Кіпр аплодує стоячи оркестру з Харкова
Prime Orchestra — симфонічний колектив, який виконує світові хіти в рок-обробці. Гурт існує одинадцять років і під час європейських гастролей збирає повні зали.
«Sold out!» — каже турменеджерка Ірина, коли ми прогулюємося за лаштунками театру в Строволосі в пошуках продюсерів для інтерв’ю. Тим часом музиканти налаштовуються: попереду дві години потужного виступу, під час яких зала, переважно кіпріотів, миттєво підкориться цій музичній стихії.
Усе це я відчую й побачу трохи пізніше. А поки ми сідаємо в буфеті з Олексієм Хорольським та Юрієм Рибалкою, щоб поговорити про творчість, роботу музикантів в еміграції та українські мотиви в концерті.
Які ваші відчуття від кіпрської публіки?
Олексій: Дуже добре! Тут, звісно, своя атмосфера певного релаксу, але всередині в людей багато емоцій. Коли вони приходять, — я думаю, ви побачите, — вони вмикаються одразу після початку концерту. Вони такі гарячі!
Бренду Prime Orchestra вже одинадцять років. Ви є його засновниками з самого початку?
Юрій: З першого дня. З нами зараз немає Максима Максименка — це наш концертний директор і генеральний продюсер. Це була його ідея. А потім ми вже об’єдналися втрьох.
Як ваша дитина зростала?
Олексій: Ну, як усі діти. Бувало, хворіла, бувало, росла, як на дріжджах. Зараз, можливо, теж такий період — пов’язаний із різними обставинами, у яких ми всі опинилися. Це, можна сказати, період пубертатного дозрівання.
Постійно щось комусь доводимо. Але це нормально, бо якщо пустити все на спокій, це може закінчитися філармонією — у поганому сенсі (сміється).
Усі кажуть про особливу енергетику на ваших концертах. І зараз, до речі, для багатьох це один із маркерів — люди обирають івенти за тим, наскільки живим і наповненим може бути цей захід. Це одна з ваших сильних сторін?
Юрій: Звісно, бо в нас командна робота. І, можливо, для людей, які не були на подібних проєктах, це стає несподіванкою. Вони приходять, як у філармонію, а тут — зовсім інше. Ми не дамо нікому сидіти спокійно! Але водночас ми показуємо, що ми — оркестр, високопрофесійні люди у своїй справі, і демонструємо це кількома композиціями.
У мене знайомі різних національностей і культур планували йти на ваші концерти. Як ви формуєте репертуар, щоб він був цікавим усім?
Олексій: Це вже надбання років. Для кожної країни ми адаптуємо програму. В Україні вона плюс-мінус однакова, але ми балансуємо, бо в різних країнах різні композиції сприймаються по-різному. Наш формат із самого початку був розрахований на широку публіку.
«Світові хіти» — це коротка формула, яка описує знайоме більшості. Ми формуємо наш рок із композицій, які звучали в дитинстві — на телебаченні, у плейлисті батьків і так далі. До нас приходять глядачі різного віку — сім’ями, навіть із дітьми 6+, 10+.
Юрій: Важливо, щоб ми могли зробити щось цікаве з тим хітом, який беремо. Є твори, з якими складно вигадати щось оригінальне. А буває, слухаємо композицію — і: “О, а це може бути цікаво!”.
І хто ці ідеї знаходить — музиканти чи диригент?
Юрій: Насамперед музичний керівник. Також я — як режисер, а також концертний директор.
Звісно, наші музиканти теж можуть запропонувати твір чи ідею, як зробити його цікавішим.
Ви сьогодні почуєте, що деякі хіти звучать незвично — із цитатами, з неочікуваними музичними поворотами. Бо з початку ми мали мету створити сучасний оркестр, який виконує класику, поп і рок так, щоб люди відкривали для себе нове у знайомому.
Чи маєте в репертуарі українські твори?
Олексій: Так, завжди. Коли після початку повномасштабного вторгнення ми почали їздити Європою, мали кілька українських хітів. Спочатку репертуар був змішаний, а потім зрозуміли: треба робити монопрограму. Якщо граєш рок — грай рок, бо європейська “стара школа” слухає уважно. Але українське ми завжди підтримуємо — у вигляді цитат, мотивів. Хто добре знає українську музику, почує її навіть у “Metallica”, “Nirvana” тощо.
Юрій: Наприклад, у нас є дуже драматична версія “Щедрика” Леонтовича — майже епік-рок. Є й “Ой у лузі”, зроблена дуже оригінально.
Олексій: Так, так. І багато хто лише тепер дізнається, що “Щедрик” — українська пісня. Потроху ця інформація шириться.
Зараз багато музикантів вашого оркестру після лютого 2022 року живуть у різних країнах. Наскільки складно організувати гастролі за таких умов?
Олексій: Набагато складніше. Логістика дорожча, ніж коли ми всі були в Харкові й просто сідали в автобус. Тепер усе потребує координації, додаткового бюджету, і це ускладнює роботу і нам, і партнерам.
Юрій: Але ми мали досвід онлайн-репетицій під час ковіду, і це дуже допомагає.
Олексій: Ми розробили комфортну систему, як пропрацьовувати нові твори онлайн.
Юрій: Наші музиканти дуже професійні — готуються віддалено, а коли збираються, усе швидко зводиться докупи. Процес постійний: навіть під час туру народжуються нові ідеї, аранжування оновлюються. Тому навіть якщо люди прийдуть через пів року на ту саму програму — почують щось нове.
Чи затребувані ваші музиканти в країнах, де вони зараз живуть?
Олексій: Так, дуже. Під час перерв у турах вони беруть участь у міжнародних проєктах. Ми переконалися: українські музиканти мають величезний сценічний досвід — вони готові до будь-якого проєкту. І місцеві колеги це цінують.
Чи є улюблена композиція оркестру, можливо, “талісман”?
Олексій: Це, безумовно, “Queen”! І ще “Prodigy” — твір, який колись “вистрілив”. Цей запис добре знають в інтернеті.
Юрій: Це був експеримент, ми навіть не очікували, що глядачам настільки сподобається. Оркестр, який грає “Prodigy”, — тоді це було незвично.
Олексій: “Depeche Mode”, “Rammstein” — теж серед тих, що викликають найбільше відгуків.
Юрій: Експерименти з електронною музикою вийшли цікавими. Вони показують не лише рівень оркестру, а й наш український сучасний погляд на світову музику. Не лише бандури й народні пісні — ми показуємо, що українці можуть творити й у світових сучасних форматах.
Коли ви виступаєте в різних країнах, чи включаєте щось із місцевої музики для кращого контакту з публікою?
Олексій: Так, іноді додаємо елементи, пов’язані з місцевою культурою. Це допомагає встановити контакт і показати, що концерт — саме для них.
Наприкінці концерту, коли публіка вже повністю ваша, ви кажете: “Оркестр Prime Orchestra приїхав із серця України — з Харкова”. І зал аплодує стоячи. Що ви самі відчуваєте в цей момент?
Юрій: Це нагадування не лише глядачам, а й нам. Ми робимо це в кінці, коли бачимо реакцію — коли музика “влучила”. Люди в захваті, стоячи аплодують. І тоді ми кажемо, що ми з України.
Олексій: Це своєрідний маркер — “сліпе прослуховування”. Люди слухають, відчувають, що це щось справжнє, а потім дізнаються, звідки ми. І ця хвиля оплесків — не лише нам, а й Україні.
Олена Ендрюс-Скаліодес