Амбасадори України. Чому підтримка закордонної спільноти українців важлива для перемоги?

2 Лютого, 2024Інтерв'ю

Рятуючись від війни, значна кількість громадян покинула Україну. За даними ООН, близько 5 млн українців попросили тимчасового захисту в країнах ЄС. Та й до повномасштабного вторгнення Україна посідала восьме місце серед країн, громадяни яких виїжджали на роботу за кордон. Згідно World Migration Report 2022, цей показник сягав 5,5 – 6 млн осіб. 

Відтак маємо за кордоном чималу кількість наших активних громадян. Вони багато працюють та донатять. Українці за кордоном здобули репутацію освічених та інтелектуальних людей. Проте нещодавно почав ширитись небезпечний наратив про поділ українців на тих, хто залишився вдома, і тих, хто перебуває за кордоном. Чому це небезпечно, і який вклад може зробити діаспора? Ми запросили поспілкуватись доктора політичних наук,  історика, політолога, психолога, професорку КПІ – Лідію Смолу.

Вона є авторкою двох книжок з пропаганди та психології впливу, брала участь у розробці Доктрини інформаційної безпеки та Працювала в Раді національної безпеки та оборони України. Пані Лідія саме перебувала з візитом на сонячному Кіпрі, і нам пощастило особисто поставити їй найгостріші запитання:

Пані Лідіє, скажіть, будь ласка, чи можна вже казати про те, що ми, українці, нарешті пройшли свою самоідентифікацію? Чи подолали ми колоніальний синдром?

Війна розбудила українців. Колись Густав Водічка писав про українців: “Україна – Батьківщина замріяних ангелів”. Наші люди перебували в ілюзіях, які тепер розвіялись. Українці завжди пам’ятали лише про трагічні сторінки нашої історії, але не про героїчні, а їх теж багато! Зараз наші воїни показали світу мужнє і гідне обличчя. Ми згадали, що ми є сила. Ми почали пишатися тим, що ми українці.

Цікаво також, що згідно соціологічних опитувань, до початку повномасштабного вторгнення лише чверть українців вважали Україну, як державу, цінністю. А влітку 2022 опитування зафіксувало, що вже 70% наших громадян цінують наявність власної держави. 

Із моменту повномасштабного вторгнення 30% російськомовних громадян перейшли на українську мову спілкування. Прогнозувалось, що такий показник буде  досягнуто за 30 років, а це трапилось всього за 2!

Нещодавно почала ширитись думка, що біженець – не зовсім громадянин. Чим небезпечне таке відторгнення тих, хто перебуває за кордоном?

Це вкрай шкідливий наратив. Все, що ділить українців на різні сорти, є на шкоду. Бо в єдності наша сила. А єдність не означає одноманітність. Нам потрібна єдність багатоманітностей. 

Наратив про різні сорти українців вперше був застосований на виборах Ющенко – Янукович. Саме тоді російські політтехнологи запропонували ідею трьох сортів. А зараз нам пропонують ідею правильних і неправильних українців. 

Співвітчизники за кордоном мають знати, що ті українці, котрі воюють, котрі в Україні, та всі ті, в кого Україна в серці – не ділять українців на різні сорти. Тому що наші жінки, котрі вивезли дітей, щоб врятувати генофонд нації, – не зрадниці. Вони зламали свій звичний спосіб життя, відірвались від свого коріння та добровільно пішли на нові ментальні та побутові виклики заради безпеки дітей. Це мудрий і виважений вчинок.

Будь хто, чи то український політик, чи пересічний українець, який ділить співвітчизників на правильних і неправильних, – чинить зло і працює на росію. Адже українці, котрі живуть за межами України, можуть бути її амбасадорами. 

Як на мене, зовнішня політика країни вкрай негативно працює. Із 50-ти країн “Рамштайну” в 20-ти немає послів. Українці за кордоном можуть бути тими, кого американський дослідник Джозеф Най назвав “м’якою силою”. “Важка сила” – це зброя, фінансові чинники, а “м’яка сила” діє через привабливість. Наприклад, привабливість способу життя та привабливість культури. Це те, наприклад, що роблять американці через свої фільми, свої дії. 

Еліти демократичних країн, які надають допомогу Україні, дуже чутливі до громадської думки. Важливо, щоб суспільство було прихильним до України та хотіло продовжувати підтримку. Як українська діаспора може впливати на формування  локальної суспільної думки та звучати гучніше?

Я аналізувала дії росії перед повномасшабним вторгненням на полі інформаційного протиборства. росія вкладала десятки мільярдів доларів у формування своїх наративів і впливів: через “russia today”, через “спутник” , через свої громади. У західних медіа ще залишились журналісти та редактори, котрі мають радянський погляд на пострадянський простір.

Звісно, ми не можемо тягатися з росією у фінансовому плані. Але саме діаспора може створювати невеликі локальні медіа, як ваш ресурс, щоб розповідати правду та наше бачення. Робити флешмоби. Я знаю про яскравий приклад діаспори на Кіпрі. Українська громада Кіпру провела акцію і не дала російському посольству провести акцію святкування приєднання територій. Вони цього не зробили саме через бездоганну роботу діаспори. 

В Італії, навпаки, відбулась дуже печальна історія. росія провела там показ фільму “Маріуполь”, де показала, що це Україна знищила своє місто, а вони прийшли відбудовувати.  Про що це говорить? Це говорить не тільки про жахливу, неефективну роботу українських дипломатів, але і про недопрацювання діаспори, яка таке допустила. Діаспора здатна таке зупиняти. Те, чого не робить держава, може робити діаспора. Маленькі відзняті відео на ютубі, покази документальних фільмів місцевому населенню.

Українці за кордоном можуть подавати судові позови проти тих, кого ми називаємо “ватники”, голосно говорити про їхні злочини. Діаспора в усіх країнах повинна доносити вкрай важливу думку: “Це не локальний конфлікт щодо спірних територій. Це глобальна війна між демократичним світом і світом диктатури. Якби Україна не стримала би росію, вона би пішла далі.”

Сила мережевих спільнот є величезною. росія це ієрархія, бюрократія і вертикальна структура. А Україна – мережа. Як говорив письменник Фергюсон: “Площі завжди перемагають вежі, а мережа завжди перемагає ієрархію”.

Що може робити кожен українець особисто, щоб бути корисним, перебуваючи за кордоном?

Виділяти щоденно хоча би 10 хвилин і розповідати правду про росію. Світ досі не знає про те, яку страшну навалу ми зупинили. Якщо люди за межами України об’єднаються у здійнятті інформаційної хвилі, то таким чином вдасться змивати бруд російської пропаганди. Нам постійно потрібно піднімати інформаційний шторм. 

Щодня заходьте, будь ласка, на будь-який наш інформаційний ресурс та поширюйте новини, показуйте результати того, що творить росія, їхнє нице обличчя. 

Зараз часто говорять про втому від України.  Що може зробити кожен із нас, щоб не дати “втомитись” від України?

Втоми від України не було би, якби ми більше розповідали правду. Є маса страшних фактів, про які світ не знає.

Усі чули історію дівчинки у В’єтнамі. Але хто у світі знає історії про тисячі згвалтованих дітей і жінок? Хто знає історії про розстріляних підлітків? Чи відомо світу про розстріляних пенсіонерів, які брали зброю і виходили в Херсонській області на захист? Сотні тисяч українців ішли на самопожертви! Кров цих людей пролилась несправедливо і це не може втомити!

Особисті історії – це величезний інструмент впливу. Я переконана, що багато тих, хто живе на Кіпрі, можуть розповісти історії з власного досвіду, а також із досвіду знайомих.

Росія, маючи фінанси, активно заповнює інформаційний простір. Ми можемо протидіяти власними розповідями.  Я особисто шукала психіатра для дванадцятирічної дівчинки, яку 2 тижні гвалтували 20 російських офіцерів і солдат. І про цю історію постійно потрібно кричати! А таких історій безліч. Вони повинні звучати, щоби світ розумів, яку страшну навалу ми стримуємо. 

росія, як держава, базується на пригніченні й рабстві людини. Це диктатура, яка пропонує світу модель “людина-раб” та “людина-володар”. Україна вже два роки воює за цінність людини бути вільною. Це не лише війна за виживання, це війна за майбутнє людства. Не мовчіть, розповідайте про це щодня тими мовами, якими володієте!

За кордоном українці часто зустрічають “хороших руських”, що ведуть пасивний спротив та намагаються відбілити себе. У чому криється основна небезпека цієї кальки? Чому не варто з ними співпрацювати? Їх багато тут.

Потрібно прийняти той факт, хороших руських немає. Аксіома. Вони просто знижують рівень своєї агресії, коли їм не вигідно. Всі росіяни ментально є шовіністами та не сприймають нас, як окремий народ. 

Хороші руські просто зводять вину за злочини на режим путіна, а не на свій народ. Але ж бомбили Маріуполь та гвалтували дітей не путіни, а звичайні росіяни. Навіть ті, котрі живуть за кордоном, несуть за це відповідальність. Їхня вина колективна. Їм потрібно її визнати для початку, так, як визнали, свого часу, німці за дії фашизму. А не просто казати, що вони не підтримують путіна. Ті росіяни, котрі заради комфорту чи власного заспокоєння донатили на Українську армію, не є “хорошими  руськими”. Бо, насправді, такі “хороші руські” просто пригальмували своє бажання знищити українців через певні обставини. 

Є руські, які кидають бомби, є руські які не мають можливостей нас вбивати. Поки що! І тому хороших серед них точно немає. Це страшний ворог, який обкрадав та знищував нас голодоморами та війнами понад 300 років!

До речі, вони і зараз продовжують красти. 

Нещодавно дружина прессекретаря путіна, фігуристка Навка, виступила в російській програмі під музику Миколи Леонтовича. Під легендарний “Щедрик”, який вони переклали російською! І ще вона використала пісню Христини Соловій. При цьому вона називає Україну “півднем росії”, а українську культуру вважає частиною “різноманітної російської”. Це все пропаганда. 

Після подій у Бучі одна дуже відома  російська журналістка сказа: “москва, россия погибла. Теперь россия – это Киев, и мы должны переехать в Киев, сделать там новую россию”. Уявіть собі!  Для них Україна, як окремий суб’єкт, ментально не існує, а тому не варто вірити в ілюзію “хороших руських”. 

росія це державне утворення, яке уособлює в собі найгірші якості людини. Вони нищать все навколо себе. Нещодавно я дізналася, що з 500 річок, які впадають в Байкал – 200 вже не існують, тому що вирубані ліси.  росія знищує усе навколо себе!

Тут немало і поганих руських. Які ефективні методи протидії їхній агітації?

Їм потрібно говорити про те, що українці докладуть чимало зусиль, щоб вони любили росію не на прекрасному Кіпрі, а десь у себе в Самарі, де немає туалетів. Якщо ви так любите росію, то чому ви тут, у цивілізованому світі? Ми ж той загниваючий захід, про який так кричить російська влада! 

Зло боїться бути викритим. Тому варто організовувати різні флешмоби, проводити акції з розповсюдженням фото цих людей та з приміткою, що вони поширюють руський мір в демократичному світі. Можна навіть ставити зображення місцевих росіян на фоні з фотографіями нашої зруйнованої країни та наших вбитих людей. Щоб вони асоціювалися з тим злом, яким вони є.

Прихильників війни треба робити публічними. Знаходити їхні будинки та клеїти стікери “тут живуть вбивці українських дітей”.

Постійно готувати судові позови. Висвітлювати імена депортованих та казати їм: “ти будеш наступним”. Вони мають зрозуміти, що покричавши за росію тут, вони не підуть пити кіпрську каву, а отримають квиток додому.

Є країни, що сприймають нашу війну по іншому, бо ілюзорно дивляться на росію. Як ефективно протидіяти проросійським наративам? Особливо тут, на Кіпрі, куди стікається багато різних капіталів.

Є ілюзія сприйняття росії як країни большого театра. Цей большой театр і все їх мистецтво були лише інструментами м’якої сили. А за ними стоїть вбивця.

Кіпр має власну рану – частина острова окупована. Розповідайте місцевим людям, що це і є історія, яку втілила росія в Криму і на Донбасі. Нам болить так само. Кіпр засуджує поїздки на окуповану частину острову, то чому радо приймає окупантів у себе? Гроші? Всі російські гроші є кровавими. Росія знищує все довкола і не творить нічого прекрасного. Пояснюйте їм, що це питання їх совісті. Якщо ви берете гроші росіян – ви не за межами війни. Ви спонсоруєте гвалтівників та вбивць. Ви наче кажете – вбивати можна, гвалтувати можна, зазіхати на чужу власність можна. Але коли ви так кажете, то будьте готовими, що і вас це стосується.

росіяни, які приходять до вас, творять свій руський мір тут. А руський мір це соціальний рак. Як ви будете реагувати на те, що росія прийде рятувати своїх росіян на Кіпр від утисків? Уявіть собі картину. Ви вже маєте окупований північ, а російська громада забере і собі шматок. Два російських авіаносця припливуть до берегів, а ООН виразить лише стурбованість. Чи будете ви готові чинити опір так, як це роблять українці?

Під час ковіду ми всі одягали маски, бо не хотіли поширювати епідемію. росія це та сама епідемія, вона уражує непомітно і вбиває велику кількість людей. Час одягти на ваш прекрасний острів антиросійську маску. Бо якщо Кіпр не одягне маску і заразиться, то якась частина острову буде знову відібрана. І світ тоді вже нічим не допоможе. 

Чому досвід 74 року не відгукується вам у 2024?

Діти, які зараз вчаться за кордоном всотують у себе європейські цінності та стандарти. При цьому не перестають любити Україну. Як змотивувати їх, коли виростуть, повернутись відбудовувати Україну?

Українки, які живуть з дітьми за кордоном повинні зберігати ідентичність. Україна має бути в серці. Діти повинні пам’ятати коріння своє, бо без коріння ми не може розквітнути. Нашого цвіту по цілому світу, але коріння дозволяє брати енергію рідного дому. Оце те що колективне несвідоме, про яке говорив Юнг. Коли діти матимуть зв’язок із своїм домом, тоді в них буде вибір повернутися в нього чи ні. А позбавляючи їх ідентичності ми забираємо в них цей вибір.

Пані Лідіє, цими днями Ви активно знайомитесь із культурою Кіпру. Що нашому суспільству на Вашу думку варто запозичити у культурі кіпріотів?

Ми дуже схожі з кіпріотами в своїй гостинності. Але що мене справді вразило, так це ставлення до котів. Я не бачила жорстокості до тварин, яку можна побачити в Україні. Вміння бути добрим до братів наших менших багато говорить про кіпріотів. Любов до себе, до інших людей починається саме з любові до слабших. Нам варто теж так навчитись.

Окремої поваги викликають взаємини з екологією і природою. На жаль, ми не бережно ставимось до української природи. Є те, що не може належати лише тим, в кого багато грошей, воно має належати усім громадянам, бо це є національне багатство. Тут немає забудови прибережної території, кожен може пройтись над морем. А вдома в нас теж, на жаль, не так. 

На Кіпрі існують чіткі правила. Немає рівних і рівніших. Саме тому сюди вкладаються гроші. В нашому суспільстві поки немає розуміння, що відсутність корупції це є привабливість для інвестицій.

Також мені дуже імпонує розуміння важливості віри та власної історії. Ми можемо багато говорити про духовність, але в нашій країні є багато занедбаних пам’яток архітектури. Українцям варто звернути увагу на те, як кіпріоти здійснюють розкопки, буквально пилинки здувають з кожної знахідки. В Україні ж маса історичних місць, але в той же час вони занедбані та не цінуються. Кіпріоти віруючі не на словах і це теж дуже важливо, бо віра, яка живе в людині є потужною енергією для подолання перешкод. 

Анна Радько

Теги: Амбасадори України, Лідія Смола