творчість?

– Два полюси – війна і народження дитини. Один додав мені відповідальності, інший – ніжності. Разом вони змінили мене і як людину, і як художницю. Війна зробила мене ще більш зосередженою на якості, на глибоких сенсах. Я хочу, щоб кожна моя картина не просто прикрашала стіни, а говорила, передавала історію, була мостом між минулим і сучасністю.

Моєму синові 1,5 року і він найбільша зміна в моєму житті й водночас найбільша радість.

Яніна з сином

В Україні шлях художника чи представника творчих професій ніколи не був стрімким злетом, але ми загартовані, а труднощі – тимчасові. Головне, що маємо можливість працювати, ростити дітей – і це вже багато.

Величезна шана та вдячність нашим Захисникам!

– У ваших роботах багато символічних образів. Розкажіть про їхнє значення для вас.

– Ще під час навчання нас вчили надавати образам людських рис, наповнювати їх характером. У мене це природно поєдналося з любов’ю до квітів, і згодом усе склалося в єдиний художній образ. Так з’явилися героїні з косами, у вишиванках, у розкішному вбранні, що гармонійно зливаються з природою. Це не був свідомий пошук, а радше природний розвиток ідей, які виросли з проектної графіки та композиції.

Картина «Бабині сережки» особливо дорога мені – це теплий спогад про мою бабусю. У неї були такі самі сережки, і вони міцно закарбувалися в пам’яті. Ця картина – не просто згадка, а ніжна асоціація з нею: сільською жінкою з добрим серцем і працьовитими руками. Сережки не були відтворені навмисно – усе вийшло природно.

«Бабусині сережки»

Вишивка – переважно жіноча тематика. Чоловічий стрій також має свої особливості, але жіночий для мене рідніший, пластичніший, яскравіший.

«Україночка»

Прямолінійні жіночі образи мене не цікавили – хотілося більше графіки, пластики, цікавих деталей. Саме тому героїні картин носять вишиті сорочки, мають заплетені коси, як, наприклад, у роботі «Панночка» – образ грації й загадковості.

Кожна картина має свій характер і унікальний одяг.

– Поєднання акварелі та вишивки – що стало ключовим моментом у створенні цього унікального симбіозу? Що для вас означає цей синтез технік?

– Симбіоз акварелі та вишивки, двох напрямів, які поєднуються в єдину художню екосистему. У певному сенсі це нагадує Венома – як же без сучасної поп-культури!

Гармонія чи симбіоз – саме так можна описати баланс між двома сторонами моєї творчості. Вишивка – це складний і фізично виснажливий процес, що потребує багатьох годин кропіткої роботи. Наприклад, створення вишитої сорочки займає близько 100 годин.

Малювати хотілося так само сильно, як і вишивати, але ці техніки рідко поєднуються. Проте я знайшла спосіб їх об’єднати, і це стало відповіддю на всі питання.

Художнє моделювання одягу та вишивка – те що я вивчала, і саме звідти беруть початок візерунки та естетика моїх робіт. Велике натхнення я знаходжу у вишивці козацької старшини XVII–XVIII століть. Її витончені мотиви відгукуються мені, і цей зв’язок проявляється у моїх картинах.

Серія «М’якографіка» поєднує дві техніки – акварельний живопис і вишивку. Тут квіти не лише намальовані, а й вишиті гладдю, гаптовані золотими чи срібними нитками. Ця серія є моєю улюбленою. Кожен елемент роботи можна не лише побачити, а й відчути: тонке переплетіння фарби й ниток створює особливий ефект об’ємності.

«Квітучі клейноди»

Ці картини передають глибокий зв’язок із нашим славним минулим, відроджуючи естетику української шляхетної вишивки в сучасному мистецтві.

– Що стало поштовхом для повернення до акварелі після тривалої роботи з вишивкою та векторною графікою?

– Я завжди хочу малювати. Бачу свої недоліки, аналізую, прагну вдосконалюватися. Спостерігаючи за талановитими колегами, відчуваю потужний стимул розвиватися далі. Ідей у мене море – можливо, тому що довгий час працювала з вишивкою та векторною графікою, а акварель стояла й чекала свого часу. Тепер вона бере реванш за роки ігнорування.
Основна техніка – акварельна графіка з вишитими елементами. Одна вишита квітка може займати до десяти годин роботи. Також іноді створюю ескізи на комп’ютері, особливо для піксельних елементів.

   
«Оксамит»

Процес творчості доволі простий. У голові завжди безліч задумів – потрібно лише обрати один. Далі ескіз переношу на папір, додаю акварель, а потім переходжу до найцікавішого етапу – деталізації. Саме вона надає роботі глибини та завершеності.

 
«Гранатове дерево»

Можливо, це звучить банально, але наше декоративно-прикладне мистецтво – це справжній скарб. Минуле й сучасне, воно захоплює, надихає, вражає. Його потрібно вивчати, переосмислювати, додавати сучасне звучання. Це наша спадщина, і лише ми можемо її розвивати. Якщо кожен зробить свій маленький внесок, народиться щось справді неймовірне.

– Чи є у вас картина, яка має для вас особливе значення?

– Моя перша велика картина після роботи у сфері вишивки та дизайну – «Плахта Save As».

Це символічна для мене робота, у якій поєдналися сучасність і минуле, ремесло і цифровізація.

«Плахта Save As»

Джерелом натхнення стала ткана плахта – один із найзнаковіших елементів українського традиційного строю, що не лише прикрашав, а й мав захисну функцію. Наші предки прагнули виглядати гарно, тому володіли мистецтвом ткацтва та вишивки.

Картина «Плахта Save As» є частиною серії «Digital», де традиційні українські мотиви переосмислюються крізь призму цифрової доби. Виконана вручну олійними фарбами, вона поєднує в собі візуальні коди старовинного ткацтва та символіку сучасних технологій.

Плахта завжди уособлювала красу, національний характер і культурні цінності. У цій роботі я трансформую її в сучасний контекст: прості слова «ЗБЕРЕГТИ» та «SAVE AS» – це не лише відсилання до функцій програмного забезпечення, а й метафора збереження культурної спадщини в цифрову епоху.

Кожен колір, кожен візерунок, кожен піксель – це місток між минулим і майбутнім, де традиція та інновація переплітаються як у візуальному, так і в духовному вимірі.

– Як, на вашу думку, можна відновити перервану культурну тяглість українського мистецтва та повернути йому гідне місце у світі?

– Моя місія – просвіта, щоб люди бачили більше українського минулого та розуміли, наскільки воно цінне й унікальне.

Для мене важливо, щоб українське культурне надбання можна було інтерпретувати, поєднувати, вплітати в сучасність. Воно неймовірно потужне й самобутнє. Його потрібно робити актуальним, а не просто копіювати, адже минуле залишається минулим. Українське мистецтво слід знати, бачити й досліджувати. Надивленість відіграє велику роль, адже формує художній смак.

Хочу, щоб українську культуру не зводили лише до віночків і шароварів. Вона значно глибша й цікавіша. Українська графіка, композиція, декоративне мистецтво – це справжня естетична сила. Для мене важливо, щоб люди цікавилися не лише минулим, а й сучасним мистецтвом України, адже маємо багато видатних художників: Екстер, Кандінського, Приймаченко, Собачко-Шостак. Також є унікальні народні розписи – петриківський, самчиківський, косівський, яворівський – надзвичайно колоритні й самобутні.

Українське мистецтво – це не лише традиційні строї. Це безліч цікавих мистецьких творів, про які ми часто навіть не знаємо.

Багато було втрачено через плин часу, ще більше знищено в радянські часи. Наприклад, інститут, у якому я навчалася, заснував Бойчук. Самого Бойчука, його дружину та багатьох його учнів розстріляли, а їхню творчість знищили. Це період, коли втрачене цікаве, модерне, європейське українське мистецтво. Історична й культурна тяглість була перервана. Тому важливо відновлювати й голосно говорити про українське мистецтво.

Сьогодні є багато художників, які інтерпретують, поєднують, експериментують і розвивають традиції. Хочеться, щоб мистецтво в Україні фінансувалося більше й цінувалося належним чином.

Потрібно активно просувати сучасних художників, інвестувати в маркетинг, розширювати їхню присутність в інформаційному просторі та популяризувати українське мистецтво за кордоном. Без якісного просування навіть талановиті митці залишаються в тіні.

Формування бренду художника, професійна презентація його робіт, участь у міжнародних виставках та аукціонах – усе це створює умови для виходу на рівень продажів у мільйони.

Українське мистецтво має величезний потенціал, і важливо використовувати всі доступні інструменти, щоб воно отримало гідне місце на світовій арт-арені.

«Бурячок»

– Як ви відчуваєте згуртованість українських митців у ці непрості часи?

– Підтримка колег – це велика сила. Це люди, з якими я навчалася, які мене навчали, з ким працювала чи працюю. Можливо, це прозвучить занадто компліментарно, але всі вони неймовірні, і рівень підтримки завжди вражає!

Особливе місце займає спільнота «Сіль-Соль» – це не просто маркетплейс, а справжня творча родина. Саме вона надихнула мене повернутися до малювання, і я безмежно вдячна за це.

Колеги завжди підтримують – хтось словом, хтось увагою до робіт, а разом це створює потужний імпульс для творчості.

Я вірю, що українське мистецтво має голос, що його можна й треба чути. Ми не просто створюємо красиве – ми закарбовуємо у фарбах нашу культуру, наше минуле, теперішнє та майбутнє.

Весна 2025 року в моєму баченні буде схожою на півонію: м’які рожеві відтінки, тепла зелень, трохи золотого світла – символ відродження і світла, яке ніколи не згасне.

Більше роботи Яніни ви можете переглянути в Іnstagram художниці.

Ірина Чайка