Піаністка Вікторія Гаврик: “Українці дуже амбітні та прагнуть високого рівня в роботі”
Тендітна, спокійна, але із величезною силою волі і готовністю до будь-яких викликів – Вікторія Гаврик, піаністка та композитор, вже три роки живе і працює на Кіпрі. У день нашої зустрічі для інтерв’ю, як тільки ми сіли в авто, у Віки зламалася машина, але вона так легко, наче випити каву, вирішувала ці негаразди, готова тієї ж миті говорити про музику Скорика, що я одразу звернула увагу на цей її талант – врівноважено сприймати будь-що і впевнено йти до мети.
Вікторія має вищу музичну освіту та є членом Спілки композиторів України. Також в Києві мали місце заняття фламенко і, авжеж, було бурхливе творче життя. Сьогодні на Кіпрі Віка легко спілкується з міжнародною спільнотою острова, будує нові зв’язки, але завжди допомагає в організації українських музичних подій. Піаністка надихається морем, вивчає грецьку та мріє зробити особливий концерт на Кіпрі. Про її адаптацію та пріоритети ми й поговорили.
– Вікторіє, вже три роки ти будуєш життя в іншій країні. Для тебе процес адаптації відбувся? Що тримало тебе, коли було складно? Що допомагало йти вперед?
У цілому можу сказати, що адаптувалася, так. Уже є розуміння, як тут все влаштовано і до кого звертатися у випадку вирішення нових питань. Узагалі я ніколи не планувала імміграцію, особливо на Кіпр, але через війну в Україні так сталося, і коли стадія заперечення минула, я вирішила спробувати свої уміння тут, побачила, що є гарні перспективи розвитку у моїй спеціальності і почала діяти.
– Як ти сприймаєш Кіпр зараз? Це дім?
Ти знаєш, я нещодавно була пару тижнів в Україні, і в цей приїзд я усвідомила, що моє серце завжди буде там, на Батьківщині. Три роки в іншій країні недостатньо, щоб почати відчувати її, як дім, принаймні для мене це так. Але що я по-справжньому ціную на Кіпрі – це люди: мої друзі, учні, хороші знайомі, це велика цінність. У нас тут дуже дружне українське ком’юніті, тож відчуття дому може бути де завгодно, якщо тебе чують і підтримують.
– А як тобі Кіпр, як для музиканта саме, для розвитку кар’єри?
Робота для музикантів тут є, бо жива музика потрібна і в готелях, і на приватних івентах, на весіллях. Якщо є затребуваність – є і можливості кар’єрного розвитку.
– У тебе консерваторська освіта, ти піаністка і композитор – це дуже крутий рівень. Чи реально влитися в ком’юніті класичних музикантів у цій країні?
Класична музика не дуже розвинена на Кіпрі, бувають поодинокі концерти, іноді фестивалі, але це не можна порівняти з тим, що ми мали у Києві. Але я б залюбки пограла класичний репертуар з місцевими музикантами, сподіваюся, така нагода буде.
– Ти відома і популярна людина в українському ком’юніті, великі заходи, значущі концерти, як, наприклад, робить центр Обійми, не можуть обійтися без тебе. Ти любиш ці моменти, коли саме на великій сцені і для українського слухача? Що ці миті значать для тебе?
Для мене це завжди свято і відчуття єдності! Це можливість сказати через музику те, де слова непереконливі.
– Ти виступала разом з кіпрськими співачками на концертах Ротарі клубу – тобі легко було комунікувати? Чи виникали якісь творчі складнощі в процесі підготовки цих дуетів?
Із комунікацією в мене ніколи нема проблем, бо музиканти з усього світу розмовляють на одній мові. Георгія Неокліус – дуже цікава і самобутня молода співачка, з оригінальною манерою співу, де емоційна шкала різноманітна й інтенсивна. Ще з першої репетиції ми зрозуміли, що музика , яку ми виконуємо – дуже про нас. Мабуть тому слухачі після концерту говорили, що було відчуття, що ми навіть дихаємо разом. Це так, іноді трапляється не просто музика, а магія.
– Чи буває в тебе потреба відвідувати материк, бувати на музичних подіях за межами Кіпру для натхнення?
О так, потреба бувати іноді поза островом дуже актуальна, і не тільки задля культурних вражень, бо українці ж материкові люди, ми звикли до іншої природи, клімату, мені дуже не вистачає соковитої зелені та дерев.
Тому коли вдається вибратися у подорож – це, як ковток свіжого повітря.
– Яким зараз, зі сторони, є твій погляд на українську музичну школу, музичне життя в цілому – це було потужно? Що найбільше згадуєш?
Наша музична школа і культура в цілому дуже потужна, особливо це помітно з великої відстані. Так, в Україні академічна музика має безліч проблем, і фінансових, і організаційних, але не зважаючи на це, ми маємо шалену кількість митців, які виїжджають за кордон і можуть працювати у кращих театрах та на концертних майданчиках. Це свідчить про наше вміння вчитися, працювати, ми, доречі, дуже амбітні люди, нам не все одно, що і як ми робимо, навіть якщо нашу роботу побачить декілька людей, все має бути зроблено на рівні!
– Яку музику ти любиш грати? Що близько твоєму серцю?
Музику люблю дуже різну, але особливе місце і досі займає фламенко, хоч граю його зараз досить рідко.
– Чи є плани організувати сольний концерт?
Одна з моїх амбітних мрій – зробити концерт з моїх оркестрових творів, але, як піаністка, я б теж залюбки виступила, може не повністю соло фортепіано, із залученням інших музикантів-інструменталістів.
– Ти також і педагог, в тебе вже чимало учнів – розкажи про цей бік свого життя!
Більшість моїх учнів – це українці, але є невеликий відсоток людей з інших європейських країн, яким я викладаю англійською.
Викладання – дуже важлива частина мого життя, я любила це з дитинства, і вже тоді було зрозуміло, що це абсолютно моя справа, і в мене добре виходить. Попри навчання азам фортепіанної техніки і музичної теорії, я завжди ставила собі над задачу – щоб мої учні полюбили музику, зробили музикування частиною свого життя, щоб це стало частиною комунікації в сім’ї і з друзями.
– Що тебе надихає до життя? Просто як людину.
Знаходити можливість жити таке життя, як я хочу, проводити час з людьми зі схожими цінностями, мріяти та бачити втілення цих мрій в життя через сумлінну працю.
– Твій яскравий момент просто сьогодні?
Коли забирала сина з гуртка по карвінгу, він та його вчитель стояли на вулиці, шипіли й гавкали. Я думала, то вони так придумали, тому що я на 5 хвилин запізнилася, а виявляється це була гра: коли бачиш машину певного кольору, треба шипіти або гавкати. Ну, там дуже прикольний вчитель, і цей момент підняв мені настрій:)
– Після цього досвіду, коли в житті все змінюється, коли ми всі зрозуміли крихкість певних речей, що для тебе є важливим?
Коли твої рідні люди живі та здорові.
Олена Ендрюс-Скаліодес