Ідеологія з минулого і стандарти подвійної моралі
Кіпрська комуністична партія AKEL (Партія трудового народу Кіпру) опинилась в епіцентрі уваги.
24-й Всекіпрський з’їзд, який пройшов кілька днів тому, яскраво оголив ключові суперечності в політичній риториці партії. Переобраний без суперників Генеральний секретар Стефанос Стефану (96,4% голосів) виголосив промову, яка звучить більше як відлуння з радянського минулого, ніж як позиція сучасної європейської партії. У ній злилися воєдино антизахідні кліше, прокремлівські трактування війни в Україні, ідеологічна упередженість та вибіркова критика зовнішньої політики. Все це подано під зручним прикриттям «боротьби за мир і справедливість».
Про Україну: ідеологія проти фактів
Попри формальне визнання російського вторгнення як порушення міжнародного права, у риториці Стефану домінує не осуд агресора, а спроба зняти відповідальність з росії, переклавши провину на НАТО, США та саму Україну. Це вкотре демонструє нездатність AKEL вийти за межі радянської парадигми — як і багаторічну симпатію до москви.
У програмних тезах партії читаємо:
“Війна в Україні – по суті конфлікт між НАТО та росією на українській землі… […] Західний наратив говорить лише про російське вторгнення 2022 року, але ігнорує спонсорований Заходом переворот 2014 року, який привів до влади крайні націоналістичні сили, що звернулися зі зброєю проти громадян східної України, нав’язали насильницький розрив відносин країни з росією та вдалися до оргії антикомунізму та фальсифікації історії.… […] Тепер зрозуміло, що тупикова стратегія Заходу щодо озброєння України «до розпаду росії» була свідомим вибором…”
AKEL повторює кремлівські тези, обходячи мовчанням факти злочинної агресії рф. Замість солідарності з жертвою — співчуття до держави-агресора.
У промові Стефану стверджує:
“AKEL єдина політична сила на Кіпрі, яка виступила проти тупикової політики озброєння уряду Зеленського та продовження війни…”
Іншими словами, на думку партії, не росія несе відповідальність за війну, а Україна — за те, що намагається себе захистити. Так можна звинувачувати і Кіпр у «ескалації» в 1974 році через спротив турецькому вторгненню.
Вибіркове бачення загроз: від НАТО до ізраїльських шкіл
У своїй промові Стефану окреслив шість «великих загроз» для Кіпру. Серед них — кіпрське питання, продовольча безпека, енергетична залежність, мілітаризація острова… і продаж нерухомості громадянам Ізраїлю:
“Останнім часом ми спостерігаємо явище формування закритих районів (ґетто) громадянами Ізраїлю, з появою сіоністських шкіл і синагог, масовими викупами важливих економічних об’єктів і великих площ землі. Тим часом серйозні ізраїльські газети прямо говорять про цілеспрямовану політику розширення держави в напрямку Кіпру. Ми говоримо про це не з ксенофобії чи антисемітизму. Це обов’язок уряду — гарантувати, що Кіпр назавжди залишиться у володінні та під контролем самих кіпріотів. І, на жаль, ми не бачимо, щоб він це робив — навпаки, влада заплющує очі на цю ситуацію”.
Генеральний секретар AKEL вважає, що ситуація з масовим продажем землі ізраїльтянам досягла тривожного рівня, і звернувся до держави з проханням переглянути програму «золотої візи» та програму натуралізації.
Але чи можна вірити цим запевненням, коли в риториці явно проглядаються класичні антисіоністські штампи пропаганди?
Особливий присмак цьому виступу надає мовчання AKEL щодо масових придбань нерухомості росіянами, які почалися ще за президенства Деметріса Христофіаса (2008–2013), представника тієї ж партії. Саме тоді російський капітал укорінився в економіці Кіпру.
Журналіст Маноліс Калаціс влучно зауважив:
“Занепокоєння AKEL з приводу продажу нерухомості ізраїльтянам є обґрунтованим, але вибірковим. Не пригадую жодної реакції, коли Лімасол фактично перейменовували на Лімассолград, а росіяни скуповували все, що потрапляло під руку, створювали партії, радіо- і телестанції, церкви, школи… Єдиним приводом для скарг тоді було лише закриття офшорних компаній, через які відмивалися гроші. Дехто мав би пригадати, як не викликали тривоги дивні онлайн-референдуми з закликами ввести російські війська на Кіпр, про створення російськомовного підрозділу в Національній гвардії, а російські фестивалі та військовий оркестр РФ приїжджали на острів чи не щосезону”.
Інакше кажучи: російські церкви, медіа, бізнес-структури — це «інвестиції». Ізраїльські школи — «загроза».
Міграційна політика: між гуманізмом і стигматизацією
AKEL також критикує державну міграційну політику, стверджуючи, що вона спричинила сплеск расизму та ксенофобії:
“Невдале управління міграційною проблемою, яке тривало понад десять років, накопичило проблеми, дозволило ультраправим та іншим інструменталізувати міграційну проблему та призвело до зростання расизму та ксенофобії в кіпрському суспільстві.”
Партія позиціонує себе як сила солідарності:
“Вона (партія) бореться з фашизмом, расизмом та ксенофобією, сексизмом та гомофобією. Вона сприяє класовій єдності робітників Кіпру, частиною яких є іммігранти та біженці.”
Однак саме ця ж партія формує образ «небезпечних громад» — залежно від походження їх мешканців та позиціонує ізраїльтян як загрозу. Це не просто подвійні стандарти — це риторика, що імітує антирасизм, але водночас живиться тими самими страхами, які він начебто засуджує.
Небезпека подвійної моралі
AKEL має повне право порушувати теми впливу іноземного капіталу, ринку нерухомості чи мілітаризації. Але риторика, яка нагадує інсинуації на тему «сіоністських гетто» і «задніх дворів», дискредитує і саму дискусію, і наміри партії.
Неможливо закликати до миру і водночас повторювати тезу, що війна в Україні — це “геополітична провокація НАТО”. Неможливо апелювати до антифашизму — і паралельно використовувати риторику, що стигматизує етнічну групу. Неможливо проголошувати інтернаціоналізм — і водночас вказувати, хто саме має право жити на Кіпрі.
Така ідеологічна нещирість — не просто проблема риторики. Це проблема цінностей. І вона кидає тінь не лише на партію, а й на всю ідею лівої політики, коли вона втрачає моральну послідовність.
Читати також
Теги: AKEL