Мішель Шилова: юна дослідниця, яка змінює уявлення про Україну
Про українських дітей сьогодні говорять як про біженців, учнів дистанційки чи тих, хто «пристосовується» до нових реалій. Але є ті, хто не просто пристосовується — а вже формує майбутнє.
У кожній країні, де з’явились українці, зростають і нові імена, нові історії, нові приклади сміливості.
На Кіпрі однією з таких історій стала 9-річна Мішель Шилова. Вона навчається в Лохвиці й Пафосі та вже сьогодні встигає робити те, до чого деякі дорослі не доходять роками — досліджує, пише, захищає правду.
Цього року Мішель стала справжнім відкриттям Всеукраїнського конкурсу МАН-Junior «Дослідник», де здобула ІІ місце з проєктом «Афродіта – богиня моря і любові. Давня історія з Кіпру до України». Історичний маршрут, що поєднує Кіпр, Ольвію та Чорноморське узбережжя, став першою в Україні дитячою екскурсією з елементами польових досліджень, QR‑кодів, музейного аналізу та… перевіркою міфу про любов!
А ще вона написала офіційного листа до видавництва DK (Dorling Kindersley) — одного з найвідоміших у світі дитячих енциклопедичних брендів — і домоглася перегляду історичних тверджень, які спотворюють факти й нівелюють українську ідентичність.
Ми поговорили з Мішель про шлях до конкурсу, дослідження, хвилювання, родинну підтримку — і про те, чому Афродіта раптом опинилася в Україні.
Мішель, розкажи трохи про себе. Де ти живеш і навчаєшся?
— Я живу на Кіпрі, у Пафосі, але навчаюсь дистанційно у своїй українській школі в Лохвиці, на Полтавщині. Також ходжу до англійської школи на Кіпрі. Коли канікули — їжджу додому в Україну, до бабусі.
Як ти дізналася про конкурс МАН-Junior?
— Про конкурс мені розповіла моя старша кузина — їй 17, і вона вже брала участь у ньому раніше. Я зацікавилася, переглянула умови й побачила, що навіть молодші школярі можуть подаватися, якщо мають справді цікавий проєкт. Тож вирішила спробувати — і стала наймолодшою учасницею за всі роки проведення конкурсу.
І чому саме Афродіта? Звідки ця тема?
— Мене дуже обурює, що росіяни вивозять з України культурні цінності й привласнюють нашу історію. Я почала шукати щось, що могло б поєднати Україну з Кіпром, де ми зараз живемо. З’ясувалося, що зовсім недалеко від села, де ми мешкаємо на Кіпрі, є місця, пов’язані з культом Афродіти — зокрема Камінь Афродіти, музей у Палеопафосі та святиня в Куклії. А в Україні, на території грецьких колоній Причорномор’я, також збереглися зображення цієї богині та легенди про неї. І я подумала: це можна порівняти й поєднати. Так і з’явилася ідея мого дослідження і маршрут.
Що входило до твого дослідження? Що саме ти робила?
— Я їздила на локації, фотографувала, записувала легенди, провела інтерв’ю з археологинею Наталією Тріфоновою, яка брала участь у розкопках в Ольвії.
План інтерв’ю з Наталією Тріфоновою
Ще я створила карту маршруту, зробила презентацію з QR-кодами, намалювала ілюстрації. У музеї Палеопафосу дізналась, що люди поклонялися не статуї, а каменю — баєтилу. Я навіть купила маленький метеорит і порівнювала його з каменями з Кіпру.
Така масштабна дослідницька робота — це справжній виклик навіть для дорослих. Хто допомагав тобі на цьому шляху?
— Моя вчителька початкових класів Яна Заліська стала моєю науковою керівницею — вона допомагала мені структурувати матеріал, підказувала, як краще оформити проєкт. А найбільшими помічниками були, звісно, батьки.
Тато плавав зі мною навколо Каменя Афродіти — було трохи страшно, бо були великі хвилі й слизьке каміння, але ми впорались!
Мама возила мене в музеї, допомагала знаходити книжки, разом ми підбирали матеріали для дослідження. Вони сприяли в усьому, щоб я могла читати, дізнаватися нове, відкривати цікаві факти і планувати своє дослідження.
І як це було — виступати на захисті проєкту?
— Мені зовсім не було страшно. Я не боюся сцени. Навпаки — було цікаво розповідати, відповідати на запитання. Головне — добре знати, про що говориш. А оскільки я справді багато дослідила, усе було легко й зрозуміло, навіть на самому захисті.
Ще до конкурсу ти написала листа до видавництва DK. Як це сталося?
— Я читала книгу History Year by Year і помітила, що там написано, ніби у X столітті вже була «russia». Але ж тоді існувала Київська Русь, а не росія! Це мене дуже обурило. Якраз напередодні ми в школі вивчали, як писати офіційні листи, тож я вирішила діяти. Написала лист англійською мовою, пояснила, чому це історична помилка, і навела приклади. Було дуже приємно, коли видавництво відповіло з подякою й пообіцяло внести виправлення в наступному виданні. Це була маленька, але важлива перемога — і для мене, і для історичної правди.
Мішель, як ти думаєш, чому важливо, щоб історія була правдивою? Чому для тебе було настільки важливо написати той лист до видавництва?
— Бо люди вчаться на книжках і довіряють фактам із книг. Якщо діти прочитають викривлені факти, вони будуть вважати їх правдою і неправильно думати. Росія часто намагається чужу історію видати за свою, ми не маємо дозволяти їй це робити з нашою історією.
Повернемось до твоєї роботи. Чи плануєш продовжувати тему Афродіти?
— Так! Я би хотіла ще дослідити інші локації. Можливо, зробити другий маршрут, з новими місцями. А може, ще щось нове вигадати. Я люблю досліджувати, збирати факти, порівнювати. Це дуже цікаво.
А в якій сфері ти бачиш себе в майбутньому?
— Я ще точно не знаю. Але мені подобається історія, тварини, малювання. Можливо, я буду археологом. Або щось придумаю сама. Головне — щоб це було цікаво.
Що ти порадиш іншим дітям, які хочуть брати участь у конкурсах?
— Не боятися! Якщо ти щось любиш і хочеш цим займатись — просто почни. Навіть якщо ти ще навчаєшся в школі, це не означає, що ти не можеш щось змінити.
Мішель показала: дитячий вік не заважає робити дорослі вчинки. Її маршрут «Шляхами Афродіти» — приклад того, як дитяче зацікавлення, помножене на підтримку, може перетворитися на справжню культурну подію. А її лист до видавництва — свідчення громадянської зрілості, яку не завжди зустрінеш навіть у дорослих.
Хтось використовує історію як інструмент впливу, а хтось — як ключ до розуміння себе та сучасності. Та саме ті, хто ставить запитання, уважно читає написи в музеях і не боїться писати листи у великі видавництва, зрештою творять майбутнє. Навіть якщо їм дев’ять.
«Шляхами Афродіти» — це не лише науковий проєкт, а жива мандрівка, якою можна пройти родиною. Ці місця зберігають не тільки міфи, а й підказки для власних відкриттів. І хто знає — можливо, саме під час цієї подорожі ви теж відкриєте для себе щось нове.
Ознайомитися з проєктом Мішель можна тут: Маршрут «Шляхами Афродіти»