Людська пам’ять не знає кордонів. День пам’яті жертв політичних репресій

За період масштабної репресивної кампанії 1937–1938 років, яку назвали Великим терором, в Українській РСР засудили 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту відправили до в’язниць та виправно-трудових таборів (звільнено було тільки 0,3%).

Часи Великого терору породили в масовій свідомості радянських людей тотальний страх і недовіру. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, страх доносів та обов’язок публічно таврувати так званих ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Після широкомасштабного вторгнення росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, Херсон, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.

В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій, проте людська пам’ять не знає кордонів, тому цього року віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував одвічний ворог.

Теги:


Залишити коментар