Чому грецькі острови біля турецького берега провокують кризу
Егейське море знову опинилося в центрі напруженості між двома союзниками по НАТО. 8 вересня Греція повідомила про чотири порушення свого повітряного простору турецькими безпілотниками, а також про умовний повітряний бій між грецькими та турецькими F-16 у південно-східній частині Егейського моря. Одночасно Афіни знову наголошують, що можливість розширення територіальних вод до 12 морських миль залишається на порядку денному. І для Анкари це питання принципове. Ще у 1995 році турецький парламент заявив, що одностороннє розширення Грецією територіальних вод в Егейському морі стане приводом для застосування сили — casus belli.
Тож чергове загострення знову повертає в центр уваги питання, які Греція та Туреччина десятиліттями так і не змогли остаточно вирішити. Щоб зрозуміти, чому приналежність, військовий статус та морські кордони навколо крихітних островів мають критичне значення для безпеки всієї Європи, варто подивитися на карту і повернутися на століття назад. Адже саме унікальна географія Егейського моря, де грецькі острови буквально підпирають турецький берег, залишається головним вузлом цього геополітичного протиріччя.
Століттями більша частина Егейського басейну належала Османській імперії, але початок ХХ століття кардинально змінив баланс сил. Під час Балканських воєн 1912–1913 років Греція встановила контроль над архіпелагами Східного Егейського моря. Політичний статус цих земель остаточно закріпився після Першої світової війни. Ключовим документом став Лозаннський мирний договір 1923 року. Його 12-та стаття підтвердила суверенітет Афін над Лемносом, Самотракі, Лесбосом, Хіосом, Самосом та Ікарією. Натомість стратегічні острови Імброс і Тенедос біля входу в протоку Дарданелли залишилися у складі Туреччини.
Отже, сучасні межі в Егейському морі — це не випадкові лінії на папері, а результат виснажливих воєн та складної міжнародної дипломатії. Проте саме в цих історичних угодах криється один із головних приводів для нинішнього конфлікту — військовий статус грецьких островів.
Сьогодні Анкара стверджує, що Греція порушує міжнародні домовленості, розміщуючи на низці островів військові сили та озброєння. Афіни категорично відкидають ці звинувачення, але юридична ситуація справді різниться залежно від того, про яку групу островів йдеться.
Статус різних груп островів регулюють окремі документи:
-
- Острови Лемнос та Самотракі (Конвенція Монтре 1936 року)
Афіни наголошують, що режим демілітаризації цих островів було повністю скасовано. Їхній статус регулювала окрема Лозаннська конвенція про Протоки 1923 року, яку згодом замінила Конвенція Монтре 1936 року. Оскільки новий документ повернув Туреччині право мілітаризувати зону чорноморських проток, Греція автоматично отримала аналогічне право на ремілітаризацію Лемноса та Самотракі, що свого часу офіційно визнавало й турецьке керівництво. - Острови Лесбос, Хіос, Самос та Ікарія (Часткова демілітаризація Лозанни)
Лозаннський мирний договір 1923 року (Стаття 13) не вимагає від Греції повної відсутності військ. Документ забороняє будувати там морські бази чи масштабні фортифікації, але дозволяє мати контингент військовозобов’язаних, призваних на місці, а також сили поліції та жандармерії. Афіни діють виключно в межах цих лімітів. - Додеканеські острови, включно з Родосом і Косом (Паризький договір 1947 року)
Паризька угода справді передбачає демілітаризацію цих територій. Проте грецькі дипломати підкреслюють: Туреччина не є підписантом цього договору, оскільки залишалася нейтральною під час Другої світової війни. Відповідно до міжнародного права, Туреччина є «третьою стороною» і не може висувати претензії чи апелювати до угод, у яких вона не брала участі.
- Острови Лемнос та Самотракі (Конвенція Монтре 1936 року)
Окремий камінь спотикання — безлюдні скелі та невеликі острови, статус яких сторони трактують по-різному. Найвідоміший приклад — Імія, або Кардак у турецькій назві. У січні 1996 року суперечка навколо двох невеликих безлюдних островів переросла у серйозну військову кризу між Грецією та Туреччиною.
Військові сили обох країн були приведені в готовність, а ситуацію вдалося врегулювати за міжнародного посередництва. Після кризи Імія стала символом ширшої суперечки про так звані «сірі зони» — території, суверенітет над якими Туреччина вважає юридично невизначеним.
Для Афін така постановка питання неприйнятна. Греція наполягає, що її суверенітет над островами та скелями визначений міжнародними договорами. Анкара вважає, що частина дрібних островів і скель прямо не була передана Греції жодним договором. Так невеликі шматки суші стали частиною великої геополітичної суперечки.
Наразі територіальні води Греції та Туреччини в Егейському морі становлять 6 морських миль. Водночас Конвенція ООН з морського права передбачає право прибережної держави встановлювати територіальне море шириною до 12 морських миль. Греція вважає, що має таке право. У 2020 році Афіни вже розширили свої територіальні води в Іонічному морі з 6 до 12 миль. В Егейському морі цього досі не зроблено.
Причина — категорична позиція Туреччини. Анкара вважає, що розширення грецьких територіальних вод до 12 миль суттєво змінило б баланс у Егейському морі та обмежило б доступ Туреччини до міжнародних вод. Саме через це у 1995 році турецький парламент ухвалив резолюцію, яка фактично стала попередженням про можливість застосування сили у відповідь на такий крок Афін. Саме це рішення відоме як турецький casus belli — «привід для війни». Для Греції ж питання виглядає інакше: йдеться про право, передбачене міжнародним морським правом, яке країна може реалізувати в односторонньому порядку.
Аналогічна ситуація склалася і в небі.
Греція ще 1931 року встановила 10-мильну межу свого національного повітряного простору, тоді як ширина її територіальних вод у морі становить 6 миль. Афіни вважають 10-мильну межу чинною. Туреччина її не визнає і вважає простір між 6 та 10 милями міжнародним. Саме ця різниця в підходах регулярно призводить до інцидентів у небі.
Останній такий виток напруженості припав на останній тиждень. За даними грецької сторони, турецькі безпілотники здійснювали польоти в Егейському морі, а 8 вересня було зафіксовано чотири порушення повітряного простору та умовний повітряний бій між грецькими й турецькими F-16. На папері це можуть бути кілька миль повітряного простору. На практиці — ситуації, коли два озброєні винищувачі опиняються в безпосередній близькості один від одного.
На егейській карті межа «Блакитної батьківщини» розрізає море навпіл — прямо по медіанній лінії між материками. Ця стратегія повністю ігнорує законне право великих і густонаселених грецьких островів (таких як Крит, Родос, Лесбос і Самос) на власний континентальний шельф та виключну економічну зону, фактично залишаючи за ними лише вузьку смугу територіальних вод.
Для Афін доктрина «Блакитної батьківщини» є відкритим зазіханням на територіальную цілісність держави та спробою силою переписати Лозаннські угоди. Натомість для Анкари це — єдиний спосіб захистити власні інтереси як країни з найдовшою береговою лінією в регіоні й не дозволити Греції закрити турецький флот в Анатолійській затоці.
І саме тут історія Егейського моря безпосередньо перетинається з Кіпром. Останніми роками центр геополітичної уваги дедалі більше зміщується на Східне Середземномор’я, де перетинаються інтереси Греції, Кіпру, Туреччини, Ізраїлю та Єгипту. Один із найважливіших проєктів у цьому регіоні — Great Sea Interconnector, підводна електрична інтерконекція між Грецією та Кіпром із перспективним продовженням до Ізраїлю.
Проєкт має не лише енергетичне значення. Його маршрут проходить через акваторії, щодо яких існують різні позиції держав регіону, а роботи вже ставали причиною політичної та військової напруженості.
Греція, Кіпр та Єгипет поглиблюють тристоронню співпрацю. 8 вересня лідери трьох країн зустрілися в Ель-Аламейні, де підтвердили стратегічний характер співпраці у сферах енергетики, безпеки та регіональної стабільності. Тобто суперечка, яка століттями концентрувалася навколо островів Егейського моря, сьогодні вже впливає на значно ширший простір.
Саме тому черговий інцидент між грецькими та турецькими літаками — це не просто ще одна суперечка двох сусідів. За кількома морськими милями та невеликими островами стоїть значно питання якою буде архітектура безпеки регіону в найближчі роки.