Депортація українських дітей — системна політика росії
«Кожен день окупації збільшує ризик того, що ще одна дитина втратить свою мову, ідентичність, сімейні зв’язки або навіть своє життя», — ці слова заступника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Михайла Спасова стали одним із найсильніших моментів дискусії під час неформальної зустрічі робочих груп Ради ЄС (RELEX та RELEX Sanctions) 12 травня, присвяченої поверненню українських дітей, яких росія депортувала або примусово перемістила після початку повномасштабної війни.
Під час дискусії українська сторона представила факти депортації, психологічного тиску та насильства, яких зазнають українські діти в росії та на тимчасово окупованих територіях. Окремо йшлося про спроби зміни їхньої ідентичності — зміну громадянства, документів, мови та інтеграцію дітей у російське середовище через систему освіти й так зване «перевиховання». Озвучені дані викликали активне обговорення серед європейських дипломатів та експертів.
Ми поспілкувалися з Михайлом Спасовим про міжнародний тиск на росію, нові санкції, роль країн-посередників та те, чому питання повернення українських дітей сьогодні стало одним із ключових гуманітарних викликів для Європи.
Пане Михайле, 11 травня у Брюсселі до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей приєдналися Кіпр та Швейцарія. Наскільки розширення Коаліції впливає на міжнародний тиск на агресора?
Приєднання нових держав до Міжнародної коаліції посилює міжнародну підтримку України та зміцнює координацію санкційних і правових механізмів тиску на росію.
За цей рік Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець провів 126 зустрічей із міжнародними партнерами.
Саме тому консолідований міжнародний тиск, санкції та спільні дії демократичного світу залишаються критично необхідними для повернення українських дітей і притягнення винних до відповідальності.
Чи розглядає Україна можливість активнішого використання дипломатичних каналів Кіпру у процесі повернення дітей, зважаючи на те, що Київ зараз шукає нових держав-партнерів для цього напрямку?
Після приєднання Кіпру до Міжнародної коаліції Україна розраховує на посилення колективних зусиль для забезпечення безпечного повернення дітей, яких російська федерація незаконно депортувала або примусово перемістила внаслідок війни проти України.
Основою цієї співпраці має бути незмінне зобов’язання захищати українських дітей відповідно до міжнародного гуманітарного права та Конвенції ООН про права дитини.
Наразі Україна сподівається, що Кіпр як член Коаліції підтримуватиме спільні політичні меседжі та активно сприятиме міжнародній координації з метою фіксації випадків невиконання міжнародних резолюцій і гуманітарних зобов’язань з боку рф.
Чим ширшою стає Міжнародна коаліція держав-партнерів, тим сильнішим є дипломатичний, політичний і правовий тиск на росію у питанні повернення маленьких українців.
Станом на травень 2026 року Україна офіційно підтвердила понад 20 570 випадків депортації українських дітей. Наскільки складно сьогодні верифікувати ці дані та отримувати інформацію про місцезнаходження дітей?
У публічному просторі високопосадовці рф заявляли, що на початку повномасштабного вторгнення росія вивезла з України понад 744 тисячі українських дітей. Водночас російська сторона вдається до маніпуляцій і надання неповної інформації, зокрема отриманої від дітей, створюючи штучні перешкоди для їхнього повернення.
Окрім того, рф відмовляється надавати будь-яку офіційну статистику, блокує моніторинг і не відповідає на запити міжнародних організацій, а також не допускає представників ООН та інших незалежних структур до місць утримання дітей, не передає інформацію Центральній агенції розшуку в межах Женевських конвенцій і не співпрацює в межах гуманітарного діалогу.
Які міжнародні механізми сьогодні використовуються для пошуку та ідентифікації депортованих українських дітей?
Одним із ключових напрямків міжнародної співпраці сьогодні залишається створення ефективної системи пошуку, трасування та верифікації даних про українських дітей.
Саме тому учасники зустрічі підтримали перехід Пілотного механізму трасування у постійний національний інструмент під керівництвом Міністерства юстиції України.
Такі країни, як Велика Британія, Канада, Естонія, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія та Швеція, надаватимуть технічну та експертну підтримку для трасування та верифікації інформації про дітей з метою їхньої ідентифікації та повернення додому.
Під час зустрічі Велика Британія оголосила про додаткові £1,2 млн на трасування та верифікацію — з них £600 тис. на Verification Centre та £600 тис. на українську Tracing Programme.
Яку роль сьогодні відіграють міжнародні OSINT-спільноти та незалежні експерти у документуванні незаконних усиновлень і переміщень українських дітей?
Саме завдяки роботі міжнародних OSINT-спільнот вдалося задокументувати частину механізмів депортації та примусового «перевиховання» українських дітей на території росії та тимчасово окупованих територіях(ТОТ).
До прикладу, дослідники Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльського університету з 2022 року активно фіксують воєнні злочини рф, зокрема депортацію українських дітей. За результатами досліджень сформовано чотири звіти, де підтверджено причетність російських державних компаній до вивезення українських дітей.
За даними одного зі звітів, такі компанії, як «Газпром» та «Роснефть», брали участь у фінансуванні програм, пов’язаних із вивезенням та перевихованням українських дітей. Йдеться не про поодинокі випадки. Це системна державна політика росії.
З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року українських дітей було вивезено щонайменше до 210 місць у росії та на ТОТ України.
У цілому дослідники ідентифікували 314 українських дітей, які стали частиною цілеспрямованої програми примусового усиновлення та «перевиховання».
Обговорюється ідея створення мережі країн-посередників для повернення дітей із окупованих територій та росії. Як може працювати такий механізм на практиці?
У процесі повернення українських дітей засоби медіації вже сьогодні відіграють критично важливу роль.
Одним із ключових прикладів є Катар, який бере активну участь у поверненні депортованих і примусово переміщених українських дітей.
У Сполучених Штатах Америки у 2025 році питання сприяння поверненню українських дітей було виведено на найвищий політичний рівень. Станом на 11 травня 2026 року на підконтрольну Україні територію вдалося повернути 2 134 дитини, у тому числі за сприяння першої леді США Меланії Трамп — 26 дітей, а за посередництва Держави Катар — 83 дитини, серед яких четверо повнолітніх.
На практиці країни-посередники допомагають у пошуку та ідентифікації дітей, встановленні їхнього місця перебування, організації гуманітарної комунікації та супроводі процесу повернення.
Окремо йдеться про дітей, які залишаються під ризиком депортації чи примусового переміщення з ТОТ України. У таких випадках міжнародне посередництво може стати одним із небагатьох дієвих механізмів гуманітарного реагування.
У грудні 2025 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію «Повернення українських дітей». Які практичні зусилля її імплементації зараз обговорюються та вже використовуються на міжнародному рівні?
Ухвалена Генеральною асамблеєю ООН резолюція створила міжнародну правову та політичну рамку для посилення тиску на росію у питанні депортації українських дітей.
Документ надає Генеральному секретареві ООН та його Спеціальній представниці з питань дітей у збройних конфліктах мандат взаємодіяти з рф щодо безумовного повернення дітей, отримання інформації про їхнє місце перебування, правовий статус і стан здоров’я.
Резолюція також передбачає забезпечення доступу для структур ООН і міжнародних гуманітарних організацій до ТОТ України з метою моніторингу становища дітей та фіксації можливих порушень.
Члени Коаліції зобов’язалися узгоджувати політичні меседжі, активно залучати органи й майданчики ООН та фіксувати випадки обструкції з боку рф як невиконання резолюції.
Водночас представники рф продовжують систематично блокувати доступ до цивільного населення, яке проживає на тимчасово окупованих територіях України. Наразі відсутні дієві міжнародні механізми, здатні змусити рф виконувати резолюції ООН та забезпечити належний моніторинг дотримання прав дитини на ТОТ України. Це позбавляє не лише можливості проводити моніторинг дотримання прав людини, а й доступу до цивільного населення для надання допомоги тим, хто перебуває в зоні ризику.
У Брюсселі йшлося про координацію нових санкцій ЄС проти осіб, причетних до депортації українських дітей та зміни їхньої ідентичності. Які міжнародні кроки сьогодні реально посилюють відповідальність за депортацію українських дітей?
11 травня було оголошено один із найбільших міжнародних санкційних пакетів проти осіб і структур, причетних до депортації, індоктринації та мілітаризованого «перевиховання» українських дітей.
Європейський Союз запровадив санкції проти 16 фізичних осіб і семи структур. Велика Британія оголосила санкції проти 12 осіб і 17 структур, Канада — проти 23 осіб і п’яти структур.
Важливим кроком стала ратифікація Канадою Конвенції про створення Міжнародної комісії з претензій для України. Канада стала першою державою поза межами Європи, яка долучилася до цього механізму.
Сьогодні міжнародна відповідальність за депортацію українських дітей формується не лише через політичні заяви, а й через комплекс практичних обмежень. Йдеться про замороження активів, заборону отримувати кошти від громадян ЄС та юридичних осіб, зареєстрованих у державах-членах, а також значні обмеження на фінансові активи чи економічні ресурси.
Такі кроки поступово перетворюють депортацію українських дітей із гуманітарного питання на предмет міжнародної правової та персональної відповідальності.
У межах ініціативи «Bring Kids Back UA» додому вже вдалося повернути понад 2 134 дитини. Що сьогодні змушує росію реагувати на питання повернення українських дітей?
Санкційна політика стала одним із ключових важелів впливу на процес повернення українських дітей, оскільки питання депортації стало частиною міжнародного кримінального переслідування та економічного тиску на виконавців.
Як неодноразово наголошував Дмитро Лубінець, росія не реагує на аргументи — вона реагує лише на силу.
Одним із найпотужніших рішень стала видача Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт володимира путіна та марії львової-бєлової за підозрою у незаконній депортації українських дітей.
Після повернення дітей постає не менш складне питання — психологічна та соціальна реабілітація. Яку роль можуть відігравати гуманітарні програми у відновленні дітей після повернення з депортації?
Кожна дитина, яку вдалося повернути, — це перемога справедливості над злом. Усі діти, яких ми повертаємо, потрапляють до Центру захисту прав дитини у Києві, який функціонує на базі Офісу Омбудсмана.
Допомога у Центрі надається у безпечних та дружніх до дитини умовах. Вона включає психологічну, правову та соціальну підтримку. Для кожної дитини оцінюють її потреби та визначають план адаптації і реінтеграції.
З кожною дитиною працює міжвідомча команда фахівців. Вони надають екстрену, короткострокову та довгострокову допомогу. Дітям допомагають отримати медичну допомогу, відновити документи, отримати психологічну та гуманітарну підтримку.
Під час зустрічі Уповноваженого з президентом Кіпру у грудні 2025 року обговорювалися питання гуманітарної підтримки. Президент Нікос Христодулідіс зустрівся з дітьми, повернутими з депортації, та запросив їх на оздоровлення до Кіпру.
Як міжнародне право кваліфікує дії зміни ідентичності депортованих дітей — зміни громадянства, документів, мови?
У міжнародному гуманітарному праві захист дітей під час війни є одним із базових принципів. Стаття 50 IV Женевської конвенції зобов’язує окупаційну державу забезпечувати догляд, освіту та захист особистої ідентичності дітей.
Йдеться не лише про фізичну безпеку, а й про збереження громадянства, документів, мови, імені, походження та культурної належності дитини. Окупаційна влада не може змінювати особистий статус дітей, включно з громадянством, документами чи елементами ідентичності, а також не має права нав’язувати іншу систему освіти або пропаганду.
У коментарях Міжнародного комітету Червоного Хреста до Женевських конвенцій наголошується: окупаційна держава має не просто утримуватися від порушень, а реально забезпечувати функціонування освітніх і соціальних інституцій на окупованій території. Будь-які дискримінаційні практики, зміна мови навчання або ідеологічний вплив через освіту є несумісними з обов’язками окупаційної держави.
На практиці росія системно порушує ці норми. Українських дітей незаконно переміщують і депортують, їм змінюють громадянство, документи та персональні дані, передають на усиновлення в російські сім’ї, а на окупованих територіях запроваджують російську освітню систему з елементами пропаганди та мілітаризації.
Окрему небезпеку становить залучення дітей до програм військово-патріотичного виховання, зокрема «Юнармії», кадетських шкіл та інших структур, де дітей фактично готують до служби у збройних формуваннях.
У сукупності такі дії є системною політикою, яка суперечить основоположним нормам міжнародного гуманітарного права та правам дитини.
Україна продовжує закликати міжнародних партнерів посилювати санкційний та дипломатичний тиск на росію, наголошуючи, що питання повернення викрадених дітей залишається одним із ключових гуманітарних викликів війни.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
Фото — Посольство України в Республіці Кіпр