Небайдужі

Інтерв'ю, Новини

Щосуботи, впродовж 58 тижнів поспіль, у Лімасолі, на одному й тому ж місці, в один і той же час, ви можете зустріти молоду пару, яка виходить на пікети та за допомогою плакатів розповідає про важливість підтримки України та жорстокість, яку уособлює сучасна Росія.

Шухрат і Гульназ – татари, які приїхали на Кіпр з Уфи (росія) у березні 2022 року і не змогли залишитися осторонь після початку повномасштабних бойових дій. Віднедавна Шухрат також відомий тим, що організовує і проводить благодійні забіги, мотивуючи людей збирати гроші на потреби дітей, підтримку людей похилого віку, допомогу хворим, доносить думку, що кожен донат є важливим.

Ми взяли інтерв’ю у цієї пари і хочемо познайомити наших читачів з ними поближче.

Розкажіть трохи про себе – хто ви, звідки?

Ми разом із 2019 року. За національністю – татари, не говоримо про себе “росіяни”. До лютого 2022 року жили своїм повсякденним життям в Уфі, водночас постійно було очікування, що ось-ось щось трапиться, через настрій і поведінку оточення. За тиждень після початку війни виїхали до Казахстану, бо зрозуміли, що жити серед усього, що відбувається, не зможемо. Шухрат шукав роботу скрізь, головною умовою було – тільки не в Росії. Завдяки міграційній політиці Кіпру, яка є досить лояльною,  швидко оформили документи.

В Росії досі чекають наші домашні улюбленці – кішка з котом. Ми виїжджали “в нікуди”, не були впевнені у своєму завтрашньому дні, тому їх із собою не брали.

Звичайно, сумуємо за рідними. У Шухрата вдома залишилася мама, яка ще з 2012 року була в команді Навального, зайняла активну громадську позицію, майже щомісяця виходила на пікети і волонтерила. На той час у бабусі був Альцгеймер, і мама говорила: “ти сиди, якщо мене заберуть, хтось повинен буде доглядати за бабусею”. Коли зараз ми їхали, мама сказала: “Виходь і висловлюй свою позицію!”.

Гульназ росла без тата, мама померла, коли вона закінчила університет, тож найближчі – дядько з тіткою – теж залишилися там.

Думки повернутися – немає взагалі. Навіть при зміні режиму, на жаль, нічого в тій країні не зміниться. Пам’ятаю, ще 31.12.99 року, почувши перше новорічне привітання путіна по телевізору, мама одразу сказала – все, вільне життя закінчилося.

З чого почались щотижневі пікети перед муніципалітетом Лімассолу?

Пікети відбуваються щосуботи, на одному й тому ж місці, з 24 вересня 2022 року. Шухрат пригадує: “Серед моїх підписників в Інстаграмі на творчому акаунті була дівчина з Ірпеня, Діана. Вона написала мені за кілька днів після 24-го – “ви мені квартиру розбомбили” і надіслала відео. Вона за війну пережила все: і знищене житло, і вбитих друзів… Завжди захоплювався її героїзмом, пишаюся знайомством із нею. Перший раз я вийшов на пікет один, бо обіцяв Діані підтримати Україну хоча б у такий спосіб. Згодом, на наступні пікети, Гульназ підтримала мене. Боялися виходити, не знали, яка буде реакція людей. Щотижня робили нові плакати – під тему злободенних подій. Досі зберігаємо найперші – ті, що були важливими для нас в емоційному плані, за ними можна відстежувати хронологію подій в Україні за останні 58 тижнів.

У січні цього року трапилася неймовірна історія. З нами на пікети на той час виходила дівчина з Дніпра, і ось вона попросила нас зробити плакат із написом “Мій будинок розбомбила росія”. Минає година, і за жахливим збігом обставин – в її будинок влучає ракета! Удар по тому будинку став однією з найбільш руйнівних російських атак проти мирних мешканців в Україні, вбивши 46 і поранивши щонайменше 80 людей. Це, напевно, був найважчий наш плакат.

А 30 вересня цього року був день “дежа вю”, коли вийшли з тим самим меседжем, що й рік тому, – анексія окупованих територій України Росією після проведення в чотирьох окупованих регіонах України фіктивних референдумів про входження до складу росії – це не свято, це трагедія, вбивства та кров тисяч людей.

Ще рік тому на пікетах ми ловили косі погляди, переважно від “співвітчизників”. Але за останні 4-5 місяців ми бачимо зворотну реакцію, багато кіпріотів чудово розуміють, що поточні події в Україні – подібна їм історія.

Мета наших пікетів – підтримати Україну, а також нагадати людям в їхніх інформаційних бульбашках про те, що війна триває, і в ній є тільки один агресор – росія. Під час акцій ми наполягаємо на необхідності повного і справедливого міжнародного трибуналу над усіма, хто має відношення до воєнних злочинів, а також нагадуємо про те, що в кривавій війні, розв’язаній росією, щодня гинуть мирні люди.

Людина, яка не забуває про війну і знає, хто в ній агресор, а хто жертва, – це людина, яка готова зробити пожертву ЗСУ або гуманітарним українським і міжнародним фондам. Це людина, здатна критично мислити і робити логічні висновки.

Про масштаб злочинів проти України неможливо мовчати – саме тому ми нагадуємо про них усьому Лімасолу вже понад рік, і не плануємо зупинятися до повної Перемоги України та виведення всіх російських військ з території суверенної держави.

9 травня ви вийшли на пікет, а навпроти були сотні росіян, які розмахували прапорами з радянською і рашистською символікою. Які емоції переживали при цьому?

Шухрат: “Спочатку не хотілося туди йти взагалі, було соромно за тих людей, адже я на цей сором надивився за 30 років. Їду з роботи, а назустріч машини з рашиського автопробігу, і дивлячись на цю безкарність, вирішив, що ми не дамо їм безперешкодно провести цю акцію. Зібралися з однодумцями та вийшли на пікет. Витримка потрібна була тільки перші п’ять хвилин. Порівняно з минулим, коли ми жили в Уфі, у нашому колі спілкування зараз з’явилися люди різних національностей, ширших поглядів, із твердою позицією. Тому з такою підтримкою легше здійснювати задумане”. 

Гульназ вивчає українську мову, навіщо?

Гульназ : “Це один зі способів підтримати Україну і висловити свою громадянську позицію. Вчимо українську мову, ходимо на курси та мовні клуби, слухаємо українську музику – хочеться розуміти більше. “На людях” намагаємося використовувати англійську. А взагалі, в дитинстві спілкувалися татарською.

Шухрат давно не використовував татарську мову, тому зараз, хоч і розуміє, вільно говорити не може.  Я спілкуюсь з родичами татарською. На жаль, суспільство побудоване таким чином, що спілкування всюди і навчання в школі були тільки російською. Башкирську, як другу мову, в школі вивчали. Башкирська і татарська – це схожі мови, але є особливості та відмінності. Усюди комунікація була тільки російською, інакше однокласники чи друзі засміють, почнуть дражнити. Але ж із цього – заміни рідної мови на іншу – і починається російська імперськість, яка проходить невидимою ниткою через усе в житті. Ось так, поступово, ти і докочуєшся до того стану, коли сам починаєш принижувати свою культуру, свою мову, щоб бути “вищим” у суспільстві, в якому перебуваєш.

Уже зараз потрібно переглядати ставлення до всього російського, того, що душить культури малих народів. Путін не один винен -це брехня: ця проблема суспільна і соціальна, у цьому полягає підміна, яка поширюється на всіх і все.”

Забіги, розкажіть про них

У жовтні, після подій в Ізраїлі, спала на думку ідея, що потрібно допомогти жертвам тероризму, хоч би де вони були. Ідей було кілька, але зупинилися саме на забігу.

15 жовтня провели перший благодійний забіг, зібралося кілька людей, деякі приїхали з Пафосу. У рамках забігу було зібрано понад €800, які учасники переказали безпосередньо в різні гуманітарні фонди. Ось, наприклад, деякі з них:

Ми закликаємо донатити в будь-які організації чи фонди на вибір, не обов’язково в ті, які вказані.

Відтепер забіги плануємо проводити кожної другої суботи місяця, наступний відбудеться 11 листопада. Про них можна дізнатися в групі cy_runs або написати Шухрату  у Телеграмі. Забіг відбувається за такими правилами: учасники забігу зобов’язуються пробігти щонайменше один метр за кожен задоначений євро. Суми, перераховані на збори українських активістів і волонтерів, або будь-який донат на ЗСУ рахуються в потрійному розмірі.

Необов’язково бігти всю дистанцію: досить просто висловити підтримку тим, чиїм життям зараз загрожує велика небезпека, тим, хто зараз проходить нелегкі випробування і бореться за права людини, бореться за світ, у якому є місце для кожного, незалежно від національності, релігії чи етнічної приналежності, але категорично немає місця тероризму і порушенню людських прав і свобод.

Теги: ,

Залишити коментар