Коли правда стає «незручною» — як працює пропаганда і чому люди в неї вірять
Навесні 2022 року, у перші місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну, світ уважно слухав звернення президента Володимира Зеленського. Його виступи в парламентах різних країн виходили за межі дипломатії — це були спроби апелювати до цінностей, до людяності, до здатності побачити реальність такою, якою вона є, і чітко розрізнити, хто є жертвою, а хто — агресором.
Одним із таких виступів стало звернення до парламенту Греції. Саме воно викликало суперечливу реакцію і навіть скандал у грецькому суспільстві. Причиною стала участь у зверненні бійця з Маріуполя — Михайла, грека за походженням, який служив у полку «Азов». Для частини депутатів це стало приводом для обурення.
Чому? Тому що роками в інформаційному просторі — зокрема і в Греції — культивувався наратив про «нацизм» і «фашизм» в Україні. І цей наратив, попри свою безпідставність, виявився достатньо сильним, щоб вплинути на сприйняття конкретної людини — з її історією, родиною, ідентичністю.
У подкасті Σκληρή Αλήθεια για τον Μιχαήλ του Αζόφ журналіст Костас Онісенко розповідає історію Михайла. І раптом за ярликом з’являється людина: маріуполець, грек за походженням, військовий, який захищав своє місто і свою країну. Людина, яка сьогодні перебуває в російському полоні.
І тоді постає просте, але незручне питання: як сталося, що політики демократичної країни відреагували не на людину, яка бореться за свій дім і ризикує життям, а на шаблон, сформований пропагандою?
Справа в тому, що механізм пропаганди базується на простих асоціаціях, повторенні, емоціях і спрощенні. Вона не каже: «це неправда». Вона каже: «ось наша версія» — і повторює її доти, доки вона не починає здаватися знайомою, а отже — правдоподібною.
Російська пропаганда роками вибудовувала образ України як «небезпечної», «радикальної», «нацистської», «недолугої». Це робилося через медіа, політичні зв’язки, культурні впливи. Результат — як реакція частини грецьких депутатів, в яких люди відповідають не на факти, а на сформовані уявлення.
Це класичний ефект: інформація не перевіряється, а вбудовується у вже готову картину світу.
Чому це небезпечно? Найбільша небезпека пропаганди у підміні здатності мислити самостійно. Коли ми починаємо бачити не людей, а ярлики, не історії, а кліше — ми втрачаємо контакт із реальністю. І тоді стають можливими ситуації, які виглядають абсурдними. Наприклад, обурення виступом людини, яка захищала своє місто від знищення.
Реакція частини грецьких депутатів не є випадковістю. Це закономірний результат тривалого інформаційного впливу. Пропаганда працює повільно, формуючи фон, на якому певні речі здаються «очевидними».
І саме тому так важливо розуміти її механізм та пояснювати правду.
Як можна протидіяти пропаганді? Повністю «вимкнути» російську пропаганду наразі неможливо, але її вплив можна суттєво зменшити.
Передусім не варто довіряти інформації лише тому, що вона часто повторюється — частота не є доказом. Пропаганда працює через узагальнення, тоді як реальність завжди конкретна. Іноді одна жива історія руйнує міф ефективніше, ніж будь-які аргументи.
Критичне мислення починається з простих запитань: хто це говорить, з якою метою і на чому базуються ці твердження. Світ значно складніший за схему «чорне-біле», і там, де пропонують надто прості відповіді, часто приховані маніпуляції.
Пропаганда любить тишу.
Коли люди мовчать – вона працює краще.
Історія Михайла — це приклад того, як легко реальна людина може зникнути за чужими наративами. І водночас — приклад того, як журналістика здатна повернути правду на місце.
Карина Яровікова