Музика крізь історію тиску і виживання
Українська класична музика вперше стане мовою розмови між культурами на Кіпрі. Концерт «Музика крізь імперії», що відбудеться 24 січня в Ларнаці, пропонує глибокий погляд на українську та кіпрську музичні традиції в контексті історії, тиску імперій і боротьби за власний голос.
Ідея цього вечора народилася в розмові друзів — про ідентичність, про право бути почутими й про культуру як форму присутності. Про те, як музика може говорити замість пояснень і чому сьогодні вона звучить особливо гостро.
Про задум концерту, його історичний сенс, українських і кіпрських композиторів, музику як форму опору та особисті переживання, перекладені в ноти, ми поговорили з композитором і музикантом Олексієм Ляховичем — ініціатором проєкту й автором прем’єрного твору, який прозвучить цього вечора.
Олексію, ким ви є поза межами цього концерту?
Я композитор і музикант, працюю з музикою для комп’ютерних ігор та створюю звукові супроводи. Упродовж багатьох років грав у рок-гуртах, а близько десяти років тому свідомо перейшов у продакшн — і саме цим займаюся дотепер. На Кіпрі живу майже два роки.
Ми — багатодітна родина. Перші два роки повномасштабної війни провели в Україні, однак з міркувань безпеки, насамперед для дітей, які значну частину дня проводили в укриттях у садочках і школах, усе ж вирішили переїхати. Частина моєї родини вже перебувала на Кіпрі — саме цю країну для еміграції обрали мій брат і мама, а згодом і ми.
З чого народилась ідея цього концерту — з конкретного твору, історії чи події?
Цікаве питання. Усе почалося з одного дня народження, яке святкували тут, на Кіпрі. У розмові з друзями природно постало питання місця українців у новому для нас суспільстві. Ми говорили про те, як ми можемо чітко й гідно показати: ми — українці, а не частина російського культурного простору, якого на Кіпрі й без того чимало. Саме тоді одна з моїх подруг дуже влучно зауважила, що варто говорити про відмінності не через заперечення чи протиставлення, а через власний зміст, глибину й цінність. Про те, ким ми є, наскільки ми культурно багаті, що можемо дати світові й чому справді вирізняємося.
Саме в цій розмові в мене й виникла ідея провести концерт. Як музикант, який багато років працює з музикою, я побачив у ній спосіб показати і кіпріотам, і українцям на Кіпрі, як музика здатна єднати, культурно поєднувати, долати кордони й, що найважливіше, чітко артикулювати ідентичність — без розмиття. Українці — це окрема, самодостатня етнічна спільнота.
Лілія Холоменюк
Після цієї первинної ідеї я поговорив зі своєю викладачкою з фортепіано. За фахом я гітарист, але в межах професійної діяльності працюю також з фортепіано. Моя викладачка — заслужена артистка України Лілія Холоменюк, солістка Чернівецької філармонії. Коли я поділився з нею задумом концерту, вона розповіла, що вже давно має сформовану програму з творів українських композиторів — від XVIII століття до сучасності. Йдеться про авторів української класичної традиції, які писали не лише фортепіанну, а й масштабну симфонічну музику. Важливо, що це не тільки імена, які постійно на слуху. У переліку — твори Нижанківського, Лисенка, Барвінського, Сильвестрова, Скорика та інших. Усі вони здобували освіту в Україні та за кордоном, керували навчальними закладами, виховали учнів і послідовників та залишили відчутний слід в історії української класичної музики. Саме ці постаті заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.
У назві концерту закладено сильний історичний підтекст. Що саме ви маєте на увазі, говорячи про «Музику крізь імперії»?
Саме назва програми «Музика крізь імперії» належить Лілії Холоменюк. Чому «Музика крізь імперії»? Якщо ми поглянемо на саму програму та історичний перебіг, то вона починається з XVIII століття, продовжується в XIX–XX століттях і доходить до сьогодення. Увесь цей час Україна переживала складні історичні умови, адже перебувала під владою Речі Посполитої та Російської імперії. Ми пережили заборону української мови, літератури, друку книжок рідною мовою, а згодом — поневолення України більшовицьким режимом і перебування у складі Радянського Союзу. Протягом усієї цієї історії українська культура й українська мова зазнавали втручань і утисків.
Заборонялося писати пісні українською мовою, друкувати й виконувати твори українською, а також звертатися до української тематики.
Попри всі обставини ці композитори продовжували творити — створювали справді глибоку й високопрофесійну музику. Для них це було формою опору й способом заявити світові: ми живі, ми українці. Ми живемо на цій землі й маємо власне, потужне культурне коріння та тяглість.
Якими іменами буде вибудувана музична мапа цього вечора?
Насамперед ми розпочнемо подорож історичним екскурсом українською класичною музикою з імені Дмитра Бортнянського. Це справді батько української класичної школи. Він мав європейську освіту й у XVIII столітті працював концертмейстером у петербурзькій капелі. Бортнянський поєднував етнічні мотиви з європейською музичною формою, створюючи твори, які значно ближчі до західноєвропейської школи, ніж до східноєвропейської традиції. Це показує, що від самих витоків українська музична історія формувалася як частина європейського культурного простору. Ми не «прийшли» до Європи згодом — ми починали свій розвиток уже як її складова.
Далі ми звернемося до творчості Миколи Лисенка, зокрема до його «Експромту» у стилі Шопена. Лисенка також вважають одним із фундаментальних постатей української класичної музики. У період заборон української мови — під час дії Валуєвського циркуляра та Емського указу — він збирав народні пісні й на їхній основі створював музику. Це була форма культурного протесту — не войовничого, а глибоко усвідомленого. Лисенко демонстрував: я українець, я пишу українську музику, я працюю з етносом, що походить із самого кореня українського народу, і трансформую його у форму, зрозумілу Європі. Його творчість доводила, що Україна — це держава з власною культурною та музичною мовою, яка органічно вписується в європейський контекст.
Лисенко поєднував романтичність і національний голос, а його «Експромт» звучить як діалог з Європою — доказ того, що українські композитори мислили на рівні найкращих світових митців, не втрачаючи власної музичної ідентичності.
Також прозвучать твори Нестора Нижанківського — випускника Празької консерваторії, де він навчався у Вітезслава Новака. Нижанківський був активним громадським діячем, заснував і розвинув українські музичні товариства, виступав проти знецінення національної культури в умовах польського панування.
У програмі є й музика Василя Барвінського — одного з найінтелігентніших композиторів ХХ століття, вихованця віденської школи, директора Вищого музичного інституту у Львові. Його твори поєднують імпресіоністичну вишуканість із національним українським мелосом. Водночас доля Барвінського була трагічною: після Другої світової війни його засудив радянський режим, а архів творів спалили на подвір’ї Львівської консерваторії. У таборах, протягом десяти років заслання, він відновлював свої композиції з пам’яті. П’ять прелюдій, які ми почуємо на концерті, є прикладом цього відновлення — символом того, що навіть після фізичного знищення людини музика повертається, як пам’ять, яку неможливо стерти.
Переходячи до пізнішого періоду української класичної музики, варто згадати Левка Ревуцького — учня Лисенка, представника Київської композиторської школи. Він поєднував фольклор із високою симфонічною формою. За часів сталінізму зазнав жорсткого тиску: його учнів репресували, твори забороняли. Попри це, Ревуцький свідомо залишився в Україні й продовжив навчати нове покоління композиторів.
Окреме місце займає Валентин Сильвестров — наш сучасник, одна з ключових постатей української класичної музики, представник київського авангарду. Його ранні експерименти були формою протесту проти радянського академізму, а пізні твори звучать як молитва за втрачену гармонію світу — гармонію, відібрану у нас радянською системою.
Також у програмі — твір Анатолія Кос-Анатольського «Зоряна ніч». Він був композитором, педагогом і піаністом, представником галицької школи, який поєднував поетичність і емоційність народної пісні з академічною формою. «Зоряна ніч» — це мрія про гармонійний світ, що певною мірою перегукується з музикою Сильвестрова, і водночас свідчення віри в красу, попри всі руйнування, принесені зовнішнім режимом в Україну.
І, звичайно, не можна не згадати Мирослава Скорика — композитора світового рівня, автора легендарної музики до фільму «Тіні забутих предків», яку знають далеко за межами України. Його життєвий шлях був непростим — від радянських заборон до керівництва Національною оперою України.
Скорик поєднував українську мелодичну інтонацію з джазом, модерном і кінематографічною естетикою. На концерті прозвучить його п’єса в народному стилі — яскравий символ українського модерну відкритого світу, глибоко вкоріненого у фольклорі. Він уособлює українську незалежну думку періоду вже суверенної держави й не боїться говорити з Європою на рівних. Саме це ми й прагнемо підкреслити: ми рівні з Європою і хочемо повертатися додому, а не розчинятися в еміграції.
Олексію, ви розповідаєте саме про українську історію, про екскурс в українську музичну традицію. До чого тут Кіпр?
Саме в цей момент ідея концерту отримала подальший розвиток. Оскільки ми перебуваємо на Кіпрі, мені здалося важливим не лише представити українську культуру, а й знайти паралелі та спільні риси з культурою народу, серед якого ми сьогодні живемо.
Так народилася ідея об’єднати двох піаністів — одного з України й одного з Кіпру, щоб кожен із них розповів власну музичну історію, вибудувану на спільних для обох країн історичних досвідах. Адже і Україна, і Кіпр упродовж тривалого часу перебували під зовнішнім управлінням. Для Кіпру це були різні періоди — Венеціанська республіка, османське панування, згодом британська влада.
Ми прагнемо показати, що, попри складні історичні обставини, обидві країни продовжували творити й формувати власне культурне ядро та мову нації — зокрема через музику. Саме тому в програмі прозвучать і твори кіпрських композиторів, створені всупереч заборонам або непростим життєвим умовам.
Кіпрську музичну спадщину представлятимуть твори Евагораса Карагеоргіса, Солона Міхаелідіса та Константіноса Лемесіуса. Виконає їх піаніст із Ларнаки Кір’якос Коста — молода й талановита людина, яка з глибоким внутрішнім відчуттям не лише розповідає цю історію, а й передає її через музику, близьку йому за духом.
Кір’якос Коста
Тема існування й розвитку культури в умовах зовнішнього панування для Кір’якоса є особисто важливою. Під час нашої першої зустрічі, коли я представив йому ідею концерту, він був щиро натхненний і одразу долучився до проєкту. Саме він допомагає з організацією концерту та формуванням кіпрської частини програми, за що я йому надзвичайно вдячний.
Чому цей концерт відрізняється від інших класичних концертів?
Якщо подивитися на програми найвідоміших музичних закладів Європи та світу, передусім побачимо канонічних представників класичної традиції — Баха, Моцарта, згодом імпресіоністів на кшталт Равеля, Дебюссі, Сен-Санса та інших європейських композиторів. Характерно й те, що в таких програмах дуже часто присутні твори російських авторів.
Натомість цей концерт демонструє, що в Україні існує музика не меншого рівня. Вона професійна, подекуди так само складна за формою, але водночас емоційно насичена й здатна проникати в глиб не менше, ніж твори, які давно стали звичними для слухача. Програма побудована так, що більшість цих композицій, імовірно, прозвучать для публіки вперше.
Саме в цьому полягає принципова відмінність концерту. Він дає змогу, по-перше, відчути зв’язок із домом і власною нацією, а по-друге — пройти історичний і культурний екскурс, який поглиблює розуміння нашої музичної спадщини. Це нагадування про те, що українська культура не має підстав для комплексу меншовартості: ми — багата нація з потужною традицією й іменами, якими варто пишатися.
Яка частина концерту, на вашу думку, найбільше зворушить слухачів?
Є момент, який, на мою думку, запам’ятається особливо — спільне виконання на роялі в чотири руки.
Артисти зіграють попурі з добре знаних українських пісень. І я сподіваюся, що це буде і енергетично, і філософськи дуже правильно. Ви почуєте зв’язок двох народів — два піаністи з двох різних світів об’єднуються для того, щоб зіграти українську музику. Думаю, це буде цікаво і по-справжньому живо.
Чому для цього вечора вам було важливо включити й вокальні твори?
Пісня — це коротка музична форма, у якій поєднуються влучна музична ідея та, як правило, осмислена, глибока лірика. Багато пісень і естрадних творів черпають своє натхнення й витоки саме з класичної музики.
Саме тому ми свідомо включили до програми вокальні номери — щоб показати слухачеві, як на фундаменті, закладеному композиторами класичної традиції, на розвитку музичної думки — української так само, як і кіпрської — народжуються сучасні вокальні твори. Це спосіб продемонструвати, що їхня праця не була марною: музика продовжує жити, трансформуватися, знаходити нові форми.
Нічого не виникає з порожнечі й нікуди не зникає безслідно. Одна музика переходить в іншу, надихає одних митців створювати слова, інших — надавати їм голосу, і так формується жива тяглість культури.
Ми хочемо показати, що саме завдяки цьому базису існує сучасність. На концерті прозвучать вокальні номери, які поєднають українську та кіпрську музичні традиції.
З українського боку ліричну пісню Назарія Яремчука «Усміхнися мені» виконає Олена Стадник з Лімасолу. Цей твір виразно представляє українську естрадну традицію як природне продовження й еволюцію класичної музики.
Олена Стадник
Кіпрську сторону представить співачка Джорджія Каймакліоті з традиційною піснею «Το Γιασεμι». За словами виконавиці, ця композиція яскраво й автентично передає кіпрську класичну пісенну традицію.
Олексію, що особисто в цьому концерті ви чекаєте найбільше?
Для мене особливий момент — прем’єра твору, який виконає Лілія. Я написав його спеціально для цього концерту, і він має назву «Довга і людна дорога». У цьому творі я намагався передати перші 48 годин війни, які ми пережили. Те, як я вивозив свою сім’ю з Києва, як повертався назад, як потім ще дві доби ми намагалися знову виїхати з міста. Той страшний, майже 70-кілометровий затор на Житомирській трасі. Дорога на Західну Україну, коли я віз бабусю. Літаки над головами, російські танки на в’їздах до Києва, нові позиції, що з’являлися буквально на очах.
Я бачив дуже багато людей — кожного зі своєю історією, зі своєю долею, і ці долі водночас були зламані. Багато з них у той момент ніби зламалися. Я не хочу сказати, що ці долі були перекреслені. Мені хочеться вірити, що кожна з них мала своє продовження — у когось щасливе, у когось складне, у когось болісне. Саме тому ця дорога — довга. І саме тому — людна.
Є один момент, який і досі стоїть перед очима. Ми їхали в машині, це була вже друга моя поїздка до Києва за ту добу — я вивозив друзів. І в дорозі ми почули новину про ракетний удар по острову Зміїний. До того моменту всі ще якось намагалися триматися, але після цих новин, особливо після відомих слів прикордонника, в машині, напевно, на годину просто повисла тиша, і ніхто не міг вимовити жодного слова. Якось так…
Ось про це і є ця музика. Про дорогу. Про людей. Про тишу, яка іноді говорить більше за будь-які слова.
Олексію, про що цей вечір — про минуле чи про сучасність?
Я б хотів сказати, що це, напевно, про сучасність, попри те, що ми багато звертаємося до історії обох країн. Але, по суті, в політичному впливі на Україну — так само, як і на Кіпр — нічого принципово не змінилося. Обидві країни це переживають. Кіпр, на мій погляд, у меншій мірі, але теж відчутно. Україна ж нині в активній, жахливій формі відчуває вплив іншої держави, яку цілком можна назвати імперією.
Претензії на панування в регіонах, де імперії не сприймають, стикаються з опором етнічних спільнот, які не хочуть із цим миритися. Попри це, імперії намагаються нав’язати свою думку, свою історію й переконати, що ми «якісь не такі».
Тому я, напевно, скажу, що цей вечір усе ж про сьогоднішній день. Спираючись на історію, він дає нам можливість рухатися в майбутнє і впевнено говорити — насамперед собі, а також усім навколо — що ми українці. Ми сильна, багата нація.
Ось тепер знаю, як розвивалася наша музика, я її почув. Я знаю не лише імена композиторів та їхні історії — я знаю саму музику. Я можу для себе визначити, що мене зачіпає більше, а що, можливо, не так близьке. Але я точно знаю: ми не бідні в цьому сенсі, ми надзвичайно культурно багаті й можемо на цьому підґрунті рухатися далі.
Сподіваюся, це також надихне когось продовжувати робити те, що він робить. Я розумію, що в еміграції створювати щось складно. Особливо — у новій країні, де не всі етнічні спільноти відкриті до співпраці. Але ми продовжуємо, бо інакше в нас немає майбутнього. Поки ми діємо, поки інвестуємо в себе, у зв’язки й розвиток діаспори, ми стаємо сильнішими. І доти, доки тримаємося разом, ми можемо називатися українцями.
Концерт благодійний. Куди скеровуються зібрані кошти?
Так, концерт благодійний. Усі кошти, які ми отримаємо від нього, буде спрямовано до благодійного фонду «Місто добра» в Чернівцях.
Це шелтер для жінок і дітей, які постраждали від війни в Україні. Заклад постійно потребує додаткового облаштування, обладнання, теплого одягу, ремонтів, а також закупівлі необхідних речей. Особливо зараз, у період блекаутів, актуальними є екофлоу, зарядні станції, генератори та інше обладнання. Саме на ці потреби й буде спрямовано всі зібрані кошти.
Тож приходьте, будь ласка, підтримуйте. Під час концерту також буде можливість задонатити напряму на «Місто добра», якщо матимете таку змогу. Це справді нагальне питання: в Україні зараз холодно, тривають відключення електроенергії, і людям вкрай потрібна допомога.
Якщо сказати одним реченням: навіщо варто прийти 24 січня на концерт «Музика крізь імперії»?
Це дуже просто. Якщо ви відчуваєте потребу в єднанні з діаспорою, хочете знову відчути свою належність до великої української нації, почути й прожити українську музику та відновити зв’язок із домом — приходьте. Саме для цього й створений цей концерт.
Водночас ви відкриєте для себе й кіпрську музику, розширите власні музичні горизонти та побачите живий культурний діалог між двома країнами. Тож якщо вам близьке не лише бажання добре провести час, а й поглибити розуміння культурної спадщини України та Кіпру — приходьте.
Також, користуючись нагодою, хочу окремо подякувати всім партнерам, які долучилися до організації цього концерту, — українському культурному центру «Обійми» та Товариству Українсько-Кіпрської Дружби. Подія, що народилася з особистої ідеї та розмов у товариському колі, насправді стала можливою завдяки спільним зусиллям. Під час роботи над концертом я постійно відчував підтримку з боку української діаспори. Тож насамперед — щира подяка всім причетним. Ваша підтримка справді відчутна, і без неї цей концерт навряд чи міг би відбутися в такому форматі й масштабі.
Уже за кілька днів я з радістю зустрінуся з вами знову — цього разу в залі, щоб разом насолодитися цією музикою. Я буду ведучим вечора і щиро радий бачити всіх вас.
«Музика крізь імперії» — це не лише концерт і не лише ретельно вибудувана програма. Це спроба проговорити складний історичний досвід мовою, яка не потребує перекладу, — мовою музики. У Ларнаці 24 січня прозвучить не просто українська й кіпрська класика, а жива історія двох народів, що в різні часи вчилися зберігати себе під тиском імперій. І саме в цій тиші між нотами, у діалозі традицій і особистих історій народжується той сенс, заради якого варто бути присутнім у залі.