Коли Москва погрожувала ядерним ударом по Акрополю!
У сучасній історії не було жодної країни НАТО, що не зазнала погроз ядерного удару від росії. путін, як і Нікіта Хрущов свого часу, використовує ядерні погрози як важіль тиску. У 1950-х роках Хрущов залякував Грецію можливим ударом по Афінах, зокрема по Акрополю, якщо та не вийде з НАТО.
Протягом тривалого часу Північноатлантичний альянс (НАТО) залишався у центрі міжнародних дискусій. Однак останні події, зокрема дії президента Росії Володимира Путіна, знову зробили його актуальним. Поки президент Франції Еммануель Макрон заявляв, що НАТО знаходиться у стані “смертельної коми”, Росія вторглася в Україну, фактично ожививши альянс і надавши йому вагомішу роль, ніж навіть за часів Холодної війни.
Росія, прагнучи обмежити вплив, зменшити або навіть ліквідувати НАТО, досягла протилежного результату. Альянс не лише розширився, включивши Фінляндію, Латвію, Естонію та Литву, а й зміцнив свої позиції, ставши ще ближче до російських кордонів. Водночас вступ до НАТО став ключовою стратегічною метою для України та Грузії. Навіть Вірменія, яка зазнала розчарування через підтримку Росією Азербайджану в конфлікті за Нагірний Карабах, почала шукати зближення із Заходом.
Швеція, яка також зазнала російських погроз, приєдналася до Альянсу, ставши ще однією країною, яка протистоїть геополітичним планам Москви. Навіть традиційно нейтральна Швейцарія почала розглядати можливість співпраці з НАТО через загрози, які лунають з боку Росії.
Кіпр також переорієнтувався на Захід, припинивши військову співпрацю з Росією, особливо в галузі озброєнь та обслуговування флоту. Це стало одним із наслідків війни в Україні, яка прискорила зміну військово-політичної орієнтації країни.
Будь-яка підтримка НАТО викликає роздратування в Кремлі. Росія відповідає погрозами, залякуваннями і демонстрацією свого ядерного потенціалу. Це нагадує радянську практику часів Холодної війни, коли вторгнення до Угорщини (1956) і Чехословаччини (1968) використовувалося для придушення демократичних рухів у країнах радянської сфери впливу.
Загрози на адресу країн НАТО з боку СРСР не є новими. У травні 1958 року Микита Хрущов у інтерв’ю грецькому виданню “Το Βήμα” попередив, що розміщення американських ракет на території Греції призведе до ядерного удару у відповідь. Попри це, Греція залишалася відданою своїм зобов’язанням перед Альянсом. Тодішній прем’єр-міністр Костянтин Караманліс відповів, що НАТО є оборонним союзом, а розміщення ракет на території Греції буде розглядатися виключно з точки зору її безпеки.
У 1959 році Греція та СРСР знову зіткнулися через арешт Мануеля Глезоса, звинуваченого у шпигунстві на користь радянської розвідки через його зв’язки з нелегальною мережею комуністичної партії. Хрущов особисто вимагав його звільнення, що викликало різку реакцію Афін. У відповідь Радянський Союз випустив поштові марки з портретом Глезоса, що змусило Грецію випустити марки з зображенням Імре Надя, угорського лідера, страченого після радянського вторгнення 1956 року. Ця “поштова війна” тривала недовго, оскільки обидві країни зрештою відкликали марки.
Хрущов у своїх подальших заявах звинуватив Грецію разом з іншими країнами у загрозі війною проти СРСР, хоча такі звинувачення не мали підґрунтя. Він порадив Греції вийти з НАТО, заявивши, що «у майбутній термоядерній війні не буде різниці між фронтом і тилом». У розмові з грецьким послом у Москві Хрущов зазначив, що без вагань накаже радянській армії завдати удару по базах НАТО на території Греції. Він підкреслив, що внаслідок таких бомбардувань можуть бути знищені не лише бази, але й грецькі оливкові гаї та сам Акрополь, адже «бомби не роблять жодних винятків».
У 1961 році Хрущов знов публічно заявив, що СРСР завдасть удару по Греції, якщо там розмістять натівські ракети. Він зазначив, що радянські ракети можуть знищити не лише грецькі бази, а й такі культурні пам’ятки, як Акрополь. На це Костянтин Караманліс відповів: “Радянський Союз може знищити Акрополь, але не може знищити ідеали, які він символізує”.
Георгіос Папандреу, як представник офіційної опозиції, заявив, що “нація зі зрозумілих причин глибоко здивована невиправданим нападом лідерів Радянського Союзу, але коли настає історичний час нав’язувати вибір, еллінізм за свою довгу історію довів, що він жертвує миром заради свободи, але ніколи не жертвує свободою заради миру. І в цьому його слава в історії”.
Під час Карибської кризи 1962 року міністр закордонних справ Греції Евангелос Аверофф у розмові з радянським послом Корюкіним відкинув вимоги Москви дистанціюватися від США. Аверофф наголосив, що Греція прагне миру, але не боїться війни, якщо її суверенітет буде під загрозою. Він також закликав Радянський Союз стримати Болгарію, яка тоді погрожувала Греції. У відповідь радянський посол натякнув на можливість блокади Греції за прикладом американської блокади Куби. Аверофф чітко окреслив позицію Греції: «Ми розглядаємо кризу як дуже серйозну, діятимемо з максимальною обережністю, нікого не провокуватимемо, не нападатимемо, але будемо рішуче захищатися від будь-якої загрози. Повторюю нашу позицію, яка була опублікована у пресі: ми залишаємося чесним союзником США та вірним членом Північноатлантичного альянсу».
Джерело Сyprustimes