“Брежнєвський циркуляр” – русифікація освіти в Україні
11 листопада 1978 року Міністерство освіти УРСР видало директиву «Про удосконалення вивчення російської мови в школах», яка стала ключовим інструментом радянської русифікаційної політики в Україні. Цей документ реалізував рішення ЦК КПСС і уряду СССР, відомі як “Брежнєвський циркуляр”, і закріпив пріоритет російської мови в освіті. Відповідна постанова Ради Міністрів УРСР була прийнята 2 листопада.
У 1970-х роках, під час політики «розвинутого соціалізму» під керівництвом Леоніда Брежнєва, російську мову активно просували як інструмент «інтернаціоналізації» і об’єднання народів Союзу. Директива Міністерства освіти УРСР стала складовою цієї стратегії, спрямованої на ще глибшу інтеграцію російської мови в українське суспільство та освіту.
Директива передбачала кілька заходів для посилення впливу російської мови в українських школах:
- Обов’язкове вивчення російської мови: з 1979 року російська стала обов’язковою з п’яти років у дитячих садках. З 1980/1981 навчального року передбачалося запровадження обов’язкового вивчення російської з першого класу в українських школах, з одночасним скороченням інших дисциплін на користь російської мови. Введено години для факультативних зайнять російською мовою за рахунок скорочення інших предметів, посилено позакласні зайняття з російської мови.
- Викладання предметів російською мовою: з 2-3 курсів у вищих навчальних закладах рекомендували викладати певні дисципліни російською мовою, а вивчення російської стало обов’язковим для студентів на перших двох курсах.
- Підвищення кваліфікації викладачів: учителі проходили спеціальні курси для вдосконалення методики викладання російської мови.
- Розширення впливу російської культури: директива сприяла популяризації російської літератури, історії та мистецтва через позакласні заходи, конкурси та клуби. Всі освітні установи до 1983 року зобов’язали вдосконалити програми та підручники російської мови для українських шкіл, збільшити тиражі російськомовної дитячої літератури.
З того часу українська мова стала другорядним предметом. Стало звичайним явище звільнення учнів від вивчення української мови. Часто це відбувалося після письмових заяв батьків, які обґрунтовували своє прохання “слабким здоров’ям дітей” чи просто “небажанням вивчати українську мову”. Виростало покоління, яке не знало мови своїх батьків і дідів.
Результат не забарився і вже у 1977—1978 рр. в 4—10 класах загальноосвітніх шкіл УРСР було 45 700 учителів російської мови й літератури і 43 500 учителів української, молдавської, угорської і польської мов і літератур. В обласних центрах України та в столиці українські та змішані російсько-українські школи наприкінці 70-х p. становили лише 28%, а російські – 72% загальної кількості шкіл. Так, у Донецьку не залишилося жодної української школи, схожа ситуація була і в Криму.
Не вживали українську мову й у науково-дослідних установах. Російська отримала значну перевагу в художній і науковій літературі, періодиці, кіно, на радіо та в театрі. Україномовних книжок друкували 38%, згодом і цей показник зменшився. Лише газетній пресі вдалося зберегти міцніші позиції.
Читати також: