«Я б хотіла, щоб мої кривдники відповіли за своє лжесвідчення»

11 Серпня, 2023Інтерв'ю, Новини

«Я б хотіла, щоб мої кривдники відповіли за своє лжесвідчення», – каже українка Ірина Кривоус, яка вийшла після чотирьох місяців ув’язнення через численні процесуальні порушення у веденні справи.  Апеляційний суд звільнив українку, яку засудили за напад з ножем на росіян, святкуючих день російського прапора у Ларнаці.

Скоро буде рік, як трапився інцидент в Ларнаці, коли на вулиці Фанеромені зібралися росіяни та проросійсько налаштовані мешканці Кіпру, щоб відзначити день прапора країни-агресора. В будинку поряд мешкала українка Ірина Кривоус, яка за два місяці до того втратила на війні рідного брата. Ірині 55 років, вона киянка, на Кіпрі мешкає вже 25 років. Була заміжня за англійцем, але чоловік також нещодавно помер. І ось війна, загинув рідний брат та друг сина, який ріс на її очах, життя, як у всіх українців, де б вони не жили, розділилося на до і після. І ті, хто підтримує політику росії, вільно збираються в європейській країні святкувати день прапора, під яким чиниться небачений геноцид українців…
Ірина вибігла до мітингувальників з криками та ножем в руках (бо готувала їжу вдома), хотіла зупинити захід. За дві хвилини Ірину забрала поліція, яка супроводжувала мітинг росіян. Далі – сім місяців судових слухань, розрив стосунків з багатьма знайомими, які підтримали позивачів, несправедливі, неправдиві звинувачення і вирок суду – шість місяців позбавлення волі. Ірина пробула у в’язниці в Нікосії 4 місяці і вийшла завдяки рішенню апеляційного суду.

Ми зустрілися на площі Святого Лазаря в Ларнаці, щоб поговорити, як змінилося життя українки на Кіпрі за цей доленосний рік і чотири місяці неволі.

“Я ж приходила сюди раніше на площу біля Лазаря, коли святкували Дні Перемоги. Тоді ще ми всі якось спілкувалися з росіянами. По тих заходах знала й Вікілєну (Людмилу Чуйкову, головну позивачку до суду у справі Ірини). Цікаво, що спочатку почали руйнуватися стосунки з донецькими. З 2014 року я мала суперечки. Врешті, всі маски зірвані…,” – каже Ірина.

 – Ірино, вітаємо вас із поверненням на свободу. Сьогодні та озираючись назад – з якими обвинуваченнями ви погоджуєтеся, а які вважаєте несправедливими?

– Я не заперечую, що тримала ніж в руках, так. Це вважається зброєю. Я кричала, порушуючи громадський порядок. Але я абсолютно точно ні на кого не нападала, бо поліція одразу заарештувала мене.  А тим паче не «приставляла ніж до горла», як у своїх свідченнях казала Людмила Чуйкова. В мене відібрало слова, коли я побачила, що люди, поклавши руку на Біблію, можуть так брехати. Людмила та ще дві особи були головними свідками і говорили, що я на них напала, побила. Це неправда. Мене майже одразу схопила поліція (це документально засвідчено самими поліцейськими), яка була неподалік їхньої компанії.

– Яка була реакція ваших друзів, близьких, коли дізналися про інцидент?

– Дві подруги запропонували допомогу, одна з них допомогла організувати адвоката, Йоргоса Мускуса. Я дуже йому вдячна. Той кейс він вів безкоштовно, він хотів підтримати Україну, дуже так був налаштований патріотично до нас.

– А місцеві ЗМІ?

ЗМІ були на боці росіян. Три російськомовних ЗМІ на Кіпрі тоді працювали на боці російській пропаганди й інші ЗМІ підхоплювали все звідти. Що там тільки не писали! Плюс соцмережі…

– Але ви до останнього не думали, що може бути ув’язнення?

– Все йшло до того, що я сплачу штраф. Але за справу взялися по-серйозному. Можете почитати подробиці на Cyprus-daily news. Росіяни підключили всі можливі ресурси. І от, в останній день судових слухань зала була просто переповнена прибічниками позивачів, всі місця були зайняті. Коли суддя почав оголошувати вирок, до мене підійшов поліцейський – я все зрозуміла. На слуханнях була перекладачка з грецької, доречі. Але я також можу все зрозуміти, якщо говорять повільно. На добу мене забрали в Кофіну, а потім перевезли в Нікосію.

– Яким було ваше життя у в’язниці? Чи було вам страшно туди їхати?

– Я чула про кіпрські в’язниці, що умови досить нормальні. Страху не було, ні. Може й втома давалася взнаки. Я намагалася все спокійно сприйняти. Була готова пройти те, через що мала пройти через свою необачність з ножем. Персонал в’язниці, якщо дотримуватися правил, ставиться досить нормально, людяно. Це не ті тюрми зі страшних серіалів. Є розклад дня, режим, правила поведінки. Але цілком можна пережити все. Я користувалася бібліотекою, вивчала мови (там чимало дівчат з арабських та африканських країн), нормальне харчування. Перший тиждень мене ще всі пригощали чимось, в кого що було. Я людина відкрита, то й до мене ставлення було таким же.

– Чи були ще українки?

– Була одна дівчина. Вона там знаходилась через сімейні питання. А от в камері я жила з росіянкою. В неї на війні вбили сина. Але вона продовжувала підтримувати росію, було важко спілкуватися – «Крим наш» і таке інше. Але я взяла себе в руки і просто одного дня запропонувала не піднімати певні теми.

– Чи мали ви підтримку від Посольства? Українського товариства?

– До мене приходила один раз наша консул, так, Оксана. Питала про умови перебування. І по телевізору на місцевих каналах я там бачила мітинги української громади. Мою сусідку, про яку я щойно казала, це страшено обурювало. Вдячна нашим дівчатам, які відвідували мене, це дуже підтримувало.

– Ірино, чи сподівались ви на успіх подачі заяви до апеляційного суду?

– І так, і ні. Наслухалась різне. Багато хто мене відмовляв. Але нам це вдалося! Було чимало недоліків слідства, багато недоведених фактів. І я вийшла через чотири місяці перебування у в’язниці.

– Після всієї ситуації, як змінилося ваше оточення? Чи переживали ви, як знову стикатися з тими людьми, які виступають за країну-агресора?

– Я нікого й нічого не боюся. Знаю свою правоту. Знаю біль всіх українців, які жили, будували своє життя і все втратили. Мені й досі щось пишуть, надсилають якісь пропагандистські матеріали, щоб «розкрити очі» і довести правоту росії. Ну, я відсилаю куди подалі. Ці люди давно живуть на Кіпрі. Хтось намагається публічно не висловлюватися, бо мають в бізнесі серед клієнтів українців. Але позаочі кажуть різне.

– Чи будете ви подавати до суду на тих, хто робив неправдиві свідчення проти вас?

– Мені б хотілося, щоб ці люди відчули, що таке ув’язнення. Навіть, якщо умови перебування в тюрмі досить нормальні, є психологічний аспект. Я думаю про це. Якщо вийде добитися безкоштовного адвоката від welfare офісу, то я це зроблю. Так, якщо суд почнеться, то це час, сили, нерви, але не хочеться залишити безкарним лжесвідчення.

– Ви про це мрієте?

– Я мрію про нашу перемогу. Не можу навіть уявити це почуття. От ми дізнаємося, що війна скінчилася. Це буде така безмежна радість! Мабуть, всі побіжимо до нашого одеського Якоря на Фівнікудес! Я хожу туди спілкуватися з нашими дівчатами. Уявляю, як будемо дзвонити із сином одне одному, із мамою. А братик мій буде святкувати на небі.

Теги: Ірина Кривоус