Вкрадене взуття
Зворушливе оповідання лікаря Міхаліса Цаппаріласа – історія про людські шляхи, які перетинаються в найнесподіваніших місцях; про випадкові зустрічі, здатні підтримати в моменти розпачу; про тих, хто пережив втрати, але зберіг здатність співчувати.
Вкрадене взуття
(З книги ΟΙ ΑΙΧΜΑΛΩΤΟΙ ΔΡΟΜΟΙ – Захоплені дороги)
Коли Росія вторглася в Україну у лютому 2022 року, життя тисяч людей радикально змінилося. Були зруйновані будівлі, дороги, інфраструктура. Невпинні обстріли змусили багатьох людей, здебільшого жінок і дітей, втекти з країни. Європейський Союз зобов’язався прийняти їх і запропонувати їм роботу. Ольга бачила, як її спокійне, розмірене життя перевернулося з ніг на голову.
Після закінчення юридичного факультету вона працювала помічником судді в своєму рідному місті. Коли армія вторгнення наблизилася до міста, і ситуація стала дуже критичною, вона поговорила зі своїми синами. Вони не могли й не хотіли виїжджати. Їм довелося захищати свою Батьківщину. З великими труднощами вони переконали її, що їй краще виїхати. Вона сама обрала Кіпр, про який багато читала. Тому вирішила поїхати саме туди.
Увечері діти подарували їй пару красивих і легких спортивних кросівок, з боків яких красувалася жовта смужка.
— Ось, носи їх на роботі, щоб ти не втомлювалася і пам’ятала про нас.
Ольга схвильовано обняла своїх дітей. Вони були всією радістю її життя. Вона виростила їх з великою любов’ю і трудом. Кросівки вона дбайливо зберігала в маленькій валізі, яку взяла із собою.
На Кіпрі, в Протарасі, вона одразу знайшла роботу в курортному готелі. Щоранку, одягаючи кросівки, вона говорила:
— Добрий ранок, мої діти. І подумки опинялася вдома.
Вночі, втомлена, вона знімала їх:
— На добраніч, мої діти.
Вона знову подумки обіймала своїх хлопчиків. Вона трохи відпочивала і дзвонила їм. Розмовляла з ними майже щовечора. І так уся втома дня зникала.
Перед сном вона виносила взуття на балкон, щоб провітрити.
Одного разу, вересневого ранку, вона не змогла знайти своє взуття. Вона шукала його всюди, у всій кімнаті, але ніде не могла знайти. Вона чула, що тієї ж доби інші також загубили одяг або взуття.
І, одягнувши капці, з сумом пішла на роботу. Коли Андреас, адміністратор готелю, побачив її, одразу зрозумів, що щось не так.
— Що з тобою сталося сьогодні, чому ти сумна?
Вона показала йому свої капці й розповіла історію про свої кросівки.
Вона сподобалася Андреасу з того самого моменту, як тільки почала працювати у них у готелі. Вона нагадувала йому маленьку Тасулу, його улюблену сестру, яку вбили турецькі солдати після того, як її зґвалтували. Тоді Андреас служив в армії. Про те, що сталося, він дізнався трохи пізніше. Після того, що трапилося, їхня мати втратила розум і померла.
— Не сумуй, Ольго.
Я думаю, твій розмір — 36?
— Так, вірно.
Як тільки Ольга пішла, Андреас вирушив до Паралімні. Він купив їй кросівки з жовтою смужкою збоку.
Увечері, як тільки Ольга закінчила роботу, Андреас подарував їй їх. Вона сіла збоку, взула їх і заплакала.
— На пам’ять про мою сестричку, мою Тасулу, сказав він їй.
І сльоза скотилася по його щоці.
Лікар Міхаліс Цаппарілас
ts.michael@cytanet.com.cy
+357 99803452
Паралимни 23.03.2023
Читати також: