“Ми ходимо в гори, тому що вони є!”

8 серпня світ відсвяткував Міжнародній день альпінізму/International Mountaineering Day. Появі цього свята ми завдячуємо двом сміливцям зі Швейцарії — лікареві Мішелю-Габріелю Паккарду/Michel-Gabriel Paccard та гірському провідникові Жаку Бальма/Jacques Balmat. Саме вони 8 серпня 1786 року першими з усіх альпіністів досягли вершини Монблан (4810 м) – найвищої точки Альп та висотного полюсу Європи.

На Кіпрі є свої шанувальники свята та справжні герої великих гір і високих сходжень!

Знайомтесь: Євген Старосельський – відомий в Україні та на Кіпрі альпініст, який побував на найвищих вершинах планети — Евересті та К2, майстер спорту з альпінізму, професійний рятувальник і володар титулу «Сніговий барс», жетон №376 (звання дається за підкорення 13 вершин, вищих за 7 тисяч метрів).

Усього за плечима в Євгена понад 120 сходжень різної категорії складності в різноманітних гірських районах світу: гори Словенії, Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, Киргизії, Кавказу, Танзанії, Непалу, Аргентини, Аляски та Криму (Україна). З горами пов’язані понад 40 років життя: працював інструктором та гірським гідом, керував рятувальним загоном під час руйнівного землетрусу у Вірменії 1988 року.

Сьогодні гори — це хобі, але до певної міри й місія: на острові Євген Старосельський запустив програму “Прапор Кіпру на найвищих вершинах світу”, також він є керівником клубу “7summits Cyprus”.

Узимку 2023 року вперше в історії Кіпру прапор Республіки Кіпр був піднятий на найвищій точці Антарктиди (масив Вінсона, 4892 m), а днями Євген повернувся з експедиції до К2!

Другий за висотою вісьмитисячник Землі (8611 м) лише на 237 метрів нижчий за Еверест, однак він вважається однією з найскладніших і найнебезпечніших для сходження гір у світі. Багато хто мріє піднятися на K2 — верхівка є у списку майже кожного серйозного альпініста! Однак за всю історію сходжень лише 500 підкорювачам вдалося підкорити вершину (для порівняння, на Евересті побувало 10 тисяч горосходжувачів).

– Розкажіть, що привело Вас у гори?

– Гори — це моє перше кохання. Під час навчання в інституті (мені було років 19) я потрапив до секції скелелазіння та альпінізму, а там — і перший виїзд у гори. І пішло, й поїхало! З цього моменту розпочалися мої регулярні заняття альпінізмом та серйозне захоплення горами.

– Найкращий і найскладніший маршрут в житті?

– Моя улюблена гора — Хан-Тенгрі (7010 м). На цьому піку на льодовику Інильчек на Тянь-Шані мені пощастило побувати 7 разів! Там я працював у альпіністському міжнародному таборі разом із іноземцями. І саме Хан-Тенгрі приніс нам медалі чемпіонів СРСР — це було друге проходження найскладнішого (категорія складності 6Б), але, без сумніву, найкрасивішого маршруту в моєму житті! Вісім ночей і дев’ять днів ми жили на скелі: висіли на прямовисній стіні просто неба, спали в підвішеному коконі намету (створювали собі подібність “даху” над головою), там же готували собі їжу — продуктів було обмаль, все розраховували по грамах, за час експедиції неабияк схудли. Але булі дуже щасливі!
Взагалі, якщо є можливість обрати найцікавіший і найменш сходжений маршрут, ми це робимо!

– У чому полягає підготовка до сходження?

– Це — процес! Багато речей приходять із досвідом і кількістю сходжень за плечима. Для подолання будь-якого маршруту, треба тренуватися фізично, правильно дібрати спорядження та підготувати всі технічні засоби. Не менш важливими є “проходження” маршруту “в голові”, моральний настрій і готовність до тих перепон, які можуть чекати на тебе попереду.

– На якій максимальній висоті Ви коли-небудь ночували?

– Це було на висоті 8300м — на Евересті. Ми тоді спали в кисневих масках (використання кисню вночі було мінімальним – півлітра на годину), під час сходження – від 2 до 3 літрів, залежно від навантаження. А вже на К2 моєї акліматизації мені цілком вистачило – і я спав без кисню, а при сходженні використував лише 2 балони кісню.

– Якою ціною досягається досвід в альпінізмі?

– Дорогою! Досвідом і кількістю сходжень, а також кількістю помилок – точніше, позаштатних ситуацій, з яких потрібно негайно знаходити вихід.

– Що особливо важко згадувати?

– Втрату друзів. На початку серпня 1993 року ми сиділи в наметі в міжнародному альпіністському таборі (“МАЛ”) разом із моїм другом Валерієм Хрищатим напередодні його сходження на Хан-Тенгрі (він мав виходити із групою англійців о 5-й ранку, а ми збиралися йти наступного дня). І то був монолог-сповідь — і відчуття, що він знав, що не повернеться. Так і вийшло. Через кілька годин вони потрапили під кригопад, загинули всі – ми шукали їх дві доби, але Валеру так і не знайшли.

– Який принцип відбору наступної вершини?

– Загалом серце підказує.
З К2 була цікава історія. Як “ікона” в альпіністському світі, ця гора завжди приваблювала і мене, але усвідомленого рішення про те, що я збираюсь туди, ніколи не було. Коли ми взимку 2023 подорожували до Антарктиди, між учасниками експедиції спонтанно виникло опитування на тему “заповітна мрія в альпінізмі”. Коли дійшла моя черга відповідати, ”К2” вирвалось само по собі, абсолютно неусвідомлено, але саме в той момент я зрозумів, що, напевно, час настав!

– Як ви ставитеся до комерційного альпінізму, коли люди йдуть на Еверест, не маючи достатнього досвіду сходжень?

– Загалом, моє ставлення до комерційного альпінізму — негативне. Ті гори, які зараз розрекламовані та вкрай популярні, на жаль, не закриті для тих, хто не готовий ні фізично, ні психологічно, але має на це бажання та фінансові можливості. Такі сходження збільшують число трагедій, смертність та ризики і для власне висхідників, і для тих, хто їх супроводжує чи перебуває поруч.

Проте, на жаль, віяння часу та гроші перемагають. На мою думку, завдання професіоналів – як мінімум, переконати людей добре подумати над своїм рішенням і мотивувати їх максимально підготуватись – щоб збільшити для себе шанси на виживання.

– Шерпи – незмінні помічники у командах. Розкажіть про них.

– Шерпи — це дуже позитивний, міцний та витривалий народ. Вони скористалися тим, що живуть у високогірному районі і є адаптованими до висоти з народження. Можна сказати, що в них є той самий “ген висоти”!

Спочатку шерпів заохочували виключно як носіїв вантажів, але пізніше вони стали все більше занурюватися в альпіністське середовище. Для них – це спосіб заробити гроші та забезпечити свої сім’ї, бо нація дуже бідна.

З іншого боку, шерпи, від яких залежить успіх сходжень (особливо у випадку комерційних експедицій), часто лишалися безіменними тінями, що є цілком незаслужено! Змінити ситуацію вирішив молодий непалець Німс Пурджа (Nimsdai Purja), який 4 роки тому разом із своєю командою встановив світовий рекорд, здійснивши сходження на всі 14 восьмитисячники всього за 6 місяців! Він став легендою та героєм. Крім встановлення рекордів, Німс та його хлопці показали світові, що шерпи дуже якісно виконують свою роботу. Німс організував свою непальську компанію “Elit Exped”, яка організує експедиції на дуже високому професійному рівні — до речі, я брав участь у сходженні на К2 саме у складі його команди і щасливий, що знаю його особисто і спілкуюсь із ним.

– Як проходять дні в очікуванні погодного вікна?

– (Посміхається): граємо в карти, читаємо книжки, спимо, їмо, чекаємо …
Насправді, чекати — найскладніше! Зазвичай погода дозволяє вибрати період в 10-12 днів, коли навіть технічно важке сходження триває в досить прийнятних погодних умовах. Цього ж року під час нашої експедиції на К2 погодне вікно було лише 2 дні — навіть 36 годин.

Коли нами було ухвалено рішення йти нагору (бо був реальний шанс залишитися без вершини), ми розуміли, що погода створить додаткові труднощі, — так і сталося. Спуск проходив за катастрофічних умов — сильний вітер, сніг, погана видимість! До того ж, й нам довелося спускатися технічно складним маршрутом. Добре, що всі залишилися цілі й здорові, а сходження було здійснено.

– Розкажіть про програму “Прапор Кіпру на найвищих вершинах світу” під егідою президента Республіки Кіпр і клубу 7 summits Cyprus.

– Мрія підняти прапор Кіпру на найвищих верхівках семи континентів практично є здійсненою. Програму я запустив ще у 2018 році, і протягом 5 років прапор Кіпру побував на вершинах майже всіх континентів, за винятком Австралії та Океанії. Сьома і остання гора — Пік Карстона — вже була б теж, напевно, підкорена, але уряд Індонезії не дає дозвіл — зараз сходження неможливе з політичних причин, оскільки район є закритим.

– “Цікаво, що б я робив, якби в моєму житті не було гір? Що б я міг дізнатися про себе?” Як би Ви відповіли на це питання Юрія Візбора?

– Думаю, подорожував би. Не можу сидіти на одному місці — я не знаю як, яким чином, але подорожував би!

– Тривіальне запитання: “Навіщо йдете в гори Ви?”

– Запитання прекрасне, не тривіальне, а класичне! І найкраще на нього свого часу відповів Джорж Меллорі. Коли його спитали «Навіщо ви йдете на Еверест?», він сказав: «Бо він існує!» Це було 1924 року, майже 100 років тому. Але сьогодні я скажу теж саме: “Ми ходимо в гори, тому що вони є!”