Щира розмова перед Різдвом

23 Грудня, 2023Інтерв'ю, Новини

Отець Василій Захарусь – ієромонах (монах у сані священника) Свято-Успенської Унівської Лаври Студійського уставу, котрий у 2021 був направлений головою Пасторально-міграційного відділу (ПМВ) Української греко-католицької церкви на служіння в Республіці Кіпр. Як місцевий душпастир, ієрм. Василій – духовний лідер, котрий працює не лише словом, а й ділом, несе в собі позитив та надає душевного спокою. Він підтримує громаду в усіх заходах, мітингах, зустрічах, святах, проводить молебени за Україну, панахиди за померлими воїнами і за жертвами війни, хрещення та вінчання. Пропонуємо познайомитися з ним ближче – через враження людей, які його знають:

“Отець Василій був першою людиною на Кіпрі, з яким ми познайомилися на першому мітингу в Нікосії. Як я тоді сприйняла його дуже мудрою людиною, так і досі думаю. Людина, яку знають майже всі українці на Кіпрі. Людина, яку знають навіть за межами Кіпру. Він – той священник, який не бореться за паству, а вона сама йде за ним, бо ця людина несе добро,” –  описує його Льоля Філімонова.

“У житті трапляються люди, згадка про яких завжди викликає добру посмішку. Ці люди, як промені з неба, дають надію на краще, заспокоюють душу, підтримують у важку годину словом Божої молитви, дають поради в різних життєвих ситуаціях, – розказує пані Наталя, – це дуже духовна, добре освічена людина.” 

“Отець Василій дуже чуйний, доброзичливий, уважний до співрозмовника та завжди людина слова. Люди до нього тягнуться звідусіль. Він уміє з кожним поспілкуватися на різні теми та вислухати. У його присутності почуваєш себе комфортно, спокійно. Він справжній священнослужитель, лікар людських душ”, – ділиться пані Емма. 

Напередодні світлого свята Різдва Христового ми зустрілись з отцем Василієм та пропонуємо вашій увазі нашу розмову. 

Як відбулось ваше знайомство з Кіпром?

На Кіпр перший раз я потрапив на Різдво у 2014 році. Саме ця святкова Свята Літургія  була першою службою на Кіпрі, що проводилася українською мовою – на той момент це була єдина духовна підтримка та опіка української громади під час новітньої еміграції. Кіпр тоді не мав певної української церковної структури, і українські священики відвідували острів лише на свята.

Пізніше, під час ковіду, діяли карантинні обмеження, тому були певні проблеми з комунікацією з громадою. Але поступово Нікосія та Лімасол стали першими містами, де проходили богослужіння. 

Служіння в храмі та поза храмом, розкажіть про це.

Оскільки ми не маємо свого храму, то доводиться шукати місця, де можна провести молитву. Двері своїх храмів відчиняють мароніти та римо-католики. 

Також маємо цікаву практику зустрічей, де ми спілкуємося на різноманітні теми. Починалось усе, як казкотерапія, поступово ці зустрічі перетворилися в клуб “Філософські казки”. Маємо формат перегляду фільму, обговорення побаченого під час чаювання в теплому дружньому колі. Разом обговорюємо, спілкуємося, ділимося життєвим досвідом, знаходимо відповіді на питання.

Як, на ваш погляд, змінилися українці Кіпру з моменту початку повномасштабної війни?

Я пригадую перший мітинг в Нікосії, 28 лютого: для кожного українця це було справжнє відкриття – скільки ж нас мешкає на Кіпрі. Важкі події наблизили нас один до одного, на моїх очах поодинокі люди стали громадою. Старожили острова з готовністю ставали волонтерами, організовували гуманітарну допомогу новоприбулим співвітчизникам. Поміж українських осередків діаспори зав’язалася тісна співпраця. Це стало оживленням української присутності на острові, коли спільнота нарешті стала єдиною громадою. Саме це я вважаю початком творення українського фундаменту громади: школи, нові осередки, центри, театр, заходи, церква.    

Яка у вас, українського священника, місія на Кіпрі?

Місія кожного священника – це супровід людини від земного народження до народження для неба, до здобуття вічного життя з Богом. Тому свою місію для громади бачу в тому, щоб задовольняти духовні потреби українців – тих, хто відчуває ці потреби, і донести Христа, нашого Спасителя, та добру новину про наше спасіння нашим співвітчизникам.

Після повномасштабного вторгнення росії, коли багато українців потрапили на Кіпр,  я їхав до людей, котрі потребували підтримки по всьому острову. 

Люди були з різних куточків України, відчували розгубленість, безпорадність, невпевненість, стрес, втому та виснаження – в кожного була своя історія, як вони потрапили на Кіпр… Почалось усе з духовних зустрічей. Розглядали біблійні історії, обговорювали, як ці історії розкривають нашу ситуацію. Це давало подвійний ефект: Святе Письмо допомагало прожити нашу трагічну історію, а обговорення свого життєвого досвіду –  пізнати Біблію. Я радів, коли бачив, як Книга, що була далекою для багатьох, з часом, ставала ближчою для кожного. Це є прекрасним взаємодоповненням Слова Божого та життєвої історії кожного учасника біблійно-молитовної групи.

Із часом народилась ідея організовувати паломництва островом для моральної та духовної підтримки українців. Природа, святі місця, згуртована громада, спілкування – усе це підтримувало, зцілювало та надавало сил. Відвідуючи монастирі, я розказував, що й тут були важкі роки війн та занепаду, але з часом усе відновилося, і це надає надію, що й у нас все буде добре! У нас схожа історія з місцевим населенням: жага до свободи, бажання мати свою незалежну державу, мову, церкву. Приклад Кіпру допомагає по-іншому подивитися на наше життя, дає надію на майбутнє…

Моє призначення на Кіпр було поєднано зі служінням в Лівані. Але, враховуючи, що на Кіпрі збільшилась кількість українських біженців, я тимчасово зосередився на служінні саме тут, на острові, де я почуваюся, як вдома. Саме на Кіпрі я маю кому послужити, є розуміння й переконання, що маю бути саме тут для служіння Богу і ближнім.

Саме ви стали одним з перших, хто надавав допомогу новоприбулим.

Їздив усім Кіпром з метою поспілкуватися із нашими вимушеними переселенцями, котрі втікали від війни, котрих гостинно прихистив Кіпр, і, одночасно з тим, відчував та бачив потреби кожного. 

Спільно з місцевими громадами маронітської, римо-католицької церкви, сестрами-монахинями, з перших днів війни організував матеріальну допомогу нужденним в елементарних, повсякденних речах: одяг, взуття, дитяче харчування, іграшки, підгузки. Був тим зв’язковим, який бачив потреби та передавав саме нужденним. 

Про що ви мрієте? 

Зараз церква в Україні відчуває потребу та орієнтується на духовну опіку. Перед нами постають питання, як допомагати воїнам, котрі повертаються з війни, як опікуватися та допомагати їхнім сім’ями, як підтримувати біженців?

Побудова та розвиток українського духовного центру на Кіпрі – це не тільки місце для молитов, підтримки біженців, можливо, з часом, це надасть змогу для реабілітації воїнів – не тільки фізичної, але й духовної, бо Кіпр – це благодатне місце для цього. 

Попереду велике свято, маєте плани?

Уже кілька тижнів ми бачимо, як гарно прикрашені міста і села Кіпру: різдвяні ялинки, кругом святкові ілюмінації тощо. Але в мене є побоювання, що в багатьох  святкування Різдва пройде без Того, Хто є причиною цього свята. Тому поспішімо привітати новонародженого Христа спільною молитвою.

Напередодні свята Різдва Христового запрошую вірян з усього Кіпру до Лімасолу на Святкову Різдвяну літургію та на спільну Коляду біля прекрасного монастирського Вертепу. Для молитовної спільноти також готуємо приємну несподіванку.

Отож, святкування Різдва Христового відбудеться в понеділок 25 грудня о 12:30 в храмі St. Mary’s School, 1 Georgiou Griva Digeni.

Що хочете побажати українцям на свято Різдва Христового?

Дуже дякую за нагоду привітати наших співвітчизників з цим великим святом. Нехай це привітання долине до кожної української душі тут на Кіпрі, в Лівані та до кожного, хто читатиме це інтерв’ю. 

Вітаю і бажаю українцям заново відкрити сенс Різдва Христового. Дуже гарно підмітив цей сенс наш мандрівний філософ Григорій Сковорода в одній із колядок: 

«Ангели, знижайтеся, до землі зближайтеся!

Господь Бог, сотворши віки, живе нині з чоловіки!»

Тобто Той Бог, що створив Небо і Землю, все видиме і невидиме; Той Бог, що може все перемінити на добро; Той Бог, що оздоровлює немічних і прощає грішників; Той Бог, який приносить МИР і який сам є МИРОМ; Той Бог поселився разом з нами, з людьми! Це подія, яка перемінила хід історії! Це подія, яка наповнила весь світ великою радістю! Це подія, яка принесла надію там, де її немає. Це подія, світло якої проганяє темряву!

Але щоб це не було лише гарними словами, а надбанням кожного українця, скористаймося порадою все того ж нашого мудреця Григорія Сковороди: 

«Ми ж тобі, Рожденному, гостеві блаженному,

Серця всіх нас одверзаєм, в дім душевний призиваєм!»

Теги: громада, отець Василій, Різдво