Протоієрей Петро Зуєв: “Мої діти живуть в Києві, тож день починається зі стрічки новин”

3 Травня, 2024Інтерв'ю, Новини

Рік тому в невеликому містечку Піла під Ларнакою, в древньому кіпрському храмі Богородиці Аспровуніотісси, вперше українська громада прикрашала Плащаницю, готуючись до найбільшого християнського свята. Місцевий меценат Хрістодулас Еллінас, який довгий час разом із Посольством України на Кіпрі лобіював питання появи Православної Церкви України на острові,  привіз квіти кольорів українського прапору для Плащаниці і знайомив присутніх із капеланом місії ПЦУ отцем Петром Зуєвим. І вже наступної ночі в храмі відправили першу Літургію українською мовою для православної громади. 

На фото: Бізнесмен, громадський діяч Христодулас Еллінас, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Республіці Кіпр Руслан Німчинський, предстоятель Кіпрської Православної Церкви Архієпископ Георгіос, протоієрей Петро Зуєв, священник Сергій Зуєв.

Протягом року життя української церкви активно розвивалося. Подіями, які привернули увагу спільноти, були: Вечір української духовної музики в Лімасолі та Великий Різдвяний концерт в Ларнаці, які організував центр Обійми Cyprus і родина Анни та Миколи Сушків, за підтримки нашого Посольства. На запрошення отця Петра тоді приїхали оперні солісти, які знаються на церковній музиці та духовних піснеспівах.  А різдвяна ніч в Пілі з українцями з різних міст, молебень разом із пластунами та їхніми родинами були тими щирими та теплими святами, які всі довго згадують. 

Отже, капелан місії ПЦУ протоієрей Петро Зуєв на Кіпрі про річницю служіння, випробування й інтерес української молоді до церковного життя. Про те, як пройшов перший рік служіння на Кіпрі та якою є місія перебування на острові.

— Отче, рік служіння на Кіпрі, яким він був для Вас, чим запам’ятався? І, якщо можна, поділіться згадками, якою була та найперша Літургія в Пілі? 

— Для мене це був рік відкриття нового: нової країни, культури і, передусім, нових людей, з якими мене тут, на Кіпрі, звів Господь. 

Про першу Літургію, а, точніше, про перше україномовне богослужіння православної традиції. Зрозуміло, що було багато нових вражень: специфіка архітектури, інтер’єру храму, акустики – усе це, звісно, вразило. Але найбільше запам’яталося інше: десь посередині богослужіння я просто забув, що перебуваю на Кіпрі… Гадаю, що це такий ефект україномовного богослужіння. Ти немов переносишся в Україну! 

—  А яким цей рік був для Вашої родини?  

— Для рідних це був рік певного випробування, бо я багато часу проводив на Кіпрі, а родина з технічних причин лишилася в Україні. 

— Але Ваші рідні збираються переїздити на Кіпр? 

— Так, звичайно, але спочатку мені треба цей переїзд підготувати. 

– Що для вас головне у Вашій місії на Кіпрі?

—  У Києві я звик до колективної церковної праці та відповідальності. Мені поталанило, бо київська громада св. Катерини, де я служив, об’єднувала церковну інтелігенцію. Серед моїх парафіян були біблеїсти, знавці православної богословської традиції, катехизатори. Мати таких людей поруч, спиратися на них у своєму служінні — це розкіш. А на острові я опинився в абсолютно новій для себе ситуації, коли багато чого потрібно робити самостійно. 

Тепер про головне або про мету місії ПЦУ на Кіпрі. З одного боку — це духовна підтримка українських біженців, з іншого — розбудова українського церковного життя. У чому тут виклик? Потрібно дивитися вперед, а не назад. Іншими словами – зробити давню православну традицію зрозумілою та цікавою для сучасної людини. 

—  Вінчання, хрестини — чи часто зараз українці звертаються за Таїнствами?

—  Здебільшого звертаються з проханням про хрещення дітей. Рідше відбуваються вінчання. Але тут, на Кіпрі, є й інший запит — чимало людей хочуть отримати допомогу у вивченні християнської традиції. Це молоді, сучасні люди, і  мета нашої місії — допомогти їм органічно інтегруватися у церковне життя. 

—  Ви також  молитеся онлайн у спільній молитві з Києвом. Як прийшла ця ідея?

—  Це була ініціатива моїх київських парафіян. Спочатку цією справою опікувався наш диякон — о. Валентин Прокопченко. Але після того, як він мобілізувався у ЗСУ, до справи долучився я. 

—  Я маю перепитати. А хіба церковні канони (правила) не забороняють клірикам участь у воєнних діях? 

—  Клірики не мають право вбивати. Але о.Валентин служить у ППО, і не відбирає у когось життя. Його завдання полягає в іншому — він бере участь у виявленні та збитті рашистських ракет. 

—  Повернемося до вашої молитовної ініціативи. Що це за онлайн служіння, і яка його мета?

—  Ми спільно молимося тричі на тиждень –  у вівторок, середу та четвер. Ми читаємо молитви Вечірні з додатковими проханнями та молитвами про перемогу, справедливий мир, українських військових, полонених і біженців. Звісно ж, таке богослужіння не може замінити собою повноцінне спілкування «офлайн». А втім навіть така форма спільної молитви для нас зараз цінна та важлива. 

—  Духовна музика. Кілька разів Ви запрошували на Кіпр ваших друзів, оперних співаків, які також знаються і на церковному співі. Був колосальний успіх тут на Кіпрі. Це також проповідь в певному сенсі?

На фото: Вечір української духовної музики в Лімасолі.

—  Це питання про походження краси. Звідки вона? Ми, християни, вважаємо, що джерело краси — це Бог, який є абсолютною красою. 

На фото: Петро Зуєв із братом священником Сергієм Зуєвим та засновником Sushko Foundation Миколою Сушко на благодійному різдвяному концерті.

—  Закінчується Великий піст… Яким є цей час для вас?

—  Думаю, що таким, як і для більшості українців сьогодні. Мої діти живуть у Києві, тож  день починається і завершується з перегляду стрічки новин. Піст — це час духовного зосередження, час духовної самоосвіти, тощо. Але в умовах війни головним стає інше: потрібно контролювати свій психологічний стан, не нервувати, а натомість – чим можемо, допомагати нашій країні, друзям, які перебувають на фронті. Тут, до слова, дуже допомагає молитва. Нам, людям, особливо чоловікам, властиво намагатися контролювати життя родини. Але як його проконтролюєш в умовах війни? Ось тут ти і розумієш, наскільки важлива молитва та довіра до Бога. 

— Яким буде богослужіння на Великдень цього року? Чи можемо вже запрошувати громаду?

Ми почнемо служити у «святий і великий четвер». У п’ятницю зранку ми прикрашатимемо плащаницю, а ввечері того ж дня, починаючи з восьмої години, буде відправлена рання з чином погребіння плащаниці. Тепер про безпосередньо пасхальні богослужіння. Багато членів нашої громади у Пілі мають маленьких дітей, до того ж кілька родин виїхали з острова на пасхальні канікули. Тому графік пасхальних богослужінь буде таким: у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Пілі пасхальна рання та Літургія будуть здійснюватимуться 5-го травня. Богослужіння розпочнеться о 9-й ранку. А в ніч з 4-го на 5-те ми відслужимо у Нікосії, у храмі св. Фанурія. Богослужіння розпочнеться о 23:00 і триватиме близько 2 – 2,5 годин. Приходьте! Ці наші з вами спільні події важливі і для душі, і для зміцнення, і для єдності.

– Побажання українцям перед Великоднем?

-Божої присутності у вашому житті. Нехай Господь береже ваших рідних та друзів тут, на острові, та в Україні! А ще – радості! Нам важко, триває війна, здається навіть, що ніхто з нас у таких умовах не має права на радість. А втім Бог створив нас саме для радості. Тож, давайте проведемо пасхальні дні радісно!

Олена Ендрюс-Скаліодес

Теги: Великодень, протоієрей Петро Зуєв, ПЦУ