Надія Михайлина. З Україною в Серці!
Бути вірним Богові та Україні та допомагати іншим це два з трьох головних обовʼязків пластуна. І це не просто слова, це спосіб життя, те, чим живе кожний пластун.
15 лютого 2022 року Український Пласт заявив, що пластуни завжди гуртуються та об’єднують свої сили у боротьбі за Україну, якими б не були виклики створені окупантами. Бо тільки разом можливо подолати одвічну загрозу з боку агресора та побудувати самостійну і соборну Україну. Було очевидним, що пріоритетом має стати допомога національному спротиву. При цьому пластуни й пластунки готувались реалізувати і свій другий, гуманітарний обов’язок – допомогу ближнім у час війни – цивільному населенню.
Це на власному прикладі показала Надія Михайлина – пластунка, виховниця, член Ради Товариства Українсько-Кіпрської Дружби, активістка, волонтерка, яка поділилась з нами спогадами про перші місяці повномасштабної війни в 2022 році. Як це було, як це сприймалося, як це відбувалося.
“24-го лютого нас розбудив син, він дзвонив з Києва. Страшні слова: “Війна почалась…” Спостерігач всередині мене дивися на все, що відбувається, якось збоку – як кіно, не вірилось, що це наша реальність. Чесно кажучи, до останнього гнала думки, що може бути війна. Якось встала, відвезла дітей в школу. Хотілось загорнутися в прапор України та не знімати його – це те, що ми пізніше і робили.
Треба було щось негайно робити, слідкувати за новинами не було сил: стихійно призначили час збору під посольством росії. Час повідомили в соцмережах, всі брали українську символіку, яка була вдома та їхали. Під посольством обіймалися, плакали, співали гімн України…
Потім – мітинг за мітингом. Важливо було бачити своїх, бути серед своїх, не лишатись наодинці. Від мітингів та спілкування було відчуття, що ми хоч якось разом зі своєю Україною. Згодом стало очевидно, що потрібна координація зусиль активістів, аби не розпорошувати сили та не дублювати події. Почали збиратися стихійною ініціативною групою, розбили напрямки роботи, хтось займався зборами грошей та закупівлями, хтось координацією мітингів та автопробігів, друкували листівки, робили відео, багато чого іншого. Мені здається, що навіть прізвищ всіх тодішніх активістів я не знаю.
Мітинги на початку війни були дуже потужні, ми збиралися, щоб показувати правду кіпріотам, щоб молитися та плакати про загиблих (дякуємо о. Василю Захарусю, який був поруч з нами нам усіх мітингах), збиралися, щоб тиснути на державні інституції Кіпру, частина таких мітингів була справжнім перфомансом.
Певно, найбільш яскравий та такий, що запам’ятався, був мітинг під Парламентом Кіпру, коли президент України Володимир Зеленський звертався до президента та парламентарів Кіпру. Ми зібралися під парламентом, ввімкнули промову, а коли всі почали виїжджати з будівлі Парламенту, то лягли просто на землю, відтворивши жертв російських бомбардувань. Політики не змогли проїхати повз, змушені були виходити з автівок та реагувати.
Доречі, під тиском громади Кіпр дуже швидко заборонив захід кораблів ВМФ росії до портів на дозаправку.
Пізніше стало зрозуміло, що питання людей, що втекли від війни або опинились тут, потребували вирішення на рівні міністерств та відомств. Товариство Українсько-Кіпрської Дружби як єдина на той час громадська організація, мало багато зустрічей в офіційних установах. Ми просували дозвіл на онлайн-навчання для українських дітей, комунікували потреби тимчасово переміщених осіб. Окремо підіймали питання людей, що опинились тут до війни на відпочинку, бо формально вони не були такими, що тікали від війни. Дуже багато всього було зроблено членами Товариства, допомогли багатьом, та більше – дали відчуття тим, хто опинився на Кіпрі, що вони не самі тут.
Ще до війни в 2020 році ми разом з Лілією Лапєєвою та Ксенією Мухортовою заснували Пласт Кіпру. Вже сьогодні маємо осередки в Лімасолі, Нікосії, Ларнаці. Та коли почалась війна, всі наші пластові сходини були призупинені, бо суботи та неділі були переважно зайняті мітингами, та й чесно кажучі, не було сил на це.
Але 26 березня 2022 року ми з Plast Cyprus таки зібрали своїх пластунів та запросили всіх українців, що опинились на Кіпрі, дітей з батьками, на ватру з піснями, адже треба було навчатися жити в новій реальності, адаптувати дітей та створювати для них коло спілкування. І вже першого квітня вирушили у мандрівку в гори, на яку зібралося більше 50 людей (дітей та батьків).
Коли зустрічались в різних волонтерських колах, обговорювали наші активності, чи щось планували – завжди лунала думка, що наше волонтерство в той час – то був власне порятунок себе від безодні відчаю, в яку можна було легко потрапити навіть в безпеці на Кіпрі, бо наші серця, як ніколи, були з нашими рідними на рідній землі….
Теги: Волонтери, громада, З Україною в серці!, Пласт Кіпру, Товариство Українсько-Кіпрської дружби, Українці на Кіпрі